Так, біля третини керівників, орієнтованих на значні зміни в керуванні нововведеннями, 32% очікують від впровадження новацій істотного поліпшення фінансового стану фірми, приблизно половина (49%) - середнього, а тільки 2% - незначного (для орієнтованих на невеликі зміни ці цифри становлять 16%, 40% і 36%). Ніхто з орієнтованих на значні зміни не назвав як фактор, що перешкоджає нововведенням, відсутність ідей. Вони краще, ніж ті, хто орієнтований на невеликі зміни, інформовані відносно ефективних нововведень. Серед факторів, що перешкоджають впровадженню управлінських новацій, відсутність інформації займає одне з останніх місць. Для тих, хто вважає, що потрібні невеликі нововведення (головний стримуючий фактор - відсутність фінансових можливостей (77%), далі - відсутність інформації (26%)).
Біля половини керівників, що вважають, що немає необхідності в змінах (52%), не чекають від управлінських новацій поліпшення фінансового стану своїх підприємств. Приблизно третина припускає, що поліпшення будуть незначними, а ще 12% не мають ясності по цьому питанню. Залежно від динаміки інвестицій є розходження в розподілі голосів по цьому питанню. Істотні утруднення він викликав у керівників підприємств, що значно зменшила інвестиції - серед них завагалися з відповіддю 35%. Друге місце зайняли керівники підприємств, інвестиції яких залишилися без змін - 28%. Не виникло утруднень при відповіді на дане питання в керівників підприємств, що збільшила інвестиції. Найбільше керівників, орієнтованих на зміни в керуванні нововведеннями, серед тих, чиї підприємства, збільшили інвестиції: 79% що відповіли (уважають, що необхідно невеликі зміни - 71%, а значні - усього 8%). Значно відстають керівники підприємств, що зменшили обсяг інвестицій.
Серед них 54% уважають, що зміни в керуванні пошуком і впровадженням нововведень необхідні, причому на радикальні зміни орієнтована досить більша частина керівників (22%). Приблизно однакова частина змін, що визнають необхідність, у керуванні нововведеннями серед керівників підприємств, що значно зменшили обсяг інвестицій (47% що відповіли) і керівників підприємств, що залишили обсяг інвестицій без істотних змін (46%). Однак радикально настроєних керівників у другому випадку майже у два рази більше (11%), чим у першому (6%).
На підприємствах, що значно зменшила інвестиції, що найбільше відповіла орієнтована на невеликі зміни в системі керування нововведеннями (41%), а менше - на значні зміни (6%). Серед керівників підприємств, що зменшила інвестиції, що найбільше вважає, що немає необхідності в змінах (35%). Серед керівників підприємств, інвестиції яких залишилися незмінними, більше орієнтованих на невеликі зміни - 35% . У середньому ледве більше половини респондентів уважають, що необхідно значні або хоча б невеликі зміни в системі керування нововведеннями.
Такий розкид думок між підприємствами, що мають різну динаміку інвестицій, досить складно пояснити логічно. Наведені дані свідчать, що у відповідях на питання про необхідність змін у керуванні нововведеннями й у тім, наскільки значними повинні бути ці зміни, не проглядається залежності варіантів відповідей від динаміки інвестицій МП. Розподіл відповідей носить, скоріше, випадковий характер, у більшій мері відбиваючи той факт, що виражена думка найчастіше означає відсутність якої-небудь певної позиції відносно проблем керування й управлінських новацій. Проте, певне єдність була виявлена респондентами у відповіді на питання про джерела управлінських інновацій. Оскільки інноваційний процес забезпечує послідовні перетворення нововведення від моменту його зародження у вигляді загальної ідеї до того моменту, коли воно стає по суті новим елементом організації й переходить у режим функціонування, зміни в керуванні можуть торкнутися будь-якої стадії інноваційного процесу.
Реальний інноваційний процес в організації має дуже складну структуру. Найчастіше він складається з декількох, по числу нововведень, щодо самостійних інноваційних циклів. Кожний із цих циклів проходить у цей момент часу свою певну стадію, забезпечуючи просування від концепції нової діяльності, через проблемний аналіз, розробку інноваційної стратегії, поява інноваційних задумів (або ідей) до конкретних планів реалізації нововведення.
Розвиток організації є керованим процесом, і в ході цього керування виникають і дозволяються два основних питання: ЩО підлягає зміні, і ЯК ця зміна здійснити. Відповідь на перше питання, тобто вибір напрямку перетворень, відбувається в результаті проблемного аналізу діяльності й формування інноваційної стратегії. Властиво нововведення, навіть на рівні принципової ідеї, дає відповідь на друге питання, тобто конкретизує спосіб зміни. Генерація ідей - етап винятково творчий. Неможливо сказати заздалегідь, коли й звідки з'явиться потрібна й цікава ідея. Вона може з'явитися усередині організації, а може бути запозичена ззовні. Результати дослідження показують, що для переважної більшості опитаних керівників поштовх до нововведень у сфері керування на їхньому підприємстві можуть дати саме власні ідеї на це джерело вказали в 76% випадків.
З більшим відривом за ними ідуть джерела, що склали другу групу:
- участь у виставках, конференціях, семінарах 36%;
- досвід конкурентів або аналогічних підприємств 30%;
- ідеї підлеглих 27%;
- навчання 25%.
Третя група включає наступні джерела:
- постачальники або споживачі 21%;
- спеціальна література по керуванню 17%;
- засобу масової інформації 14%.
Явно виражена орієнтація на власні сили, на внутрішні джерела ідей, у сполученні з настільки ж явно вираженою недостатньою готовністю до нововведень, низькою зацікавленістю в них свідчать про деяку суперечливість позиції респондентів. Для того щоб ці внутрішні джерела задіяти, можуть знадобитися спеціальні зусилля, створення особливих умов на підприємстві. У той же час увага до проблем удосконалювання системи керування інноваціями, виражена респондентами, можна оцінити як недостатнє для досягнення цих цілей. Для успішного здійснення інновацій необхідна адаптація до вимог ринку, технологічна перевага товару, прагнення до випуску нових товарів, використання оцінних процедур, сприятливе конкурентне середовище, що відповідають організаційні структури. Негативний вплив на інновації роблять поверхневий аналіз ринку, недостача фінансових і матеріальних ресурсів, виробничі й комерційні проблеми.
Інноваційну діяльність характеризують принципи, які відрізняють її від традиційної виробничої діяльності:
- малий відсоток успішних інновацій, при цьому вдалі інновації компенсують витрати як на себе, так і на невдалі ідеї;
- необхідність окремого бюджету для запобігання погіршення фінансових показників підрозділів, що займаються традиційною виробничою діяльністю;
- використання критеріїв оцінки інноваційної діяльності, відмінних від традиційних. Наприклад, критерій “річний приріст прибутку“ неприйнятний, оскільки інноваційна продукція в найближчій перспективі 3-4 року може не давати ніякого прибутку, після чого прибуток різко зростає;
- систематична й планова ліквідація всього застарілого, що дозволяє визволити ресурси для роботи над новим;
- відсутність зворотного зв'язка від результатів до витрат ресурсів і інвестиціям протягом тривалого часу;
- правильний вибір моменту припинення роботи, щоб уникнути витрат засобів на інновацію, що не дає конкретних проміжних результатів.0
1.4 Інноваційні процеси в розвитку туризму
В останні десятиліття в більшості розвинених країн зростаючими темпами розвивається сфера послуг, перевищуючи зростання промислового виробництва. Доходи від міжнародного туризму в 1999р. склали 500 млрд. дол., що становить 12 % світового валового продукту. ДО 2020 року доходи від туризму досягнуть 3 трлн. дол. [43. с. 19]. В 40 країнах миру туризм є головним джерелом бюджету, а ще в 70 країнах - однієї із трьох складових частин.
Крим, маючи більший туристичний потенціал, є невід'ємною складовою частиною світового туристичного процесу. По висловленню Н.В. Багряна [43. с. 57] Крим повинен стати Причорноморською Швейцарією, а саме високорозвиненим курортно-рекреаційним, торгово-фінансовим регіоном міжнародного значення, забезпеченим сучасною інфраструктурою з розвиненим морегосподарським комплексом, ефективним, екологічно чистим сільським господарством і переробною промисловістю.
Однак, що зложилася в Криму організація рекреаційного господарства зовсім неконкурентоспроможна на світовому ринку: слабка матеріально-технічна база, на 70 % має потребу в реконструкції або в новому будівництві привабливих для туристів об'єктів, низький рівень сервісу, відсутність необхідної індустрії розваг, занедбаність пам'ятників історії й культури, екологічні проблеми й т.д.
Низька національна інноваційна здатність - от корінь всіх наших лих і проблем, пов'язаних з перетворенням результатів наукових досліджень у комерційний продукт [4]. Доводи скептиків про несвоєчасність інноваційних процесів в Україні не заможні. Саме в цей час в Україні зложилася сприятлива обставина для створення інноваційних структур. Цей висновок підтверджується досвідом багатьох розвинених країн миру, що вступили на інноваційний шлях розвитку, починаючи зі США в післявоєнний період, потім Англія, Франція, Німеччина й ін. країни, а в цей час - Китай.