Смекни!
smekni.com

Суверенітет України (стр. 2 из 10)

В надрах соціалістичної економіки почало активно розвиватися буржуазне підприємництво, яке, набираючи сили й розмаху, вплинуло і на політичне життя. Корупція та її неодмінні супутники - шантаж, здирництво, зловживання службовим становищем набули нечуваних масштабів, довершивши деградацію партійно-державної еліти. Остання розпалася на кілька груп: 1) та, що намагалася зберегти статус-кво (найбільш яскравим її лідером був Андропов);

2) та, яка зрозуміла, що зберегти існуючий стан речей неможливо, необхідно модернізувати суспільні стосунки (вожді й прихильники "перебудови" на чолі з М. Горбачовим); 3) найбільш активна група, потреби й амбіції якої вимагали більш широкого суспільного простору, ніж його міг надати соціалістичний лад (це так звані "реформатори", які обрали Б. Єльцина виразником своїх політичних інтересів). Ця остання група, одержавши могутню підтримку новоявлених підприємців, зрештою взяла гору. У запеклій боротьбі за владу із своїми колишніми номенклатурними партнерами "реформатори" змушені були зруйнувати соціалістичну державу, що й уможливило поширення сепаратистських настроїв, які були підхоплені й використані національно-патріотичними силами союзних республік.

Отже, за винятком щойно утворених, в основному зусиллями колишніх дисидентів та представників літературно-мистецької інтелігенції, малочисельних націонал-демократичних організацій, українське суспільство, в цілому, виявилося ні духовно, ні організаційно не готовим до негайної і послідовної реалізації ідеї державної незалежності, що обумовило важко відтворювані втрати у перші роки після її здобуття.

Тодішня українська правляча еліта, діяльність якої була генетично пов'язана з функціонуванням в умовах наддержави, провадила скоріше сепаратистську лінію щодо союзного центру, аніж проявляла національно-патріотичні поривання. Точніше, у своєму бажанні бачити Україну незалежною державою вона більшою мірою керувалася ідеєю звільнення від безроздільної опіки центру, ніж корінними інтересами нації щодо завоювання власної державності. Останні стали політичною домінантою дещо пізніше.

Неоднозначно проходило і становлення масової національної самосвідомості як бази для проголошення і зміцнення української державності. На першому етапі широкі маси спокусилися передусім ілюзією власного добробуту, зростанню якого начебто заважав всепоглинаючий і ненажерливий союзний центр; незалежність і свобода сприймалися значною частиною населення не як самоцінність, а в суто утилітарному вигляді, як безпосередній засіб задоволення своїх життєвих потреб.

Недостатність високорозвиненої національної свідомості спричинила слабкість і розрізненість національно-демократичних сил, сприяла загостренню та протистоянню соціально-політичних груп, що привело до відчуження влади від народу, втрати її впливу на хід суспільного життя, а отже - авторитету. Нація розділилася. По-перше, на прихильників національного відродження і на прихильників відновлення колишнього Союзу, на захисників реформ і тих, хто бажав повернутися до старих форм суспільного життя; по-друге, на багатих і бідних, на вдоволених своїм життям і достатком та вкрай нужденних; по-третє, на різновекторні політичні партії та рухи, на ворогуючі між собою еліти (передусім стара ортодоксальна партноменклатурна і новонароджена реформаторська); вчетверте, з'явилися ознаки протистояння держави й громадянського суспільства, а в них спалахнуло гіпертрофоване протиборство законодавчої та виконавчої влади та ворожнеча індивідів за джерела прибутків (чи хоча б існування), за особисте лідерство, за посади, привілеї тощо.[17. 103][4]

Суттєві відмінності в розвитку національної свідомості та політичних процесів у регіональному вимірі - у Західній і Східній Україні, у Криму, на Закарпатті тощо також використовувалися різними політичними силами, особливо крайньо лівого та сепаратистського спрямування, не для консолідації нації і держави, а для роздмухування протиріч.

II. НАРОДОВЛАДДЯ.

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі її Конституції як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада України. Жодна політична партія, громадська організація, інше угрупування чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

Україна - республіка. Вся повнота влади в Україні належить народові. Народ, який складають громадяни усіх національностей, є єдиним джерелом державної влади, місцевого і регіонального самоврядування.

Держава визнає, підтримує місцеве і регіональне самоврядування, не втручається у його сферу. В Україні діє принцип верховенства права. Найвищу юридичну силу має Конституція. Норми Конституції є нормами прямої дії. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції України.

Громадяни здійснюють свої права за принципом "дозволене все, що не заборонене законом".

Державні органи, органи місцевого і регіонального самоврядування і їхні посадові особи здійснюють свої повноваження за принципом "дозволене лише те, що визначене законом".

Суспільне життя в Україні базується на засадах політичного, економічного та ідеологічного плюралізму. Держава гарантує рівне право громадян і їхніх об'єднань на участь у державних справах. Держава визнає різноманітність форм власності, створює рівні правові умови для їхнього захисту.

Жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок і не може визнаватись офіційною державною ідеологією.

Територія України є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною. Питання про зміни території і державних кордонів України вирішуються лише загальноукраїнським референдумом.

Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, виявляє повагу до загальновизнаних принципів міжнародного права. Належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно опубліковані міжнародні договори України становлять частину її законодавства і є обов'язковими для виконання державними органами, юридичними і фізичними особами.

Громадяни України мають право чинити опір будь-кому, хто намагатиметься протиправно ліквідувати демократичний конституційний лад України, встановлений Конституцією, якщо інші засоби не можуть бути використані.

III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА.

Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Україна забезпечує верховенство Конституції та законів держави на своїй території. Державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

· Функції держави випливають з її завдань, тобто, які завдання держава ставить перед собою, такі функції вона і виконує.

·

· Завдання держави — в Україні, наприклад, це створення сприятливих умов для соціального розвитку держави, заходи в галузі зовнішньоекономічної діяльності, заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, стимулювання підприємництва і регіонального розвитку, розширення продуктивної зайнятості і скорочення безробіття, забезпечення національної безпеки і т.д. і т.п.

·

· Функції держави — основні напрямки діяльності держави, безпосередньо висвітлюючи його сутність і призначення. Вони об’єктивно обумовлені системою соціально-економічних, соціально-політичних і інших факторів, а також природою даної держави.

·

· Функції держави поділяються на дві групи :

·

· внутрішні функції

·

· напрямки державної діяльності, що виражають головним чином здійснення політичної влади всередині держави. До них зокрема відносяться: створення демократичних умов, інститутів з метою виявлення, обліку і координації інтересів різних соціальних груп суспільства; сприяння розвитку освіти, науки, культури; забезпечення законності, правопорядку і т.п.;

·

· зовнішні функції

·

· напрямки державної діяльності, що стосуються зовнішньої політики держави. До них відносяться: оборона країни від нападу , міжнародне співробітництво і т.д.

·

· Функції держави здійснюються в певних формах і певними методами. Форми здійснення функцій характеризують зв'язки держави з правом, як одним з основних засобів — панування.

·

· Розрізняють три форми здійснення функцій :

·

· — правотворча

·

· державна діяльність, що ставить за мету розробку і прийняття юрідичних норм шляхом видання нормативних актів;

·

· — правовиконавча

·

· державна діяльність, що виражається у прийнятті до виконання норм права шляхом видання власних правових актів.

·

· — правозабезпечуваюча

·

· державна діяльність, що заключається у контролі і нагляді за дотриманням і виконанням норм, а також у застосуванні примусових засобів до їх порушників.

·

· Методи здійснення функцій держави — ті засоби, за допомогою яких вирішуються завдання держави. Державні функції реалізуються за допомогою державного апарату.[15. 61][5]

Державні функції в кожній країні здійснює розгалужена системи органів. Серед них виділяються вищі - парламент, уряд і глава держави. Саме ці органи реалізують основні повноваження у сферах законодавчої та виконавчої влади, і їх діяльність має політичну значущість. До вищих органів також віднесені вищі судові інстанції загальної і спеціальної компетенції - верховний суд, конституційний суд, вищій адміністративний суд тощо. Проте судові органи формально відсторонені від реалізації державних функцій політичного характеру (виняток становить лише діяльність конституційного суду, хоча і він вважається в цілому "неполітичним" органом). Тому тільки дослідивши роботу вищих органів законодавчої і виконавчої влади можна більш або менш точно визначити, в яких формах здійснюється політика, на яких засадах існує і діє державний механізм. Розподіл влад - розподіл функцій.