Смекни!
smekni.com

Лікувальна фізична культура при артрозах (стр. 1 из 5)

КУРСОВА РОБОТА

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ АРТРОЗАХ

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ 1. ПАТОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АРТРОЗІВ.. 6

1.1. Загальна характеристика захворювань суглобів.. 6

1.2. Етіологія, патогенез, клініка артрозів.. 10

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ АРТРОЗІ 12

2.1. Особливості лікувальної фізичної культури при артрозі 12

2.2. Методика лікувального масажу при артрозі 18

2.3. Фізіотерапевтичні процедури при реабілітації артрозу.. 19

2.4. Особливості застосування механотерапії і працетерапії 19

2.5. Післялікарняний період реабілітації 20

ВИСНОВКИ.. 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 28


ВСТУП

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що артрози найбільш розповсюджене захворювання суглобів, в основі якого лежать передчасне старіння і дегенерація суглобного хряща, обумовлені порушенням метаболізму.

Артроз - це дегенеративно-дистрофічне захворювання суглобів, при якому виникають зміни в суглобовому хрящі з наступними кістковими розростаннями. Це призводить до деформації суглобових кінців кісток, обмеження рухів, сухожилково-м'язових контрактур. Захворювання уражає, переважно, суглоби нижніх кінцівок і хребет у вигляді міжхребцевого остеохондрозу.

Саме тому, слід досліджувати значення застосування засобів фізичної реабілітації при артрозах

Люди, які через особливості своєї роботи ведуть малорухоме життя, не компенсуючи недостачу рухів фізкультурою, прирікають свій організм на згасання. М'язи у них поступово атрофуються, серце працює кволо, тканини та органи недостатньо забезпечуються кров'ю, така людина дихає поверхнево. Недостатність рухів і загартування робить організм уразливим.

Будь-яке захворювання порушує звичайний спосіб життя, і, як правило, призводить до обмеження рухів. Поки хвороба має гострий перебіг, режим спокою себе виправдовує. Але коли хворий починає видужувати, спокій повинен поступитися місцем перед тонізуючим, тренувальним режимом рухів.

Особливо добрі результати дає лікувальна фізкультура в поєднанні з клінічним, бальнеологічним та курортним лікуванням [12].

Основне діюче начало в лікувальній фізкультурі - це фізичні вправи, спеціально застосовані до хворої людини з метою її оздоровлення.

Призначаючи комплекси фізичних вправ та інші заходи фізкультурного характеру, ми впливаємо на організм хворого, виключаємо реакцію окремих органів і добиваємось сприятливих зрушень у перебігові хворобливого процесу.

Особливістю методу лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувально-відновному процесі. Це головна відмінність лікувальної фізкультури від інших методів лікування, відповідно до яких людина пасивна. Заняття лікувальною фізкультурою мобілізують волю і сили хворого на боротьбу з недугою, відвертають від нав'язливих, гнітючих думок, вселяють почуття віри в одужання.

Лікувальна фізкультура має загальнотонізуючий вплив на організм. Вона сприяє якнайшвидшій ліквідації анатомофізіологічних порушень в окремих органах, нормалізує патологічно змінені і компенсує втрачені функції, поліпшує якість рухів, виробляє і закріплює замінні навички.

Лікувальна фізкультура добре впливає на стан серцево-судинної і лікувальної систем, на психіку хворих, активізує обмін речовин, зміцнює кісткову і м'язову системи, посилює збудливі і гальмівні процеси. Разом з тим лікувальна фізкультура підвищує дію медикаментів та інших лікувальних засобів, скорочує час між клінічним та функціональним одужуванням. Так, клінічно можна вважати, що хворий з переломом кінцівок видужав, якщо настала консолідація уламків, але функціонально здоровим його вважають тільки після відновлення функції кінцівок і працездатності.

Лікувальна фізкультура вирішує також завдання виховного і профілактичного характеру. Для цього використовується весь комплекс засобів, які є в її розпорядженні.

Слід зазначити, що лікувальна фізкультура може принести користь тільки в тому разі, коли її призначають рано, а вірніше - своєчасно. Всяке прогаяння знижує лікувальний ефект. І навпаки, вчасне застосування скорочує лікувальний ефект і дає змогу досягти бажаних результатів [17].

Метоюнашої роботи є вивчити методи комплексної фізичної реабілітації хворих артрозом.

Виходячи з мети було сформульовано наступні завдання:

1. Проаналізувати патологічні особливості захворювання.

2. Визначити суть і завдання фізичної реабілітації при захворюванні.

3. Вивчити особливості методики застосування засобів фізичної реабілітації при артрозах.

Об'єктомдослідження є особливості фізичної реабілітації при артрозах.

Предметомданого дослідження є ефективні засоби фізичної реабілітації при артрозах.

Методи дослідження – узагальнення та систематизація літературних джерел з даного питання.


РОЗДІЛ 1

.ПАТОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АРТРОЗІВ

1.1. Загальна характеристика захворювань суглобів

Головною причиною первинних деформуючих артрозів є пошкодження суглобового хряща при систематичних тривалих перевантаженнях суглобів, їх постійна мікротравматизація. Це спостерігається найчастіше в осіб фізичної праці та спортсменів. Уражаються саме ті суглоби, що найбільше навантажуються під час трудової чи спортивної діяльності: колінні суглоби -у вантажників, важкоатлетів, футболістів, лижників, борців; ліктьові - у працюючих з пневматичними молотами, тенісистів, фехтувальників, гімнастів, стрільців; поперекова ділянка хребта - у гімнастів, борців, стрибунів у воду та стрибунів на лижах, веслярів та ін.

Артроз розвивається поволі, поступово, непомітно. Першими ознаками хвороби є відчуття незручності в суглобі, тугорухливість після спокою, яка зникає під час рухів, слабкість і швидка втомлюваність навколишніх м'язів, біль у суглобі після великого навантаження. З часом з'являється грубий хрускіт, що супроводжується підсиленням болю, атрофія м'язів, випіт, деформація суглоба та обмеження рухів в ньому.

Остеохондроз хребта - дегенеративно-дистрофічні зміни міжхребцевих дисків з наступними ураженнями тіла суміжних хребців, міжхребцевих суглобів і зв'язкового апарату. Страждають частіше всього міжхребцеві диски, що найбільше навантажуються, нижньопоперекові та нижньошийні. Первісно остеохондроз хребта проявляється швидкою втомлюваністю м'язів спини, болем при тривалому статичному навантаженні. Розвиток захворювання супроводжують наростаючий місцевий біль в ураженому диску, невралгічні розлади, захисні напруження м'язів, що обмежують рухливість хребта [11].

В нормі диск виконує, насамперед, амортизаційні функції. Він складається з фіброзного кільця, в центрі якого розташоване драглисте (пульпозне) ядро, з верхньої і нижньої хрящових пластин (рис. 1.1). Призахворюванні виникають дегенеративні зміни драглистого ядра і заміщення його уражених ділянок фіброзною сполучною тканиною. Диск втрачає тургор, сплощується, з'являються щілини. Неповноцінність диска призводить до зближення хребців, звуження міжхребцевих проміжків, тертя їх один об одний, травматизації хряща і кістки хребців, кістковим розростанням по його краях, що порушує крово- і лімфообіг, викликає набряк, може стискувати спинномозкові нервові корінці (радикуліт) і судини.

Рис. 1.1. Міжхребетний лиск:

1 - тіло хребця; 2 - гіалінова пластинка; 3 - порожнина Лушки; 4 - фіброзне кільце; 5 - пульпозне ядро; 6 - передня повздовжня зв'язка; 7 - задня повздовжня зв'язка; 8 - поперечний виросток; 9 - остистий виросток

При піди ті ваги, різких рухах та інших фізичних навантаженнях, що супроводжуються підвищенням внутрішньодискового тиску може виникнути надрив і тріщина фіброзного кільця, через які висовуються фрагменти драглистого ядра - так звана грижа диска. Вона стискує нервові корінці, судини або частину спинного мозку і клінічно виявляється раптовим болем у спині у вигляді прострілу (люмбаго) в ногу, руку, по міжреберному проміжку. Хворий через різкий біль не може кашляти, пчихати, голосно розмовляти і, тим більше, рухатись. При втягненні у процес зв'язкового апарату хребта виникає не властива хребцевому сегменту рухливість, тобто зміщення хребців, що, у свою чергу, обтяжує перебіг остеохондрозу. Захворювання викликає постійне напруження одних м'язів хребта і атрофію інших, рухові та трофічні розлади, порушення постави аж до сколіозу.

При ураженні шийного відділу хребта у хворих виникає ниючий, стискуючий, рвучий, пекучий біль в задній і боковій ділянці шиї, потилиці, плечі. Він поширюється на руку і може викликати біль у серці, що імітує стенокардію і примушує пацієнта звертатись до кардіолога. Інколи характер болю при ураженні дисків середньо-грудного відділу хребетного стовбура нагадує біль при гастриті або виразковій хворобі дванадцятипалої кишки. Хворі на остеохондроз шийного відділу хребта часто скаржаться на головний біль, підвищену дратівливість, депресію, затерплість рук по ночах, що змушує їх вставати і розминати м'язи кінцівки [18].

При попереково-крижовому остеохондрозі хворі скаржаться на біль, печіння та простріли у попереку, біль по ходу сідничного нерва, затерплість ніг, мерзлякуватість, судоми в литкових м'язах і та ін. Прогресування захворювання тягне за собою значну атрофію м'язів і у важких випадках виникає параліч окремих м'язів кінцівки, що утруднює рух, порушує ходу.

Дегенерація і зникнення амортизатора - хряща - викликають ущільнення (остеосклероз) і деформацію суглобних поверхонь епіфізів" з ділянками некрозу в них (кисті) і рясним розростанням крайових остеофітів, до яких приєднуються фіброз синовіальної оболонки, склероз і зморщування капсули суглоба. Все це веде до стійкої деформації суглоба, однак без значного порушення його функції. Іноді виникає невеликий реактивний синовит (роздратування синовіальної оболонки шматочками некротизованого хряща). Занедужують чаші жінки у віці 40 -60 років. Вражаються головним чином тазостегнові і колінні суглоби, а також дистальні міжфалангові, суглоби кистей, але артроз може бути і генералізованим (поліостеоартроз). Поступово з'являються незначний біль, головним чином до вечора (на противагу ранковим болям при артритах), і повільно розвивається деформація суглобів за рахунок кісткових розростань під час відсутності запальних змін у суглобних тканинах (припухлість, випіт). Лише зрідка виникають невелика слабовиражена хворобливість і нестійка припухлість (реактивний синовіт). Рух суглобів залишається в повному обсязі (за винятком артрозу тазостегнових суглобів). При обмеженні шматочка некротизованого хряща між суглобними поверхнями може виникнути симптом «блокади» - гострий раптовий біль і неможливість руху в суглобі, що швидко зникає. Температура тіла і показники крові нормальні.