За допомогою аналізу портфеля продукції можуть бути збалансовані такі найважливіші фактори бізнесу, як ризик, надходження грошей, відновлення й відмирання певних видів діяльності. Заключний етап вибору стратегії - її оцінка. Вся процедура в остаточному підсумку зводиться до одному: чи приведе обрана стратегія до досягнення поставлених цілей. Потім проводиться оцінка стратегії по наступних напрямках.
До цих напрямків ставляться:
1)відповідність обраної стратегії стану й вимогам суб'єктів оточення. Перевіряється те, наскільки стратегія вв'язана з вимогами з боку основних суб'єктів оточення, циклу продукту, чи приведе реалізація стратегії до появи нових конкурентних переваг і т.д.;
2)відповідність обраної стратегії потенціалу й можливостям фірми. У цьому випадку оцінюється те, наскільки обрана стратегія відповідає можливостям персоналу, фінансовим ресурсам фірми, чи дозволяє існуюча структура фірми успішно реалізувати стратегію, чи вивірена програма реалізації в часі й т.п.;
3)прийнятність ризику, закладена в стратегії. Оцінка виправданості ризику перевіряється по трьох напрямках: реалістичність передумов, закладених в основу вибору стратегії; негативні наслідки для фірми, до яких може привести провал стратегії; виправданість при можливому позитивному результаті ризику втрат від провалу в реалізації стратегії;
4)ефективність стратегії оцінюється за наступними показниками:
- економічний ефект - вплив стратегії на масу й норму прибутку, чистого прибутку, строк окупності інвестицій, обсяг продажів на внутрішньому й зовнішньому ринку;
- соціальний ефект - вплив на умови й привабливість праці, розвиток культури й утворення, якість життя;
5) екологічний ефект — вплив на ступінь забруднення
навколишнього середовища, комплексність використання природних ресурсів;
6) технічний (якісний) ефект - зміна рівня новизни, якості, конкурентоспроможності продукції;
7) системний ефект — додатковий дохід від продажу й експлуатації взаємодоповнюючих і сполучених виробів, систем машин і т.п.
На основі проведеного аналізу й оцінки можливих варіантів приймається остаточне рішення про вибір найбільш доцільної стратегії.
1.2 Аспекти розвитку інноваційної діяльності на підприємстві
Інноваційна діяльність підприємства спрямована насамперед на підвищення конкурентоспроможності випускає продукции, що (послуг).
Конкурентоспроможність - це характеристика товару (послуги), що відбиває його відмінність від товару-конкурента як по ступені відповідності конкретної потреби, так і по витратах на її задоволення. Два елементи - споживчі властивості й ціна - є головними складової конкурентоспроможності товару (послуги). Однак ринкові перспективи товарів зв'язані не тільки з якістю й витратами виробництва. Причиною успіху або невдачі товару можуть бути й інші нетоварні фактори, такі, як рекламна діяльність, престиж фірми, пропонований рівень обслуговування.
І все-таки, як ні важливі позавиробничі аспекти діяльності фірм по забезпеченню конкурентоспроможності, основою є якість і ціна. Разом з тим обслуговування на вищому рівні створює більшу привабливість. Виходячи із цього формулу конкурентоспроможності можна представити в наступному виді:
Конкурентоспроможність = Якість + Ціна + Обслуговування.
Управляти конкурентоспроможністю - значить забезпечувати оптимальне співвідношення названих складових, направляти основні зусилля на рішення наступних завдань: підвищення якості продукції, зниження витрат виробництва, підвищення економічності й рівня обслуговування. Зазначені складові конкурентоспроможності є багато-факторними, і кожна з них може розглядатися як складний самостійний об'єкт керування. Зокрема, на величину витрат виробництва впливають вартість і якість сировини, палива, електроенергії, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, кваліфікація й рівень заробітної плати виробничого персоналу, продуктивність праці, витрати керування й т.д. При цьому в остаточному підсумку можливість забезпечення необхідного рівня складова конкурентоспроможність елементів визначається такими базовими виробничими факторами, як технічний рівень виробництва, рівень організації виробництва й керування.
По суті, основа сучасної "філософії успіху" полягає в підпорядкуванні інтересів фірми цілям розробки, виробництва й збуту конкурентоспроможної продукції. На перший план ставиться орієнтація на довгостроковий успіх і на споживача. Безумовно, орієнтація на споживача виражає прагнення фірми забезпечити собі найбільш надійний шлях до досягнення й підтримки високого прибутку. Фінансові результати, наприклад, багатьох японських компаній свідчать, що саме ця філософія в сучасних умовах веде до забезпечення стабільного положення фірм на ринку, високій рентабельності їхньої діяльності. Тому керівники компаній розглядають питання прибутковості з позицій якості, споживчих властивостей продукції, конкурентоспроможності.
Для аналізу положення виробу на ринку, оцінки перспектив його збуту, вибору стратегії продажів використається концепція "життєвого циклу товару". Стратегія виробництва залежно від стадії життєвого циклу товару показана на мал. 2. Одночасна робота з товарами, що перебувають на різних стадіях життєвого циклу, під силу лише великим компаніям. Невеликі фірми змушені йти по шляху спеціалізації, тобто вибирають собі одне з наступних "амплуа":
- фірма-новатор, що займається насамперед питаннями нововведень;
- інжинірингова фірма, що розробляє оригінальні модифікації товару і його дизайн;
- вузькоспеціалізований виготовлювач - найчастіше субпостачальник щодо нескладних виробів масового випуску;
- виробник традиційних виробів (послуг) високої якості.
Як показує досвід, невеликі фірми особливо активно діють у виробництві товарів, що проходять стадії формування ринку й відходу з його. Справа в тому, що велика фірма звичайно неохоче йде першої на виробництво принципово нової продукції. Наслідку можливої невдачі для неї набагато важче, ніж для невеликої знову, що утворилася фірми. І якщо мова йде не про фундаментальні розробки в області технології, а про доведення оригінальної ідеї нового виробу до стадії матеріального втілення, те це цілком під силу відносно невеликим фірмам-новаторам. Саме вони сьогодні визначають інноваційний процес у розвинених країнах.
Таким чином, спеціалізація малих фірм на роботі з товарами, що перебувають на конкретних стадіях життєвого циклу, породжується прагненням фірми найбільше ефективно використати свій потенціал і забезпечити конкурентоспроможність товару на ринку.
Відповідно до закону про конкуренцію у світі відбувається об'єктивний процес підвищення якості продукції й послуг, а також зниження їхньої питомої ціни, що відбиває відношення ціни товару до його корисного ефекту.
В умовах конкуренції ніхто нікого не змушує підвищувати якість продукції, крім погрози банкрутства. У результаті постійно йде процес "вимивання" з ринку неякісної продукції. Рушійної силоміць конкуренції є стимул до нововведень. Саме на основі нововведень вдається підвищувати якість продукції або послуг, поліпшувати корисний ефект товару, тим самим домагатися конкурентної переваги даного товару. Таким чином, забезпечення конкурентоспроможності товару вимагає новаторського, підприємницького підходу, суттю якого є пошук і реалізація інновацій.
У цьому зв'язку цікаво відзначити, що один із класиків економічної теорії А. Маршалл уважав саме підприємництво корінною властивістю, головною рисою ринкової економіки. Насправді конкуренція лише створює ситуацію необхідності пошуку конкурентних переваг фірми й конкурентоспроможності товару, спонукує вдосконалювати весь процес від виробництва до споживання. Але самі конкурентні переваги забезпечуються на основі реалізації тих або інших інновацій, тобто через підприємництво, оскільки саме воно є реальним двигуном процесу.
Головною передумовою інноваційної стратегії є моральне старіння випускаємої продукції, що, і технології. У зв'язку із цим кожні три роки на підприємствах варто проводити атестацію виробів, що випускають, технологій, устаткування й робітників місць, аналізувати ринок і канали розподілу товарів. Іншими словами, повинна проводитися рентгенограма бізнесу. Які ж основні принципи новаторської діяльності? П. Друкер уважає, що потрібно провести чітку лінію тим часом, що потрібно робити, і тим, чого робити не слід. Цілеспрямована систематична інноваційна діяльність вимагає безперервного аналізу можливостей джерел інновацій.
1. Інновація повинна відповідати потребам, бажанням, звичкам людей, які будуть нею користуватися. Варто задати собі
питання: "Що повинна відбивати дана інновація, щоб у майбутніх споживачів виникло бажання нею користуватися?"
2. Інновація повинна бути простій і мати точну мету. Найбільша похвала інновації звучить так: "Смотрите-ка, як все просто! Як я до цього не додумався?"
3. Впроваджувати інновації ефективніше, маючи невеликі гроші й невелику кількість людей, обмежена ризик. У противному випадку майже завжди бракує часу й засобів для численних доробок, у яких бідує інновація.
4. Ефективна інновація повинна бути націлена на лідерство на обмеженому ринку, у своїй ніші. Інакше вона створює ситуацію, коли конкуренти вас випередять.
Що не слід робити, на думку П. Друкера:
1. Не вумничати. Інноваціями будуть користуватися звичайні люди, а при досягненні великих масштабів - і люди некомпетентні. Всі надто складне в конструкції або в експлуатації майже напевно приречено на невдачу.