Таким чином, застосування фізичних навантажень різного змісту в профілактичних, коректувальних і тренувальних цілях рухової сфери інвалідів повинне бути реалізовано фахівцем на основі керівництва наступними закономірностями: глибоке знання функціонального стану нервової системи інвалідів; фізичні навантаження різного характеру, застосовувані локально й інтегрально в профілактиці і корекції рухової сфери інвалідів, у кожен момент проведення занять повинні бути оптимальними" з урахуванням функціонального стану їхньої нервово-м'язової системи і системи внутрішніх органів.
В організаційному плані рекомендується створення шкіл (на базі муніципальних центрів соціального обслуговування) для реалізації програми соціально-середовищній реабілітації, що включає гімнастику, кінезотерапії, аеробіку і т.д.
Необхідно особливо відзначити значимість соціально-оздоровчого реабілітаційного середовища, фізичної культури і спорту в системі реабілітації психічно хворих, що знаходяться в стаціонарних психоневрологічних установах соціального обслуговування.
Ендогенні психічні патології нерідко супроводжує моторна загальмованість, що обумовлена як нейрофізіологічними причинами, так і гнобленням спонукальних мотивів, У результаті цього формується гіподинамія (гіпокінезія), у свою чергу створює негативний вплив на функції різних органів і систем.
Моторна діяльність хворих з вираженою розумовою відсталістю також збиткова, У процесі онтогенезу розвиток рухових функцій і пізнавальної діяльності взаємозалежно, у зв'язку з чим затримці психічних функцій супроводжують і рухові порушення у виді торпідності, загальмованості рухів, а також і порушення тонкої моторики пальців кистей рук.
Гіподинамія і гіпокінезія як прояв низького рівня рухової активності в результаті кумулятивного впливу приводять до негативних змін в організмі" які виявляються в зниженні функціональної активності органів і систем, у порушеннях регуляторних механізмів [15].
Гіподинамія психічно хворих, що знаходяться в психоневрологічних інтернатах, носить ще і ситуаційний характер: скупченість, недостатні санітарні площі, наявність "границь" території установи, нерідка відсутність спортивних залів і площадок - усе це визначає обмежені можливості розвитку фізичної культури в цих установах. Наявні спортивні зали в психоневрологічних інтернатах не відповідають архітектурно-будівельним вимогам, недостатньо оснащені спортивним устаткуванням і інвентарем, що дозволяло б широко організовувати фізкультурно-оздоровчу роботу.
Тим часом необхідність використання фізичної культури очевидна. В даний час загальновизнано позитивний терапевтичний вплив рухової активності, у тому числі фізичної культури і спорту на психічне і соматичний стан здоров'я людини. Адекватна по навантаженнях, раціонально підібрана фізична активність для психічно хворих сприяє стимуляції діяльності центральної нервової системи хворого, дезактуалізації патологічних переживань хворих, підвищенню їхньої соціальної активності і комунікативних здібностей.
Застосування засобів фізичної культури з метою медичної реабілітації дозволяє знизити число і частоту загострень хронічних захворювань. Відзначено профілактичний і терапевтичний вплив фізичної культури при запобіганні патологічних реакцій у стресоутворюючих ситуаціях на розвиток і плин атеросклеротичного процесу.
У процесі фізичного виховання на основі багаторазового повторення рухів йде формування й удосконалювання моторного і сенсорного орієнтування, тренування нервово-м'язового апарата. Розвивається м'язово-суглобне почуття, орієнтування в просторі і часі, пам'ять на послідовність рухів, уміння виконувати рух по словесній інструкції, аналіз руху по якості їхнього виконання.
Фізичні вправи, правильно підібрані і дозовані, є могутніми аферентаціями, адресованими в різні відділи центральної нервової системи, що відповідають за співвідношення збуджувальних і гальмових процесів у корі головного мозку. Вони можуть бути спрямовані на перебудову патологічних, умовних рефлексів" виниклих у процесі захворювання.
Фізична культура як оздоровче середовище є компонентом реабілітаційних заходів комплексного впливу на хворих і інвалідів.
Перед органами соціального захисту населення, керівниками і фахівцями стаціонарних психоневрологічних установ устає важлива задача по визначенню і розробці принципово нових донедавна нетрадиційних форм і методів реабілітації хворих, а саме широке залучення хворих у заняття фізичною культурою і спортом з обліком медичних, у першу чергу психіатричних, показань і протипоказань.
Практичний досвід організації заходів щодо залучення хворих, що проживають у стаціонарних психоневрологічних установах соціального обслуговування, у фізкультуру, свідчить про необхідність визначеної систематизації і встановлення етапності у використанні засобів фізичної культури і спорту в рамках заходів щодо реабілітації хворих [4].
Для призначення хворому тих або інших форм і видів занять фізичною культурою лікарі психоневрологічних інтернатів повинні мати визначену підготовку і знання в питаннях фізичної культури. Необхідно забезпечити установи методичними допомога з даних питань: методи дозування фізичних навантажень, показання і протипоказання до занять тими або іншими видами фізичної культури і спорту, система контролю за заняттями хворих із психічними розладами фізкультурою і спортом" критерії оцінки впливу фізичних навантажень по окремих видах спорту і фізичної культури на психосоматичний стан здоров'я й ін. Лікар установи повинен за участю фахівців зі спортивної медицини і лікарського контролю вирішувати питання про включення в реабілітаційну програму хворого фізичної культури і спорту як самостійного конкретного виду реабілітації. На фахівців з лікувальної фізкультури, викладачів по фізичній культурі установ, що як мають спеціальні, професійні знання і практичний досвід, повинні бути покладені обов'язки організації занять фізичною культурою хворих. При цьому методичне керівництво проведення оздоровчих заходів засобами фізичної культури і спорту повинні здійснювати територіальні лікарсько-фізкультурні диспансери, що, як і інші лікувально-профілактичні установи органів охорони здоров'я" наказом територіального органа керування охорони здоров'я повинні бути прикріплені до стаціонарної психоневрологічної установи соціального обслуговування. Така організація лікарського контролю за участю хворих і інвалідів у заняттях фізичною культурою і спортом дозволить найбільше повно реалізувати можливості кожної установи по залученню хворих у заняття фізичною культурою як конкретну форму реабілітації.
Другий компонент - другий етап фізкультурно-оздоровчого середовища - масовий спорт для інвалідів. Якщо фізичне виховання створює початкову базу для розвитку фізичних здібностей і рухових навичок, формує передумови для їхнього розвитку, то масовий спорт сприяє повному розкриттю цих можливостей, дозволяє випробувати задоволення від володіння тілом, від подолання визначених труднощів. Спорт дає можливість установлення контактів з іншими людьми, взаємодія з громадськими організаціями.
Для реалізації положень про масовий спорт інвалідів необхідна підготовка спеціальних кадрів, створення матеріально-технічної бази, створення виробництв по виготовленню спеціального спортінвентарю й устаткування, організація наукових досліджень.
Серед глухих проводяться змагання з футболу, лижам, коникам, стрілецькому, велосипедному спортові, гімнастиці, тенісові, шахам, веслуванню, боксові і плаванню, легкій атлетиці.
Невидющі інваліди беруть участь у змаганнях з легкої атлетики, гімнастиці, плаванню, класичній боротьбі, веслуванню, туризму, лижам і коникам. Освоєно нову спортивну гру для невидющих - роллінсбол (командна гра з озвученим м'ячем) [15].
Для занять спортом невидющих розроблені спеціальні вимоги:
- у спортивних залах поверхня покриття підлоги ігрових площадок і зон для занять людей з повною або частковою втратою зору повинна бути рівної і гладкої;
- у спортивних залах, призначених для занять людей з повною або частковою втратою зору, варто передбачати звуковбирні акустичні стелі, а також у стінах залів - обшивання м'якими і пружними матеріалами на висоту не менш 2 м від статі й установку горизонтальних поручнів;
- не допускається для цієї категорії інвалідів використання окремих площадок і зон, виділених у багато-секційних залах перегородками, що не забезпечують акустичної ізоляції.
Спеціальні ігрові площадки для невидющих інвалідів облаштовуються смугами безпеки (1 м) по периметрі й уздовж бігових, доріжок.
Орієнтація при заняттях спортом інвалідів з повною або частковою втратою зору забезпечується за допомогою використання як орієнтири для напрямку руху звукових маяків, пристроєм уздовж доріжок для бігу або розбігу перед стрибком смуг орієнтації з фактурною поверхнею покриття і яркою контрастним фарбуванням шириною не менш 1,5 м, розташовуваних між крайкою площадки і смугою безпеки, виділенням кольором фактурою поверхні покриття поворотів бігових доріжок, зон стартів і фінішів, штовхальних зон при стрибках.
Прикладом масового спорту для інвалідів є програма міжнародної спортивної організації "Спешіал Олімпік Інтернешнл", що своєю основною задачею ставить упровадження фізкультури і спорту в життя людей з порушеннями інтелекту. Зародившись в США в 1963 р., цей рух набув міжнародного характеру. Філософія руху заснована на тому, що люди з порушенням інтелекту при відповідному навчанні можуть брати участь в індивідуальному і колективному спорті, виграють фізично, соціально і психологічно, Участь у спортивних змаганнях розумово відсталих осіб сприяє їх психічному розвиткові, розширенню соціального досвіду. Допомога в цьому їм роблять родини, органи соціального захисту населення, суспільство в цілому.