Державна політика у сфері оздоровлення та відпочинку дітей ґрунтується на таких принципах:
- рівності прав кожної дитини на оздоровлення та відпочинок;
- визнання пріоритетним у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснення заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я дітей шляхом організації оздоровлення та відпочинку;
- створення оптимальних умов для безпечного та ефективного перебування дітей у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку;
- створення умов для зміцнення фізичного та психічного здоров'я дітей шляхом належної організації оздоровлення та відпочинку;
- надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітям, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки;
- адресності соціальної допомоги, що надається з державного і місцевих бюджетів для оздоровлення та відпочинку дітей.
Основними напрямами державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей є:
- підтримка заходів, що здійснюються підприємствами, установами і організаціями, фондами, громадянами та їх об'єднаннями в цій сфері;
- створення доступного та ефективного ринку послуг з оздоровлення та відпочинку дітей;
- збереження і розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;
- забезпечення підготовки кадрів для здійснення заходів з оздоровлення та відпочинку дітей;
- стимулювання проведення науково-дослідних робіт, розроблення та впровадження інноваційних програм;
- створення механізмів економічного стимулювання, кредитування, цільової фінансової підтримки закладів, що здійснюють оздоровлення та відпочинок дітей;
- оптимізація системи управління;
- створення Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку з метою запобігання їх ліквідації, передачі під заставу, перепрофілюванню, використанню не за призначенням;
- розробка та затвердження державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку. [4]
Також важливу роль відіграє ЗУ «Про охорону дитинства». Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні. А, отже, виходячи із закону, його метою є забезпечення функціонування усіх тих структурних елементів, необхідних для отримання рекреаційного ефекту.
Таким чином, правова діяльність у сфері дитячої рекреації здійснюється на основі діяльності Конституції України ( 254к/96-ВР ), Сімейного кодексу України ( 2947-14), законів України "Про охорону дитинства" ( 2402-14 ), "Про позашкільну освіту" ( 1841-14 ), та інших законів, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.
2.3 Дитяча рекреація: вітчизняний та зарубіжний досвід
Ще у наприкінці минулого століття провідні держави світу визначили для себе пріоритетні завдання щодо проблематики відновлення сил людського організму. І поки наша держава намагається унормувати діяльність цієї галузі, на Заході рекреація набуває шалених обертів, як одна із головних сфер суспільного життя.
У світлі цього величезна увага приділяється розвитку дитячої рекреації, адже саме підростаюче покоління через кілька років покаже якнайкращий висновок діяльності сучасного суспільства у сфері відновлення сил людини.
Жоден із рекреаційних підрозділів за кордоном не має такої різноманітності як дитяча рекреаціє. Це є яскравим показником того, наскільки важливим є виховання здорового покоління для країн Європи. Різноманітні рекреаційні програми, тренінги, заходи намагаються максимально підвищити рівень фізичного, психічного і духовного розвитку дитини.
Широко поширені пригодницькі програми ( ActionQuest, Alpengirl, ATW Teen Tours, Road Less Travelled) – це в основному літні програми для дітей різного віку, з різноманітними спортивними заходами, пригодницькі табори з елементами квесту, де необхідне поєднання розумових і фізичних навичок для досягнення певної мети, тури першовідкривачів, де діти вчаться заново відкривати існуючі об’єкти, але зі своєї точки зору.[13]
Як ми бачимо, усі ці програми спрямовані на взаємодію основних структурних елементів рекреації: у цікавій ігровій формі разом з колективом діти намагаються досягти фінішу у певному завданні не просто за рахунок своїх фізичних даних, а й підключаючи свої розумові навички (розв’язуючи певні головоломки або загадки, аналізуючи інформацію). За рахунок ігрової форми і повноцінно реалізуючи свої можливості діти отримують набагато більше позитивних вражень, що і є певною мірою рекреаційним ефектом.
Широку популярність мають різноманітні рекреаційні тренінги, на яких розглядається методологія створення нестандартних заходів проводження часу, враховуючи вікові і фізіологічні особливості дітей, їх особисті інтереси та переваги. Психологічно доведено, що дитина набагато швидше і продуктивніше засвоює інформацію, яка подається Ії у ігровій формі. Вищенаведені тренінги дозволяють перетворити будь-яку ситуацію на цікаву і навчально-пізнавальну гру, яка принесе найбільшу користь дитині. Дані тренінги користуються широкою популярністю серед батьків, вчителів, вихователів, а також людей, які працюють з дітьми.
Широко поширені мовні табори у інших країнах, що включають до свого складу проживання на території приймаючої країни, мовні курси, а також систему різних ігор з елементами національної культури. Ця система дозволяє дитині у легкій цікавій формі вивчити іноземну мову, а також культуру і традиції іншої країни, знаходячись, зокрема саме у цьому соціокультурному середовищі, а також відпочити і завести нових друзів і знайомих, що стане хорошим продовженням самонавчання і використання набутих знань.
На жаль, для нашої держави усі вищенаведені варіанти є лише прикладом для наслідування, адже наша держава просто таки психологічно не готова до таких нововведень. Зокрема у нашій державі найбільшого поширення набули літні оздоровчі та профілактичні табори, санаторії, центри відпочинку, які користуються найбільшою популярністю. Перехід на нові форми рекреаційних послуг здійснюється доволі повільно, що можна пояснити відсутністю законодавчої бази, достатнього фінансування, спонсорів і інвестування, а також молодим віком рекреаційної науки, зокрема і в Україні.
Отже, закордонний досвід є яскравим прикладом того, як можна здійснити організацію рекреаційних послуг для дітей в Україні.
Таким чином, аналіз сучасного стану рекреаційної галузі дає можливість зробити наступні висновки:
- сучасний розвиток дитячої рекреації знаходиться на початковому етапі, що можна пояснити недостатньою нормативно-правовою базою. Але держава докладає зусиль для вирішення даної проблеми, тому варто дослідити державні програми щодо організації дитячого відпочинку.
- правова діяльність у сфері дитячої рекреації здійснюється на основі діяльності Конституції України ( 254к/96-ВР ), Сімейного кодексу України ( 2947-14), законів України "Про охорону дитинства" ( 2402-14 ),"Про позашкільну освіту" ( 1841-14 ), та інших законів, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.
- закордонний досвід є яскравим прикладом того, як можна здійснити організацію рекреаційних послуг для дітей в Україні.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПОСЛУГ ДЛЯ ДИТЯЧОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РИНКУ
3.1 Напрямки вдосконалення рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих
Проаналізувавши дану ситуацію, я дійшла висновку, що необхідно повністю змінити підхід до здійснення рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих. За основу можна взяти існуючий зарубіжний досвід і виділити наступні напрямки вдосконалення рекреаційних послуг:
- прийняття нормативно-законодавчої бази, яка б регулювала діяльність рекреаційної сфери та її структурних елементів, які можна було би розглядати також з рекреаційної точки зору;
- врахування вікових та психофізіологічних особливостей дітей, створення рекреаційних програм на основі врахування цих самих особливостей. Впровадження рекреаційних послуг на основі ігрових елементів, що максимально підвищують рівень рекреаційного ефекту;
- переорієнтування існуючих закладів відпочинку на сучасні потреби дітей;
- перепрофілювання закладів оздоровлення і відпочинку, закриття не рентабельних і відкриття конкурентоспроможних, повною мірою задовольняючих потреби сучасних дітей;
- поєднання і взаємодія усіх структурних елементів рекреаційних послуг для досягнення максимального рекреаційного ефекту.
Я вважаю, що впровадження цих методів дозволить сягнути рекреаційним послугам України на якісно новий рівень, який зможе задовольняти потреби сучасного дитячого населення і приносити відчутну користь.
3.2 Інноваційні послуги дитячої рекреації
Крім, існуючих пропозицій, я вважаю, необхідно удосконалити систему рекреації стосовно дітей-інвалідів. Адже, вони, як ніхто інший відчувають нестачу турботи про них з боку держави і суспільства і зважаючи на їх особливості, потребують рекреації, мабуть, найбільше чим будь-хто інший.
Дитяча інвалідність – одна з найважливіших і найгостріших медико-соціальних проблем нашого суспільства. Адже, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я понад 100 млн. з усього населення Земної кулі складають діти-інваліди у віці до 16 років (2-3% від загальної чисельності дитячої популяції). Як самостійна проблема дитяча інвалідність почала формуватися лише останніми роками. З 1992 року показники інвалідності по окремих захворюваннях враховуються і розробляються окремо для дитячого і дорослого населення. З того часу розповсюдилися терміни «діти-інваліди» і «дитяча інвалідність», що ознаменувало початок нового державного підходу до розуміння проблем дитячої інвалідності, яка принципово відрізняється від інвалідизації дорослого населення. Інвалідність у дітей — це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушення росту і розвитку дитини, здібності до самообслуговування, пересування, орієнтації і контролю над своєю поведінкою, навчання, спілкування і трудовій діяльності в майбутньому.