Смекни!
smekni.com

Необережність як форма вини (стр. 3 из 9)

По-третє, законодавче визначення необережності повинно охоплювати усі випадки необережного скоєння суспільно небезпечних діянь, що заслуговують криміналізації. Між тим в умовах науково-технічної революції з’явились або набули особливого значення такі різновиди необережності, які повністю не вміщуються в визначення самовпевненості або недбалості. Маються на увазі випадки так званої “злочинної неосвіченості” (коли людина, самовпевнено здійснюючи діяльність, що потребує спеціальних знань, навичок або особистих якостей, спричиняє суспільно небезпечні наслідки, які вона завдяки своїй неосвіченості не могла передбачити або відвернути) та “вольової недбалості” ( коли суб’єкт, що опинився в небезпечній ситуації, не знаходить або не здійснює правильного рішення, що дозволяє відвернути настання суспільно небезпечних наслідків)[22]. Небезпечність випадків, коли непідготовлена людина береться за здійснення діяльності, пов’язаної з небезпекою для оточуючих, або керує джерелом підвищеної небезпеки, не проявляючи належної уваги, беззаперечна. Тому вони повинні охоплюватися загальним поняттям злочинної необережності.

По-четверте, законодавче визначення злочинної необережності повинно погоджуватись з конструкцією складів злочинів в Особливій частині кримінального законодавства. Між тим необережність визначається як певне психічне відношення особи до суспільно небезпечним наслідкам. Тобто, воно не застосовується до злочинів з так званими формальними складами. Це привело В.Ф. Кириченко до висновку, що “відповідальність за необережність конструюється законом таким чином, що вона можлива тільки при реальному настанні результату”[23]. Між тим в кримінальному законодавстві є формальні склади, що передбачають, або допускають необережну форму вини. В умовах науково-технічної революції кількість таких складів може збільшуватись. Тому в законодавчій формулі необережності доцільно врахувати факт існування формальних складів необережних злочинів.

По-п’яте, законодавче визначення необережності повинно поставити перешкоди для проникнення в кримінальне право об’єктивної відповідальності (тобто без вини). Кримінальне право не повинно створювати перешкоди науково-технічному прогресу, а для цього необхідно суворо дотримуватись принципу відповідальності тільки при наявності вини. Так, М. Д. Шаргородський, справедливо вважаючи необхідним розширити караність необережності за рахунок посилення вимог до осіб, що беруться за виконання небезпечних функцій, пропонував дати таке визначення злочинній необережності, згідно якого кримінальна відповідальність мала б місце як у випадках, коли людина могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків, так і у випадках, коли вона повинна була їх передбачити[24]. Іншими словами, замість співпадання суб’єктивного і об’єктивного критеріїв (що створюють в даному випадку злочинну недбалість) пропонується допустити альтернативну наявність одного з них.

Інколи можуть бути такі випадки, коли психічне відношення до дії та наслідків, що настали буде неоднаковим. На цій відмінності психічного відношення до здійснених дій та наслідків, що настали будується поняття змішаної (подвійний) форми вини. Злочин, що утворить основний склад (без обставин ,що обтяжують) може бути скоєний навмисне, а психічне ставлення до наслідків, що настали, і утворять кваліфікований склад того ж злочину, можливе у формі необережності. Наприклад ст. 126 ч. 3 Кримінального кодексу Російської Федерації - викрадення людини, що потягнуло з необережності смерть людини або інші тяжкі наслідки. В цьому випадку винне психічне відношення роздвоюється на відношення до викрадення (прямий умисел) і до, внаслідок цього, смерті, потерпілого (лише з необережності у вигляді самовпевненості або недбалості).

Виділення злочинів з двома формами вини необхідне для кваліфікації злочинів, для їх категоризації, для визначення рецидиву, для вирішення питання про визнання злочину незавершеним.[25]

В фундаментальному дослідженні “Курс радянського кримінального права” А.А. Піонтковський пише: “ Ряд складів злочинів означені в законі так, що до ознак об’єктивної сторони складу віднесені безпосередньо й певні якості дії (або бездіяльності) особи і спричинений нею певний злочинний результат. У зв’язку з цим при розгляді їх суб’єктивної сторони є необхідним розрізняти психічне відношення особи до скоєного діяння (або бездіяльності) і психічне відношення особи до наставших злочинних наслідків. В таких складах злочинів ми зустрічаємось з випадками так званої змішаної вини”.[26]

При умисному порушенні правил психічне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків може діставати вияв у формі умислу або необережності. Коли суб’єктивну сторону такого злочину визначає лише необережне ставлення до суспільно небезпечних наслідків, такі злочини вважаються вчиненими з необережності.[27]

Так, 18 травня 1998 року, приблизно о 12 годині, знаходячись у нетверезому стані, Г. на ділянці траси Магала – Новоселиця порушив правила дорожнього руху: здійснюючи обгін транспорту виїхав на полосу зустрічного транспорту, не справився з керуванням і скоїв зіткнення з машиною Д., в результаті чого було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження двом потерпілим, трьом потерпілим – ушкодження середньої тяжкості і одному потерпілому – легкі тілесні ушкодження, що потягнули короткочасний розлад здоров’я. Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 грудня 1998 року Г. був засуджений за ч. 2 ст. 215 до 3-х років позбавлення волі і 5 років позбавлення права керування транспортними засобами. Колегія в кримінальних справах Чернівецького обласного суду залишила вирок без змін.[28]

Г. мав умисел на порушення правил дорожнього руху, але його психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків має форму необережності (злочинної самовпевненості). Г. передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але, переоцінивши власні можливості, легковажно розраховував на їх відвернення.

До злочинів зі складною (змішаною) формою вини можна зарахувати злочини, визнані у ст. 68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135,215, 218-219.[29]

У тих випадках, коли закон передбачає можливість скоєння злочину як навмисно, так і з необережності (наприклад, склади злочинів, визначені ст.67, 108, 1082, 147 КК), форма вини не впливає на кваліфікацію. Але форма вини має істотне значення при індивідуалізації покарання.

Проте слід мати на увазі, що існують випадки, коли саме форма вини впливає на кваліфікацію злочину, коли практично аналогічні склади злочинів за об’єктивною стороною розрізняються за суб’єктивною (наприклад, ст. ст.101, 102 та ст. 105 КК).

У цих випадках для вирішення питання про належну кваліфікацію злочину важливо визначити дійсне психічне ставлення винного до наслідків своїх дій: передбачав він їх і свідомо допускав (бажав) чи не передбачав, хоча міг і повинен був передбачити?[30]

Так були невірно кваліфіковані вчинки неповнолітнього Х., засудженого за умисне заподіяння С. тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті. Матеріалами справи було з’ясовано, що Х. разом з К. в сквері з хуліганських мотивів побив В. і С. Злочинність дій Х. і К. була визначена судом за ст. 206, ч.2 та ст. 101, ч. 3 КК. Як відмітила колегія з

кримінальних справ Верховного Суду України, розглядаючи касаційну скаргу, дії Х., щодо нанесення С. удару, від якого той упав і одержав при падінні смертельну травму, за ст. 101, ч. 3 КК були кваліфіковані судом неправильно. Характер удару не свідчив про умисність: ніяких зовнішніх або внутрішніх пошкоджень на тілі С. в ділянці живота (куди нанесено удар) не виявлено. Це дозволило зробити висновок про те, що удар був нанесений з невеликою силою, тобто без умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, спростувалось первісне твердження про умисність дій Х., в результаті яких настала смерть С. Натомість виникло інше питання: чи повинен був Х. передбачити, що від удару С. впаде на асфальт і одержить травму голови? Колегія визначила, що повинен і що в даному випадку можна говорити про його вину з необережності. Причинний зв’язок між смертю С. і діями Х. складний. Смерть С. настала не від удару Х., а від перелому кісток черепа, який виник внаслідок падіння і удару головою об асфальт. Проте неповнолітній Х. був здатний за даних обставин передбачити кінцевий результат удару. “Засуджений Х., - вказується в ухвалі, - завдаючи удар в живіт потерпілому, не передбачав, що він може впасти і при падінні вдаритися головою об асфальт з настанням тяжких наслідків, хоча в даній ситуації міг і повинен був це передбачити”. Дії Х. були перекваліфіковані за ст. 105 КК, яка передбачає відповідальність за нанесення необережного тяжкого тілесного ушкодження.[31]

II. Злочинна самовпевненість. Інтелектуальний і вольовий момент

Злочинна самовпевненість характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент) (при цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння: невідповідність його закону, службовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо[32]). Так, мотоцикліст свідомо розвиває велику швидкість, розраховуючи, що у будь-який момент зможе загальмувати і уникнути небажаних наслідків. Але він збив потерпілого, завдав йому тілесних ушкоджень. Мотоцикліст передбачав можливість настання вказаних наслідків, але легковажно розраховував їх відвернути. Він проявив самовпевненість, переоцінив свої можливості. Відносно заподіяння тілесних ушкоджень вина водія виражається в злочинній самовпевненості.