“Долина нарцисiв” - унiкальний ботанiчний об’єкт, в якому охороняється найбiльший в Середнiй Европi осередок нарцису вузьколистого (Narcissus angustifolius). Цей середньоевропейський високогiрний вид поширений в Альпах, на Балканах i в Карпатах на висотах 1100-2060 м. Популяцiя в цьому рiвнинному локалiтетi збереглася з пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер. Цей вид на територiї масиву зростає в декiлькох угрупуваннях: Narcissus angustifolius + Sanguisorba officinalis + Anthoxanthum odoratum, N. angustifolius + Festuca pratensis + Holcus lanatus, Juncus conglomeratus + Filipendula vulgaris + N. angustifolius.
В “Долинi нарцисiв” зростає понад 400 видiв рослин, серед яких такi рiдкicнi, як Achillea salicipholia, Dactylorhisa fuschii, D. majalis, Erytrhonium dens-canis, Gentiana pneumonanthe, Gymnadenia odoratissima, Iris sibirica, Orchis coryophora, O. laxiflora, Potentilla alba та iн.
За своїм фаунiстичним складом “Долина нарцисiв” рiзко вiдрiзняється вiд iнших заповiдних дiлянок. Тут представленi тварини заплавних лук Закарпатськоi рiвнини. Серед птахiв переважають луговi чекани (Saxicola rubetra), звичайнi вiвсянки (Emberiza citrinella) та сiрi славки (Silvia communis). В бiльш зволожених мiсцях звичайними є деркачi (Crex crex) та очеретянки - борсучки (Acrocephalus schoenobaenus). В чагарниках вздовж рiчки Хустця зустрiчається фазан (Phasianus colchicus). Дуже рiдко тут можна зустрiти i ремеза (Remiz pendulinus).
Характерними земноводними “Долини нарцисiв” є ставкова жаба (Rana lessonae), сiра ропуха (Bufo bufo), звичайний (Triturus vulgaris) i гребiнчатий (T.cristatus) тритони. З плазунiв зустрiчаються вуж звичайний (Natrix natrix) i прудка ящiрка (Lacerta agilis). Фауна ссавцiв представлена звичайною полiвкою (Microtus arvalis), польовою мишою (Apodemus agrarius), мишою маленькою (Мicromys minutus), ондатрою (Ondatra zibethica), зайцем-русаком (Lepus europaeus) i iншими видами, зовсiм не властивими для гiрських масивiв заповiдника. Багата iхтiофауна рiчки Хустця нараховує близько 20 видів риб.
2.1.6.2 Ботанічний заказник «Чорна гора»
Розташований у Вулканнічних Карпатах на площі 747 га на одній з найбільш цікавих у флористичному та фітоценотичному відношеннях вершин Гутинського хребта - Чорній горі (508 м н.р.м.). Заказник знаходиться у теплій кліматичній зоні. За даними метеостанції у м. Берегове (113 м н.р.м.) середньорічна температура тут дорівнює 9,9 градусів, середня температура січня - мінус 3 градуси, липня - 21,1 градуси. Річна кількість опадів 780 мм.
Геологічну основу утворюють андезити, ліпарити, туфи, які місцями виходять на поверхню у вигляді стрімчакових скель. На цих вулканічних породах сформувалися буроземні грунти різної потужності.
Найкраще рослинний покрив у заказнику зберігся на верхній частині гори на скелястих схилах. Панівними є формації дубових та букових лісів. Букові ліси поширені в основному на північному мегасхилі. Дубові ліси сформовані дубом скельним (Qercus petraea), частково дубами багатоплідним (Q. polycarpa) та Далешампа (Q. dalachampii). Поодиноко в цих ценозах зустрічаються берека (Sorbus torminalis) та липа срібляста (Tilia argentea). На виходах андезитових порід збереглися цікаві осередки ясена білоцвітого (Fraxinus ornus). У чагарниковому ярусі ростуть такі теплолюбні види, як бирючина (Ligustrum vulgare), бруслина європейська (Eyonimus europaea), глід одноматочковий (Crataegus monogyna), дерен (Cornus mas), виноград лісовий (Vitis sylvestris).
У флористичному відношенні особливо цікаві локалітети остепнених і скельних фітоценозів на крутих південних схилах. Тут ростуть рідкісні для Українських Карпат види - вишня степова (Cerasus fruticosa), жостер проносний (Rhamnus catarctica), клокичка периста (Staphilea pinnata), рокитник австрійський (Citius austriacus) та інші. Загалом на території заказника зростає близько 400 видів вищих судинних рослин.
Для фауни “Чорної гори” характерна наявність специфічних теплолюбних видів, зокрема безхребетних.
2.1.6.3 Ландшафтний регіональний парк "Стужиця"
Розмiщений в межах висот 700-1269 м.н.р.м. на схiдному мегасхилi Бескидського хребта вздовж словацько-польського кордону. Площа парку в межах КБЗ складає 4250 га. Клiмат в цьому районi вологий, помiрний, в субальпiйському поясі - прохолодний. За даними метеостанцiї Ставне (379 м.н.р.м.) середня температура за сiчень рiвна мiнус 5,4 градуси, за липень - 18,3 градуси, середньорiчна - 6,9 градусiв. Рiчна сума опадiв - 956 мм.
Геологiчну основу, так само як в польськiй i словацькiй частинах бiосферного заповiдника, утворюють потужнi флiшевi породи перiоду верхньої крейди i палеогена. Найвищi вершини на територii масиву - Кременець (1214 м) i Мала Равка (1269 м).
На безвапняковистих материнських породах флiшу утворились гiрсько-лiсовi свiтло-бурi i бурi грунти, а у високогiр’ї - гiрсько-лучнi, часто торфянi грунти.
Заповiдний масив розташований в зонi букових лiсiв, фiтоценотичне ядро яких складають монодомiнантнi бучини. В еутрофних едафiчних умовах зрiдка зустрiчаються ялицево-буковi лiси. Характерними рослинами букових лiсiв є Allium ursinum, Atropa belladonna, Galanthus nivalis, Helleborus purpurascens, Leucojum vernum, Lilium martagon, Scilla bifolia, Streptopus amplexipholius та iншi. Характерною особливiстю лiсiв “Стужицi” є повсюдна домiшка до них Acer pseudoplatanus. Верхня межа лiсу, яка проходить тут на висотi бiля 1200 м, утворена криволiссям iз Fagus sylvatica, Acer pseudoplatanus i Sorbus aucuparia, що в улоговинах переходить у фрагменти заростей Duschekia viridis. В її бiогрупах зустрiчаються окремi рослини Adenostyles alliariae, Cicerbita alpina, Poa chaixii, Veratrum album.
Верхня частина водороздiльного хребта (вище 1200 м) зайнята субальпiйськими луками з лучних та чагарничкових угруповань з Nardus stricta та Vaccinium myrtillus. Характерними видами, крiм згаданих вище домiнантiв, тут є Anthoxanthum alpinum, Gentiana laciniata, Homogyne alpina, Leucorchis albida, Phleum alpinum, Potentilla aurea, Soldanella hungarica, Vaccinium vitis-idaea, Viola declinata та iншi.
Тваринний свiт масиву “Стужиця” представлений типовими для Карпат мешканцями широколистяних лiсiв.
2.2 Історико–культурні ресурси
Для розвитку туризму, особливо пізнавального, велике значення мають пам’ятки історії, архітектури та культури. На Закарпатті на порівняно невеликій площі сконцентрована значна частина пам’яток історії, архітектури та культури, добре збереглися звичаї та обряди, оригінальний фольклор, художні промисли, що також підвищує туристичний інтерес і виступає значним рекреаційним ресурсом. В області висока щільність середньовікових замків – 10 одиниць. Ужгородський, Мукачівський та Чинадіївський за своїм станом є придатними для проведення екскурсій. Інші сім замків менш, але також можуть бути використані для туристично-екскурсійного обслуговування відпочиваючих. Закарпатська область володіє також значною кількістю пам’ятників дерев’яної народної архітектури XVII-XIX ст., є багато адміністративних, культових і житлових кам’яних споруд VII-VIII ст. на території Закарпаття збережено 118 дерев’яних церков, збудованих упродовж останніх п’яти сторіч. В області на облік взято понад 700 пам’яток історії та культури, в т.ч. понад 100 пам’яток архітектури(рис. 2.7). Пам’ятки архітектури в області охоплюють період в понад 1000 років і репрезентують всі основні стилі європейської архітектури.
2.2.1 Архітектурні пам'ятки Закарпаття
Географічне розташування Закарпаття в центрі Європи сильно вплинуло на його не тільки політико-економічне життя, а й на культурні досягнення. На Закарпатті представлено майже всі європейські архітектурні стилі від пізньовізантійського, романського, готичного, трохи ренесансу, барокового, класичного, романтичного і до стилів кінця ХІХ -- початку ХХ століття -- сецесіону, еклектики, функціоналізму, конструктивізму. Ми навмисно випустили археологічні пам'ятки хоча і вони являються надбанням архітектури. Причиною цьому стало практичне невикористання місць розкопок та місцезнаходження різноманітних археологічних знахідок. Здебільшого вони знищуються в сільськогосподарських цілях та не підлягають охороні, винятком або прикладом може слугувати Боржавський замок у с.Вари, Берегівського району, що водночас є пам'яткою археології і архітектури, як земляне фортифікаційне укріплення або даккське городище в Малій Копані, Виноградівського району. Отож час у подорож.
Візантійський стиль на Закарпатті.
Цей період характеризує храм що знаходиться у присілку м.Ужгород, Горяни. Це -- Горянська ротонда Св. Анни, з готичною прибудовою церкви Св.Миколая. В архітектурі ротонди у Горянах проявляється пізньоантична (візантійська) будівельна традиція. Горянська ротонда в плані шестикутна, але цей шестикутник настільки згладжений, що майже всі дослідники зображали план фундаменту згладженим, тобто круглим. В товщу стіни врізано шість напівкруглих у плані ніш-конх, склепіння яких з'єднано між собою і будівничі сміливо поставили на них шестикутний тамбур, пробитий шістьма готичними вікнами. Форма їх була завершена пізніше, про що свідчить підведене вікно з плоским завершенням, яке зберегло первинну форму. Стіни також покриті розписами, що відносяться до ХІV ст., очевидно, що попередні фрески були пошкоджені. Майстерність художників, що розписали ніші-конхи ротонди, опирається на досвід італійської школи проторенесансу -- Джотто. В давній Словаччині часто працювали бродячі групи італійських художників, про що свідчить стилістична спорідненість багатьох церков Чехії та Словаччини, у розписах фресок, з ротондою у Горянах.
Романським (від слова Рим) стилем ми називаємо період європейського мистецтва ХІ -- ХІІ ст. Вперше він проявився у державах, утворених з імперії Карла Великого, і поширився у державах, що підпорядковувалися римській церкві. У той час інтерес людей був повернений до загробного світу. Важкі, масивні церкви символізували силу релігії. Основні елементи романської архітектури беруть початок у мистецтві епохи раннього христянства. Собори мають високі головні нефи, більш низькі бокові продольні нефи. Над ними розташовувалися хори -- місце, де сиділа сім'я феодала. Якщо дивитися зверху, собор мав форму римського хреста: головний неф перед вівтарем перетворився так званим трансептом -- поперечним нефом. Стеля мала форму хрестового склепіння. Воно утворювало чотирикутник, який був головним місцем собору. Головний неф у декілька разів перевищував цей чотирикутник. Бічні нефи розділялися на дрібні чотирикутники. Одній частині головного нефу відповідала половина частини бічного нефа. Тому будови, створені в романському стилі, дуже пропорційні. В середині собору нефи розділялися спочатку колонами, а потім -- пілонами. Західний фасад був прикрашений вежами із шоломоподібним дахом. На цьому фасаді особливо виділялися ворота. Вони були пишно прикрашені різними скульптурами, а зверху знаходився рельєфний тімпан. Вікна мали переважно форму напівкруга, хоча зустрічалися й інші форми, зокрема розетки-вікна, у вигляді троянди. Романський стиль на Закарпатті захопив не так вже й багато споруд. Та всі вони у своєму роді оригінальні. Це найбільш яскравий представник цього стилю -- Середнянський замок (нині в руїнах), а також ризаліт дверей внутрішнього дворику Ужгородського замку, і "Верхній замок" -- найстаріша споруда Мукачівського замку. Певні риси пізнього періоду романського стилю -- збереглися у структурі будови церкви села Кідьош Берегівського р-ну. Визначальним елементом тут слугує елемент побудови бокових вікон. Побудова споруди датується ХІІІ ст., і в легендах згадується, як монастир царя Соломона.