Смекни!
smekni.com

Необходимая оборона (ст. 35, 36 УК Украины) (стр. 4 из 5)

Однак, характерним є той факт, що в умовах, коли правоохоронні органи нашої держави стикаються з труднощами при забезпеченні недоторканості особи, власності тощо, реалізація громадянами права на необхідну оборону набуває особливого значення і повинна заохочуватися суспільством. Заборона громадянам оборонятися від злочинів полегшила б злочинцям вчинення таких суспільно небезпечних посягань. Саме в цьому аспекті прийняття правової норми, що врегулювало застосування інституту затримання злочинця та відповідним чином стимулювало його всебічне провадження у світлі реалізації державної комплексної політики боротьби зі злочинністю, повинно покращити криміногенну ситуацію, що має місце на сучасному етапі розвитку України.

ВИСНОВОК

Неправильне розуміння і застосування закону про необхідну оборону, що призводить до судових помилок, обмежує право громадян на законний захист і сприяє створенню обстановки безкарності хуліганів, грабіжників і інших антигромадських елементів, що викликає справедливе невдоволення громадян і ускладнює боротьбу зі злочинністю.

На довершення на ґрунті проведених узагальнень необхідно сформулювати рекомендації, що можуть сприяти більш правильному розслідуванню і розгляду справ даної категорії в межах чинного законодавчого визначення необхідної оборони і перевищення її меж :

1. При наявності об'єктивних ознак ситуації "напад - оборона" необхідно установити причину виникнення події, його ініціатора, наявність шкоди здоров'ю в учасників інциденту і інші обставини, що істотно впливають на оцінку суспільно небезпечної події.

2. Необхідно дати діянню повну кримінально-правову кваліфікацію, що повинна бути основою оцінки відповідних дій особи, яка обороняється.

3. Необхідно враховувати, що необхідна оборона можлива тільки проти посягань, вчинених активною дією, а випадки заподіяння шкоди при бездіяльності потрібно розглядати по правилам крайньої необхідності.

4. Необхідна оборона є суспільно корисною обставиною, тому заподіяння нападаючому певних збитків необхідно розглядати не як шкоду, а як змушений результат відбиття його суспільно небезпечного посягання, тому той, хто нападав, не повинний визнаватися потерпілим і завжди повинно обговорюватися питання про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

5. Під час обговорення питання про наявність або відсутність перевищення меж необхідної оборони судово-слідчі органи повинні оцінювати всі отримані обставини справи в сукупності.

6. При оцінці захисту від посягання варто пам'ятати, що нападаючий, має значні переваги перед тим, хто обороняється, що виражається в раптовості нападу, у можливості заздалегідь вибрати місце, час, спосіб, знаряддя і жертву посягання.

7. Заподіяння наслідків по необережності не кримінально каране, тому варто завжди з'ясовувати суб'єктивну сторону діяння особи, яка оборонялося, пам'ятаючи, що відповідальність по ст. 118, 124 КК наступає при наявності наміру на заподіяння тяжких наслідків без будь-якої на те необхідності.

До того ж законодавець доцільно додав у число обставин, що виключають злочинність діяння новий інститут, більш деталізуючи вже наявний інститут необхідної оборони, а саме “затримання особи, що вчинила злочин”. На жаль, до останнього часу переважає думка про те, що затримання особи, що вчинила злочин, є прерогативою діяльності органів держави, зокрема, представників органів міліції, що певною мірою звужує обсяг прав інших осіб; так само застосування спеціальних засобів та методів, в тому числі вогнепальної зброї, є пріоритетним напрямком діяльності лише органів міліції, що в умовах криміналізації суспільства є вкрай недоречним, адже розширення сфери діяльності окремих осіб, не міліціонерів, могло б покращити становище в сфері боротьби зі злочинністю.

Аналізуючи все вище зазначене, автор в цілому погоджується з положенням, що визначає необхідну оборону уявну оборону, викладеному у у статтях 36, 37 Кримінального Кодексу України в редакції від 5 квітня 2001 року.

СПИСОК НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І. Нормативні акти

1. Загальна декларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 12 с. – (Сер. “Міжнародні документи ООН з прав людини”).

2. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Україна, 1996.

3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Атіка, 2001. – 168 с.

4. Цивільний кодекс України // www.rada.gov.ua.

5. Собрание кодексов Российской Федерации. Официальные тексты. В 2-х томах. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998.

6. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1991 // www.rada.gov.ua.

7. Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991 р. № 4//www.rada.gov.ua.

8. Про застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 16 серпня 1984 р. N 16 // www.rada.gov.ua.

ІІ. Книжкові видання

9. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харков, Основа, 1991. – 350 с.

10. Гельфанд И.А., Куц Н.Т. необходимая оборона по советскому уголовному праву: Учебное пособие. – К., 1962. – 46 с.

11. Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. – Саратов, 1972.

12. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: ТОВ “Генеза”, 1999. – 208 с.

13. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студнтів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.

14. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.

15. Кримінальне право. Особлива частина: Підручник / Відп. ред. В.І.Шакун. – К.: НАВСУ-“Правова джерела”, 1998. – 896 с.

16. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К.: Ред.-изд. отдел МВД Украины. – 260 с.

17. Михайлов М.П. Право граждан на необхомую оборону. – М.: Госюриздат, 1962. – 29 с.

18. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. – К.: Атіка, Академія, Ельса-Н, 2001. – 656 с.

19. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат. – 181 с.

20. Советское уголовное право: Часть общая. В 18-ти вып. – М., 1961. – Вып. 9: Обстоятельства, исключающие общественную опасность и протиправность деяния / Н.Д. Дурманов. – 1961. –45 с.

21. Соколов Н.Н., Чукаленков М.Г. Необходимая оборона. – М: Моск. Рабочий,1972. – 96 с.

22. Тишкевич И.С. Защита от преступных посягательств. – М.: Госюриздат, 1961. – 70 с.

23. Тишкевич И.С. Оборона от нападения преступника. – Минск:Изд-во БГУ, 1972. – 136 с.

24. Тишкевич И.С. Условия и пределы необходимой обороны. – М.: Юрид. лит., 1969,. – 192 с.

25. Ткаченко В.И. Необходимая оборона по уголовному праву. – М.: Юрид.лит., 1979. – 119 с.

26. Якубович М.Й. Вопросы теории и практики необходимой обороны. – М.: Юрид. лит., 1961. – 227 с.

27. Якубович М.Й. Необходимая оборона и задержание преступника: Пособие для слушателей. – М.: Знание, 1976. – 80с.

ІІІ. Публікації у книжкових та періодичних виданнях

28. Заяць Н. Місце органів внутрішніх справ у реалізації прав людини // Право України. – 1999. – N 9. – С. 29

29. Осадчий В. Співвідношення права на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу та права на необхідну оборону, затримання злочинця в діяльності правоохоронних органів // Право України. – 1998. – N 4. – С.69-74.

30. Підкоритова Л. Кваліфікація перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні // Право України. – 1999. – N 8. – С. 65

ДОДАТОК 1.

ВІДМЕЖУВАННЯ ІНСТИТУТУ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД ІНСТИТУТІВ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ТА ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЩО ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН

НЕОБХІДНА

ОБОРОНА

КРАЙНЯ

НЕОБХІДНІСТЬ

ЗАТРИМАННЯ

Правомірна в будь-яких випадках. Правомірна тільки за відсутністю інших засобів ліквідації небезпеки, що погрожує. Правомірна за наявності законних підстав для затримання злочинця (ст. 106, 115 КПК України).
Завдана шкода може бути більшою, ніж можлива шкода від злочину, але не більше меж необхідної оборони. Завдана шкода повинна бути меншою, ніж можлива шкода від злочину. Завдана шкода повинна відповідати небезпечності посягання і неперевищувати заходів, необхідних для затримання злочинця.
Шкода завдається безпосередньо особі, яка нападає. Шкода завдається не особі, яка скоює напад, а скажімо, третім особам. Шкода завдається безпосередньо особі, яка затримується.
Небезпека повинна виходити тільки від суспільно небезпечного нападу людини. Джерелом небезпеки є стихийні сили природи, тварини, а також суспільно небезпечні дії людини. Може застосовуватись тільки після того, як наявні підстави вважати особи, винної у вчиненні злочину, в тому числі і після вчинення посягання. Обов’язковою метою затримання злочинця є доставлення його відповідним органам влади.

[1]Див.: Дурманов Н.Д. Понятие преступления. М.-Л., 1948. - С.4.

[2] Див.: Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. Харьков, 1991, С.13.

3Якубович М.Й. Необходимая оборона и задержание преступника: Пособие для слушателей. – М.: Знание, 1976. – С. 7.

5Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студнтів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – С.200