Допоміжні цехи - це інструменталъні, ремонтно-механічні, ремонтно-будівельні та ін. В інструментальному цеху займаються ремонтом, виготовленням та відновленням інструмента, контрольно-вимірювального устаткування технологічного оснащення. Ремонтно-механічний цех забезпечує ремонт і обслуговування устаткування заводу, модернізацію діючого та виготовлення нестандартного устаткування. В електромеханічному цеху ремонтують електроустаткування, верстатне і транспортне устаткування всіх цехів заводу та виготовляють запасні частини до цього устаткування, а також нестандартне устаткування. Роботи із ремонту будинків та споруджень заводу виконуються в ремонтному цеху.
До загальнозаводських обслуговуючих господарств виробничого призначення відносяться:
- складське, яке складається із різних складів;
- енергетичне, що об’єднує котельні, компресорні станції, трансформаторні підстанції, газогенераторні, кисневу та ацетиленову станції, паро-, повітро- і газопроводи, нафто - і бензопроводи, а також зв’язок та сигналізацію;
- транспортне - депо, гаражі, залізничні колії та необхідні транспортні й вантажно-розвантажувальні засоби, ґрунтові та інші дороги безрейкового міжцехового та цехового транспорту;
- санітарно - технічне, яке включає у себе водопровідні, каналізаційні, вентиляційні та опалювальні пристрої;
- центральна заводська лабораторія, яка проводить контрольні випробування матеріалів та запасних частин, контролює технологічні процеси і т. д.
Під виробничою структурою цеху розуміють склад та форми взаємозв’язків його виробничих ділянок, допоміжних та обслуговуючих підрозділів. Виробнича структура визначає внутрішньоцехову спеціалізацію та кооперування виробництва.
Виробничі ділянки, також як і цехи, можуть мати технологічну та предметну спеціалізацію. Вони спеціалізуються на виконанні однорідних технологічних операцій (токарських, фрезерувальних та ін.) або на виготовленні чи ремонті певних предметів, деталей, вузлів та виробів. Ділянки предметної спеціалізації можуть бути організовані як предметно - замкнуті серійного виробництва або як потокові лінії. Виробнича ділянка складається із групи робочих місць і є первинним адміністративно - виробничим підрозділом підприємства.
До допоміжних та обслуговуючих структурних підрозділів цеху відносяться ділянки ремонту технологічного оснащення та устаткування, заточення різального інструменту, інструментально-роздавальні комори, пункти технічного контролю та внутрішньоцеховий транспорт.
Розміщення основних, допоміжних цехів та обслуговуючих господарств на території підприємства, відображене в його генеральному плані і підкоряється принципу найбільш раціонального та економічно вигідного розташування всіх ланок для забезпечення основного виробництва по методу прямоточності.
1.5 ОСНОВНІ ІСНУЮЧІ МЕТОДИ РЕМОНТА ВАГОНІВ. ОБГРУНТУВАННЯ ТА ВИБІР ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСА РЕМОНТА
Виробничий процес ремонту рухомого складу крім трьох основних стадій (заготівельної, оброблювальної та складальної) містить у собі ще розбірну та ремонтну. Якщо технологія та обсяг робіт, які входять у розбірну та складальну стадії, постійні для даної серії рухомого складу, то на ремонтній стадії через різний характер та ступінь зношування, а також пошкодження однойменних деталей обсяг ремонтних робіт та технологія їхнього виконання можуть істотно відрізнятися, що ускладнює організацію виробничого процесу при ремонті.
При ремонті вантажних та пасажирських вагонів застосовують стаціонарний та потоковий методи організації ремонту вагонів. Провідне місце належить потоковому методу, як найбільш ефективному.
Стаціонарний метод полягає у тому, що вагони, які подані в ремонтний цех, знаходяться на тих самих позиціях від початку і до кінця робіт, а робітники, об’єднані у спеціалізовані або комплексні бригади різних професій, пересуваються від одного вагона до іншого, виконуючи при цьому ремонтні роботи. Стаціонарний метод більш простий, але має велику тривалість ремонтного циклу та низьку продуктивність праці.
Розрізняють два різновиди стаціонарного методу: а) стаціонарно - бригадний метод, який побудований за принципом концентрації операцій процесу та які виконуються на одному робочому місці; б) стаціонарно - вузловий метод, який побудований на основі диференціації операцій, тобто розчленування процесу на окремі операції по технологічних вузлах.
Стаціонарно - бригадний метод - виконується на одному робочому місці, практично однією і тією ж бригадою, при цьому деталі та вузли зняті із вагона, встановлюються після ремонту на той же вагон.
Стаціонарно - вузловий метод - характеризується розчленовуванням конструкції на окремі вузли, ремонтом їх на окремих робочих місцях, а потім установкою на інші вагони. Застосування стаціонарно - вузлового методу дозволяє за рахунок ущільнення та паралельності виконання операцій значно скоротити тривалість ремонтно-складальних робіт.
Стаціонарний метод ремонту, незважаючи на простоту має істотні недоліки. Вони полягають у тому, що усі найбільш трудомісткі роботи (піднімання вагонів із викочуванням візків, транспортування цих візків у колісний цех і назад після їх ремонту в складальний цех, зміна автозчепу, ремонт гальм, роботи із ремонту кузова та рами) повинні виконуватися одночасно на всіх вагонах. Це викликає деякі труднощі та вимагає наявності великої кількості механізмів та пристосувань. Крім того, переходи робітників із одного вагона на інший по всьому фронту роботи викликають значні втрати робочого часу. Також до недоліків стаціонарного методу відносяться потреба великої кількості робітників високої кваліфікації і порівняно низька продуктивність праці.
Стаціонарний метод ще досить широко розповсюджений у депо та на ремонтних заводах. Його відрізняє значна тривалість виробничого циклу та порівняно низька продуктивність праці. При переході на потоковий метод організації виробництва ці недоліки можуть бути усунуті.
Тому спеціалізація вантажних вагоноремонтних заводів при ремонті вагонів одного типу дозволяє відмовитися від стаціонарного методу ремонту та перевести ремонт вагонів на потік.
Характерною ознакою масового виробництва є виготовлення підприємством однотипної продукції обмеженої номенклатури у великих обсягах впродовж більш - менш тривалого часу. Великі обсяги випуску продукції та досить висока стабільність конструкції виробу роблять економічно вигідним ретельне розроблення технологічних процесів. Операції технологічних процесів диференціюються до окремих переходів, трудових прийомів та виконуються на спеціальному високоефективному устаткуванні за допомогою відповідного оснащення. Робочі місця вузько спеціалізуються через закріплення за кожним із них обмеженої кількості деталеоперацій. За таких умов найбільш ефективною формою виробництва є організація синхронізованого, досить стабільного за часом потокового виробництва та потокових технологічних ліній.
Потоковий метод полягає у тому, що об’єкти переміщуються у встановленій послідовності до робочих місць (позицій) для виконання певного обсягу робіт на кожній позиції. Основною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, яка являє собою сукупність робочих місць, розташованих у послідовності здійснення операцій технологічного процесу та призначених для виконання певного обсягу робіт.
Важливою умовою доцільності впровадження потокового виробництва є наявність відповідного обсягу робіт для завантаження потокової лінії.
Для потокового виробництва характерний поділ виробничого процесу на частини, раціональна послідовність частин та операцій технологічного процесу, трудомісткість яких дорівнює або кратна.
Потоковим виробництвом називається прогресивна форма організації виробництва, яка заснована на ритмічній повторюваності погоджених основних та допоміжних операцій, які виконуються на спеціалізованих робочих місцях, розташованих послідовно по операціях технологічного процесу. Для потокового виробництва характерні основні принципи організації виробничого процесу, у першу чергу, принципи спеціалізації, прямоточності, безперервності та ритмічності.
Потокове виробництво на ВРЗ характеризується:
- організацією потокової лінії, яка розташовується у порядку послідовності операцій технологічного процесу ремонту вагонів та їхніх частин;
- виконанням на кожній позиції потоку приблизно однакового обсягу робіт (слюсарні по рамі та кузову, столярні, малярні та ін.), чим досягається більш вузька спеціалізація робітників;
- переміщенням вагона, який ремонтується, із однієї позиції на другу з можливо меншими перервами:
- дотриманням ритмічності виконання окремих операцій та всього процесу у цілому;
- широким використанням спеціальних транспортних засобів, головним чином конвеєрів, для переміщення вагонів та їхніх частин у процесі виконання робіт;
- високим ступенем механізації та автоматизації.
На будь-якому вагоноремонтному підприємстві для застосування потокового методу є широкі можливості. Однак його впровадження може стати ефективним та рентабельним лише при наявності відомого мінімуму технічних, організаційних та економічних передумов.
Перш ніж переводити підприємство на потокове виробництво, необхідно ретельно вивчити та проаналізувати умови, які визначають можливість та доцільність такої реорганізації на всіх ділянках. Із цією метою застосовується метод приблизного визначення доцільності введення потокового виробництва на підставі комплексного розгляду деяких техніко - економічних показників: мінімальної програми випуску; середньої трудомісткості операцій; кількості позицій потоку; кількості операцій, які приходяться на одну позицію потоку; мінімальної собівартості ремонту.