Актуальність: Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу особливо на початковий етап підготовки спортсменів. В організаційному відношенні процес відбору юних спортсменів поділяється на 4 етапи: 1) етап попереднього (первинного) відбору дітей і підлітків; 2) етап, заглибленої перевірки відповідності відібраного контингенту займающихся вимогам, пропонованим до успішної спеціалізації в обраному виді спорту (етап 1 вторинного відбору); 3) етап спортивної орієнтації; 4) етап відбору в збірні команди ДСО, країни. Цей етап відбору може здійснюватися поза спортивними школами.
На жаль, медико-біологічні аспекти відбору вивчені недостатньо. Проте відбір і орієнтацію спортсменів неможливо проводити повноцінно лише на підставі педагогічного тестування і потрібні ще дані медико-біологічних, психологічних і соціальних досліджень.
Відомо, що в системі відбору й орієнтації важливу рольвідіграють спостереження шкільного учителя фізичної культури і тренера за дітьми в процесі занять на уроках, у спортивних секціях, під час різних рухливих ігор, змагань, контрольних іспитів.
Проблема: особливості відбору спортсменів у лижному спорті.
Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом відбору та орієнтації спортсменів є початковий етап, оскільки подальше тренування основане на початковому дозволить виявити нахили дитини до певного виду спорту.
Предмет дослідження: методичні особливості відбору при багаторічному тренуванні в лижному спорті.
Об`єкт дослідження: здібності спортсменів до певного виду спорту та їх виявлення в процесі спеціалізованої підготовки.
Мета дослідження: обгрунтування особливостей відбору і спортивної орієнтації студентів для спортивної спеціалізації.
Задачі дослідження:
1. З`ясувати основні теоретичні питання спортивного відбору.
2. організація та методи дослідження.
3. Розробка таблиць спортивних здібностей при відборі у лижному спорті.
Методи і організація дослідження:
1. Вивчення наукової і науково-методичної літератури.
2. Аналіз отриманих даних.
Організація дослідження включала аналіз наукової інформації теорії організації спортивного відбору та спортивної орієнтації. На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:
- відомості наукової і науково-методичної літератури;
- порівняння значення першого етапу підготовки для різних видів спорту.
Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про деякі особливості спортивного відбору основані на елементах обдарованості студентів.
Практична значимість: організація спортивного відбору враховуючи медико-біологічні особливості організму і застосування аналізу спадкових здібностей мають вагоміше значення, ніж необгрунтований вібір. Агрументацією на користь даного твердження є практичний досвід багатьох тренерів лижного спорту.
Ріст результатів у спорті залежить, як відомо, від методики і тактики спортивного тренування, прогресу технічних засобів, своєчасної й ефективної реабілітації спортсменів, а також від росту масовості і правильного спортивного відбору. Якщо рішення більшості цих задач значною мірою визначається соціальними, економічними й організаційними питаннями, спортивний відбір – це проблема наукового дослідження, проблема наукового пошуку.
Стійкий інтерес до занять спортом у значній мірі визначається правильністю вибору спортивної спеціалізації, що, у свою чергу, залежить від відповідності індивідуальних особливостей специфіці виду спорту. Вибрати для кожного студента вид спортивної діяльності – задача спортивної орієнтації; відібрати найбільш придатних, результату з вимозі виду спорту, – задача спортивного відбору.
Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності. Спортивний відбір виходить з вимог виду спорту, з обліком яких здійснюється відбір найбільш придатних для нього людей. Тому поняття «спортивний відбір» і «спортивна орієнтація» необхідно розрізняти.
Звичайно, не можна вважати реальною задачу розробити безпомилкові методи відбору, наприклад майбутніх чемпіонів олімпійських ігор, тому що формування будь-якого таланту залежить від величезної кількості факторів, перелічити які просто неможливо, але все-таки людина в силу своїх анатомічних, фізіологічних і психологічних особливостей завжди щонайкраще пристосовується до визначеного виду діяльності. Які об'єктивні причини необхідності спортивного відбору? Логіка постановки проблеми відбору в спорті така: у різних людей при відносно однакових тренувальних можливостях ступінь тренируемости рухових якостей різна. Очевидно, не всякий може домогтися видатних спортивних результатів. Видатне спортивне досягнення – це результат не тільки завзятих тренувань, але також і екстраординарних спадкоємних даних, якими володіє спортсмен.
Сучасна майстерність вимагає тривалої підготовки – 5, 6 і більш років. Починати тренуватися потрібно в 10–12 років. Тому найбільша складність полягає в умінні розглянути в дитині те, що йому знадобиться для перемоги, коли він буде дорослим.
На жаль, критеріїв оцінки перспективності спортсмена, що тільки що приступив до занять, поки небагато; кривдно і те, що досвід тренерів, їхня інтуїція не узагальнюються досить широко. Поки мало розроблені модельні характеристики «ідеальних типів» в окремих видах спорту. Високих результатів у спорті можна домогтися лише при наявності визначених здібностей, але дотепер, на жаль, мало відомо про те, як розвиваються і формуються здібності і які наукові критерії можна визначити обдарованість у тієї або іншій руховій діяльності. Тут необхідно виділити комплекс властивостей і якостей, що забезпечує успіх у спортивній діяльності.
Доведено, наприклад, що діти, що мають перевагу в рості, зберігають його і в наступні роки. Але не всім показникам можна приписувати таку прогностичну значимість. Для дитини в період росту і розвитку характерні великі компенсаторні можливості, незвичайна пластичність і пристосовність різних рухових і психічних функцій. Якщо тренер, наприклад, відібрав групу дітей спираючи тільки на свій досвід і інтуїцію, він міг відібрати не обов'язково здатних, а лише вміють щось робити, уже знайомих із запропонованою задачею.
Проблема спортивного відбору тісно зв'язана з ростом масовості в спорті. Масовість – основний принцип радянської системи фізичного виховання. Тим часом, по деяким даним, в останні роки спостерігається зменшення масовості в окремих видах спорту. Зменшення масовості в спорті наслідок найчастіше неправильного вибору спортивної спеціалізації.
Не кожному тренерові дано виховати класного спортсмена: хтось може навчати, хтось тренувати, але безсумнівно, що дитячому спортові потрібні люди, що займалися б тільки добором. На жаль, у практиці відсутні чіткі уявлення про науково обґрунтовані прийоми визначення перспективності юних спортсменів. Критеріїв такої оцінки іноді просто немає.
Не маючи спеціальної підготовки в питаннях відбору, багато медиків, учителі фізичної культури і тренери скептично дивляться на можливості відбору й орієнтації юних спортсменів. Серед фахівців існує думка, що навіть приблизно неможливо побачити що-небудь визначене в підлітку 10–11 років, а тим більше прогнозувати його успіхи в спорті. Звичайно, ця проблема дуже складна. Вона збільшується ще і тим, що інтереси і схильності в дітей цього віку хитливі. Але такий песимізм у загальному не виправданий.
Таким чином, проблема спортивного відбору й орієнтації – проблема комплексна. Вона вимагає зусиль багатьох фахівців. Її необхідно вирішувати, об'єднавши зусилля вчених, тренерів і педагогів.
Перший метод традиційний – стандартно-нормативний, орієнтований на досягнення стандартних нормативів (Державні тести України, шкільні програми, Президентські тести США). Цей метод використовується для різних статево-вікових груп і передбачає комплексний розвиток фізичних якостей, тобто ставить за мету підвищення рівня загальної фізичної підготовки. У зв'язку з тим, що» даний метод не враховує індивідуальність людини (генетичні задатки, рівень фізичної підготовленості), ті, що займаються, отримують однакові, причому помірні фізичні навантаження. Групи учнів для занять формуються лише за статево-віковими ознаками, без врахування конституційних особливостей вихідного рівня фізичної підготовленості. Скомбіновані в одному занятті завдання приводять до короткочасних і незначних впливів, не викликають адаптивного ефекту. Не дивлячись на те, стандартно-нормативний метод широко застосовується в фізичному вихованні школярів.
Другий метод – індивідуально-нормативний, полягає в індивідуальному завданні для учня з метою досягнення індивідуальних нормативів. Суть його в цілеспрямованому напрямку на розвиток «відстаючих» фізичних якостей, або окремих м'язових груп. Його реалізація в умовах сучасної школи мало реальне завдання.
Третій метод – типологічно-нормативний,відносно новий, який розробив Нікішин І.В. (1993). Його особливість – цілеспрямований вплив на відстаючі від середніх фізичні якості, в даній соматотипологічній групі. Це означає, що для представників астено-торакального типу з низьким рівнем швидкості і сили навантаження підбирається з акцентом на розвиток анаеробних можливостей, які є фізіологічною базою цих якостей. Для представників директивного типу навпаки, використовують навантаження аеробного характеру з метою розвитку у них витривалості. М'язовики отримують навантаження змішаного характеру, – що позитивно впливає на розвиток усіх рухових здібностей. У зв'язку з тим, що навантаження для тих хто займається, дуже важке, їх рівень буває переважно помірним.