У цілому, феномен рекреації становить інтерес для різних дисциплін. Рекреаційна географія має дуже тісні зв'язки й з негеографічними науками - соціологією, екологією, природокористуванням, політологією, туристською, економікою, психологією, медициною й ін.
Карта є давнім методом географічних досліджень. Часте складання карти - це ще й підсумок географічного дослідження. У різні періоди й у різних культурах накопичений гігантський досвід картографічних досліджень. Карта - один з найважливіших засобів пізнання й опису світу. Вони широко використовуються в таких науках як географія, геологія, економіка, історія й багатьох інших. Карти служать як для наукового й практичного відображення явищ і об'єктів глобального й регіонального масштабів, так і для чисто ілюстративних, а також навчальних цілей. Залежно від завдань, карта може бути як підсумком багаторічного дослідження й містити в собі кодування певної інформації, у тому числі й закономірностей, так і служити допоміжним засобом у дослідженні або навчальному вивченні матеріалу - усе визначається особливостями й завданнями дисципліни.
На карті може відображатися будь-яка поверхня. Як правило, говорячи про карти, мають на увазі зображення сухопутної поверхні Землі: на рівні масової свідомості це майже синоніми. Однак існують карти інших планет і поверхонь, наприклад карти океанічного дна планети Земля.
Під елементами карти розуміється саме картографічне зображення, математична основа карти, її легенда, допоміжне оснащення й додаткові дані. Основним елементом карти є картографічне зображення, що передає зміст карти, тобто сукупність відомостей про об'єкти, нанесених на карту, їхньому розміщенні, властивостях, взаємозв'язках і динаміку. Залежно від тематики карти, основне зображення може бути зовсім різним.
Карта завжди супроводжується легендою. Під цим терміном розуміється система використовуваних на карті умовних знаків і пояснень, що розкривають її зміст. Складання легенди - непросте завдання. Це високий рівень генералізації відбиваного матеріалу. При складанні легенди потрібно враховувати особливості сприйняття карт і багато чого іншого.
Основна відмінність карти від інших зображень простору складається у використанні математичної основи. Карта - це зменшене зображення реальності, і таке зменшення можливо лише при використанні строгої математичної основи. Математична основа карти знаходить вираження в сітці меридіанів і паралелей. У випадку топографічних карт - це прямокутна координатна мережа, масштаб і геодезична основа.
Карта є моделлю дійсності. Вона точно передає розміри площ і положення в просторі певних, важливих для рішення конкретного завдання об'єктів. Підсумком є теоретичне узагальнення реальності. Карта - не фотографія, що фіксує все без винятку об'єкти. Вона відбиває розподіл у просторі тільки окремих вибраних явищ і об'єктів, створюючи в такий спосіб основу для аналізу й розуміння реальності.
Рекреаційна географія має справу з дуже складним об'єктом, що характеризується масою різних параметрів. У цьому зв'язку часто найбільш ефективним є не стільки використання окремих карт, скільки атласів, що дають систематичне картографічне подання про територію і її освоєння. Атлас є збірником карт, виконаних по єдиній програмі. Характерно методична й технічна єдність виконання карт.
В ідеалі, дослідження з рекреаційної географії повинні орієнтуватися на складання атласів певних територій. Це можуть бути й невеликі по площі території, що грають важливу роль у рекреаційній діяльності.
Масштаб карти - відношення довжини лінії на карті до довжини відповідної лінії на земній поверхні.
Масштаб показує, у скільки разів зменшені картографічне зображення й скільки сантиметрів місцевості втримується в одному сантиметрі на карті. Наприклад, масштаб 1: 1000000 означає, що 1 сантиметр на карті відповідає 1000000 сантиметрів (тобто 10 кілометрам) на місцевості.
По тематиці виділяються загальногеографічні й тематичні карти. Існують карти, що відбивають природні й суспільні явища. Кожний тип ділиться на велику кількість різних видів карт. Наприклад, карти суспільних явищ можуть підрозділятися на карти населення, економічні карти, історичні, політичні й багато хто інші.
По масштабі карти діляться на наступні категорії:
· плани - 1: 5000 і крупніше,
· великомасштабні карти - 1: 10000 - 1: 200000,середньомасштабні карти - 1: 200000 - 1: 1000000,дрібномасштабні карти - дрібніше 1: 1000000.
Розподіл карт по масштабі не є загальноприйнятим. Залежно від розмірів країни можуть використовуватися інші стандарти. Певну роль грають і національні традиції класифікації карт по масштабі. [7,12]
Полтавщина має цікаву і неповторну історію. Перші поселення на її території з’являються у пізньопалеолітичну добу - понад 20 тис. років тому. Описуючи столицю могутніх скіфів місто Гелон (Більське городище VІІ - ІІІ ст. до н.е.), “батько" історії Геродот мандрував теренами прадавньої Полтавщини. В часи Київської Русі Полтавщина входила до найбільшого із князівств - Переяславського, а сама Полтава, літописна Лтава (1174 р.), була найпівденнішим форпостом руських земель у боротьбі з кочівниками.
В області велика кількість музеїв - державних і громадських (“народних”). Загальна чисельність експонатів усіх категорій музеїв становить близько 700 тис. одиниць збереження; 24 пам’ятки архітектури загальнодержавного значення; близько 50 пам’яток археології скіфсько-сарматського часу (VІІ - ІІІ ст. до н.е.), понад 70 пам’яток черняхівської (ІІ - ІV ст.) і роменської культур (VІІІ - Х ст.).
Полтавщина - край, щедро обдарований піснями і легендами, край письменників і художників, мислителів і вчених, чиї імена золотом закарбовані в пантеоні слави світових діячів мистецтва і науки. Полтавщина - край із традиціями і культурою, які корінням своїм виходять з сивини тисячоліть.
Багату історію краю дбайливо збережено для нащадків. Своїми зібраннями виділяються Полтавський та Кременчуцький краєзнавчі музеї, Державний історико-культурний заповідник “Поле Полтавської битви”, Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішні, Полтавський художній музей.
Про значний внесок уродженців Полтавщини у розвиток вітчизняної науки і культури розповідають літературно-меморіальні музеї Г.С. Сковороди у смт. Чорнухи, І.П. Котляревського, Панаса Мирного, В.Г. Короленка у м. Полтава, Олеся Гончара у с. Суха Кобеляцького району, заповідник-музей М.В. Гоголя у с. Гоголеве Шишацького району та літературно-меморіальний музей письменника у славнозвісних Великих Сорочинцях на Миргородщині.
Поряд з цими великими культурними надбаннями під охороною держави знаходяться визначні археологічні, архітектурні та історичні пам’ятки, з яких складається культурна спадщина народу. На сьогодні їх налічується понад 4 тис.
Найстарішим в області є Полтавський краєзнавчий музей. Понад сто років тому (1891р.) при Полтавській губернській земській управі розпочалась організація музею, основу якого складала колекція ґрунтів і гербарій, зібраний експедицією відомого вченого-грунтознавця В.В. Докучаєва.
У 1908 р. споруджено приміщення, яке тепер займає Полтавський краєзнавчий музей. Це один з найбільш оригінальних будинків міста в архітектурному відношенні. Архітектор В. Кричевський та художники С.Васильківський і М. Самокиш творчо використали спадщину української народної архітектури та мистецтва.
У Зіньківському районі працює Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішні і єдиний в Україні спеціалізований етномистецький науково-дослідний, культурно-освітній і навчально-виховний заклад, який постає всеукраїнським центром дослідження, збереження і популяризації гончарської спадщини України.
Діяльність музею-заповідника спрямована на відродження, утвердження й плідний розвиток історичних надбань опішнянського гончарства, організацію навчання і практичної роботи талановитої художньої молоді, докорінне поліпшення технології місцевого гончарного виробництва, зміцнення матеріально-технічної бази промислу, налагодження мережі збуту гончарних виробів, популяризації мистецтва кераміки та творчості гончарів і малювальниць. Очолює цей музейний заклад доктор історичних наук Олесь Пошивайло.
Далеко за межами України відомо про Полтавський художній музей, у фондах якого зібрано полотна як вітчизняних, так і зарубіжних видатних майстрів пензля. Почав діяти він з 1920 р. як відділ краєзнавчого музею і до 1940 р. носив назву Картинної галереї. Із 1940 р. одержав статус самостійного музею.
На сьогодні він має більш як дев’ять тисяч творів мистецтва. Основою музейного зібрання стали твори видатного художника-передвижника М.О. Ярошенка, які, згідно із заповітом його дружини, були передані рідному місту. Поповнився музей і за рахунок картин та інших творів мистецтва з колишніх поміщицьких садиб.
У далекому 1709 р. на полі під Полтавою відбулася битва, яка стала переломним моментом у довгій і виснажливій Північній війні, яку вели Росія і Швеція за вихід до Балтійського моря. На полях під Полтавою Карл XII зазнав небувалої поразки, після якої зірка його попередніх перемог закотилась назавжди. Немало пам’ятників увічнили полтавську вікторію. Це - пам’ятник Слави, пам’ятник захисникам фортеці Полтава, пам’ятник шведам від шведів та інші. А в 1950 р. було відкрито музей історії Полтавської битви, де виставлені унікальні експонати: зброя, прапори та штандарти, обмундирування обох воюючих сторін, особисті речі Петра І, картини і чеканка, що зображують Полтавську баталію, макети пам’ятників знаменитої битви та ін.