Політичні й ідеологічні норми регулюють соціально-політичні відносини між основними структурними групами суспільства, насамперед між такими соціальними утвореннями як класи, прошарки і т.д. Політичні норми виробляються, підтримуються, використовуються політичними інститутами і партіями, що виражають соціально-економічні, політичні, ідеологічні інтереси і задачі класів.
Система політичних норм впливає на всі сторони життя суспільства, на всі соціальні відносини, залежності і взаємодії членів суспільства. Політичні норми не тільки використовуються як регулятори політичних і ідеологічних відносин між соціальними групами і членами суспільства, але і впливають на всі інші системи соціальних норм.
Саме в сфері дії політичних норм найбільше яскраво виявляється одне з основних атрибутивних властивостей соціальних нормативних владність. Владність соціальних норм означає обов'язковість їхнього виконання. Соціальні норми – найважливіші кошти реалізації відносин влади, найважливіші кошти влади. Владність політичних норм підтримується і забезпечується політичною системою, і в характері владності норм відображається характер політичної організації суспільства.
Політичні норми є вирішальними факторами організації всього громадського життя. Тому таке величезне соціальне значення мають вироблення і неухильне виконання політичних норм.
У суспільстві існують різноманітні відносини і взаємодії між членами суспільства і між групами, і різні види норм, що регламентують специфічні відносини і взаємодії між людьми. Такими є, наприклад, норми культурні, релігійні, етнічні, правові, моральні, моральні. Незважаючи на специфіку сфери дії і якісних особливостей, ці норми є соціальними в широкому змісті слова. Крім того, ці види норм часто використовуються соціальними групами й суспільностями для регулювання соціальних відносин.
Протягом всієї історії релігійні норми і норми, що регулюють відносини між членами релігійних громад, що сповідають загальну віру, служили і для оформлення власне соціальних відносин і залежностей між членами релігійних громад, а також відносини між цілими релігійними громадами й суспільностями.
Використання релігійних норм для виділення і зіткнення різних соціальних груп засновано у відомій мері на поширеності в масах і приступності традиційних релігійних систем норм глибоко укорінених у вдачах, обрядах, звичаях, культурних і етнічних зразках поводження, способі життя й у свою чергу що породжують «вторинні» норми конкретних норм соціального поводження членів громад.
Релігійні норми використовуються в ролі норм політичних не тільки при оформленні взаємозалежних і конфліктних відносин між різними соціальними групами. Згадаємо гостру соціальну ситуацію, що виникла в Італії при проведенні всенародного референдуму про право на розвід. Протидія римської католицької церкви правовому оформленню ряду соціальних норм, наприклад норм шлюбних відносин, норм соціально-гігієнічних, превентивних, і поширення на соціальні відносини людей у цих сферах традиційних норм католицизму привели країну до серйозних соціальних потрясінь.
При регуляції різних видів соціального поводження широко використовуються норми етнічні і культурні. У цілому поняття культурної норми може бути співвіднесене з регуляцією способу життя, укладу, етикету, з використанням нормативних утворень у рамках обрядів, ритуалів, звичаїв, вдач і інших форм регуляції соціального поводження членів спільності і групи як елементів духовної і навіть матеріальної культури різних суспільств і суспільностей.
Ми вважаємо при аналізі культури приділяти особливу увагу якісно визначеній структурі спілкування членів даної чи спільності групи, що обумовлює характер і зміст відносин і взаємодій між членами чи спільності групи, їхніх відносин до членів інших культурних суспільностей, до світу вселеної, природі. Культурні норми, більш ніж всі інші види норм, виробляються відповідно до типу і характеру структури спілкування і для відтворення і підтримки цієї структури. Включення людини в культуру даної чи спільності групи. Людина тієї чи іншої національності стає членом тієї чи іншої етнічної групи, лише засвоюючи і реагуючи у своєму поводженні на норми цієї етнічної спільності. Це положення може бути поширене на всі культурні спільності і групи. Так працівник розумової праці, тобто інтелігент по соціальному стані, інтелігент по суті, лише в тому випадку, якщо він на ділі реалізує у своє поводженні справді високі моральні соціальні норми.
Система правових норм – самий формалізований, чіткий, діючий кошт соціального контролю, використовуваного суспільством для регуляції відносин, залежностей взаємодій між усіма без винятку членами суспільства. Відношення членів суспільства до правових норм задано однозначно , можна сказати з одним ступенем волі « – усі члени суспільства» повинні їх дотримувати.
Норми моральності і норми моралі представляються нам різними по цілому ряді ознак. Одним з них є специфіка відносин, що підлягають регуляції. Загальновизнано, що норми моралі використовується для регуляції відносин між людьми, відносин людей друг до друга. Системи моральних норм історичні й обумовлені конкретними обставинами й умовами взаємодії і залежностей людей у більшій мері, чим які б те ні були інші нормативні системи, у тім же ступені моральні системи умовні і конкретні. Моральні норми, складаючись історично, оформляють і регулюють відношення людей до «абсолюту», співвідносять поводження з абсолютними принципами, еталонами, ідеалами.
Моральні норми абсолютні, тому що їхнє дотримання об'єктивне необхідно людству. Будь-яке порушення абсолютних моральних норм завдає шкоди людству як роду, є злочином проти самої природи людини як суспільної істоти. Основним критерієм моральності тих чи інших норм є прояв у них відносини людини до іншого людині і самому собі як до справді людської суті особистості.
Соціальне призначення моралі – постійно відтворювати відносини моральної залежності між людьми. Усвідомлення цієї залежності служить необхідною умовою волі вибору і моральної відповідальності особистості перед суспільством, найважливішим фактором підтримки життєздатності суспільства, соціального прогресу.
Область відносин, регульованих мораллю, широка. Вона охоплює поводження і свідомість людини в усіх без винятку сферах громадського життя: у праці, побуті, політику, науці, у сімейних, особистих, внутрігрупових, міжкласових і міжнародних відносин. Принципи моралі поширюються на всіх людей, фіксуючи в собі те загальне й основне, що складає культуру міжлюдських взаємин і накопичено багато-віковим досвідом людства. Моральні норми підтримують і заперечують визначені суспільні підвалини, коштуй і спосіб життя в самій загальній формі. І тому, у силу громадськості своїх норм, мораль відображає більш глибинні шари соціально-історичних умов людського буття, виражає його сутнісні потреби.
Як форма суспільної свідомості мораль виконує безліч функцій. Головна з них – регуляція взаємин між людьми. Моральне регулювання припускає:
а) наявність ідеалу, що виражає представлення чи суспільства класу про моральну досконалість;
б) систему норм, дотримання яких є необхідною умовою функціонування суспільства, досягнення їм своїх моральних норм.
Ефективність морального регулювання визначається наступним: наскільки особистість засвоїла моральні вимоги і наскільки ці вимоги дотримуються нею свідомо, самостійно, - це найкраще характеризує моральний вигляд людини.
Моральні норми здійснюються повсякденно силою масових звичок, велінь і оцінок суспільної думки, вихованих в індивідах переконань і спонукань. Виконання вимог моралі може контролюватися всіма людьми без винятку і кожним окремо.
Моральні відносини, як видно з попереднього викладу, — складне соціальне утворення. Конкретно історичний підхід дозволив розкрити об'єктивні причини їхнього виникнення, їхню соціальну сутність і ту роль, що вони виконують у системі суспільних відносин.
Розуміння моральних відношенні як самого загального позначення всіх моральних явищ має принциповий, методологічний зміст. Воно дозволяє включити в предмет етичного дослідження не тільки моральну свідомість, систему нормативних розпоряджень, але і реальні вдачі суспільства, практику морального поводження.
В аналізі моральних відносин особливе значення має застосування вимоги діалектичної логіки, вимоги про включення практики «у повне «визначення» предмета дослідження». Включення в характеристику моральних відносин практики в такому всеосяжному змісті (і як критерій істини, і як орієнтир на те, що потрібно людині) дозволяє в полицею мері оцінити дійсну роль моралі в житті суспільства.
Всебічний аналіз і рішення питання про зв'язок теорії з практикою в етичному дослідженні припускають не тільки історичну характеристику моралі, не тільки дослідження її соціальних функцій, але і розгляд гносеологічних проблем моралі, з'ясування зв'язку істини й оцінки, специфіки морального судження.
У дійсній роботі ми зосередили увагу переважно на розгляді соціальних функцій моралі, усвідомлюючи, що гносеологія моралі і спеціальний аналіз мови моралі складають істотну задачу подальшого вивчення моральних відносин.