Смекни!
smekni.com

Культурно-історичні об’єкти рекреації (стр. 2 из 2)

1)ступінь організації об'єкта для показу;

2)місце розташування екскурсантів по відношенню до об'єкту огляду.

За ступенем організації об'єкти поділяються на спеціально організовані (музеї, монументи та ін.) та неорганізовані для показу (панорама міста, перспектива вулиці та ін.). Організовані об'єкти вимагають більше часу для огляду, тому що вони є метою огляду та складають основу екскурсії. Неорганізовані об'єкти слугують супутнім по відношенню до екскурсії загальним фоном, який охоплюється одним поглядом без деталізації.

За місцем розташування екскурсантів об'єкти поділяються на інтер'єрні (екскурсанти знаходяться всередині об'єкту) та екстер'єрні (екскурсанти знаходяться зовні об'єкту). Досвід свідчить, що сумарний час огляду екстер'єрних об'єктів майже завжди більше часу огляду інтер'єрних об'єктів.

В залежності від теми екскурсії в ній завжди будуть присутні цільові, додаткові та супутні об'єкти. На огляд цільових об'єктів зазвичай витрачається не менше 50% екскурсійного часу, на огляд додаткових - не більше 30%, супутніх - не більше 20%.

При проведенні економічної оцінки культурно-історичних об'єктів (пам'яток історії і культури) необхідно мати на увазі ту обставину, що внаслідок надзвичайного суспільного значення цих утворень диференційна рента до територій під такими пам'ятками не може використовуватися. Вона фактично дорівнює нескінченості, тому виключається із звичайних розрахунків. У якості показника економічної оцінки приймається прямий ефект від експлуатації пам'яток (плата за вхід, за екскурсійне обслуговування та ін.) та прихований економічний ефект від їх пізнавальної та виховної інформативності.

Сучасний туристичний ринок широко використовує культурно-історичні ресурси для створення нового туристичного продукту, що сприяє його урізноманітненню та збільшенню вартості. У багатьох державах туризм став найважливішим спонсором збереження історико-культурної спадщини (Італія, Іспанія, Греція, Франція та ін.).

Разом з тим, заради об'єктивності, слід визнати, що туризм на базі використання культурного середовища, особливо при надмірній його експлуатації, можу супроводжуватися і негативними явищами. Зокрема, перенаселення туристичних центрів у період максимального розгортання існуючої мережі туристичних об'єктів. Воно може супроводжуватися зростанням соціальної напруги, зокрема, зниженням у туристичному центрі моральних, релігійних і навіть національних засад, що часто спричиняє небажані наслідки. Наприклад, зниження моральних цінностей призводить до збільшення рівня злочинності. «Надлишок» туризму може мати дуже руйнівну силу. Це відбувається внаслідок трансформації віками складеної традиційної гостинності, яка з часом переростає у комерційну практику, де економічні чинники часто підміняють звичні людські стосунки.

Формування споживацької поведінки супроводжується послабленням моральних засад і проявом таких негативних явищ як жебракування, проституція, втрата гідності, вживання наркотиків, пияцтво, розчарування від невідповідності новим потребам часу тощо. Разом з тим, більшість дослідників сходяться на думці, що розвиток туризму сам по собі не слід вважати причиною негативних соціальних явищ, які мають місце в районах інтенсивного розвитку рекреаційно-туристичної діяльності, а лише одним із чинників їх прискорення.

Соціокультурні аспекти різних видів туризму теж проявляються дуже по-різному. Так, міжнародний туризм більше ніж внутрішній має тенденцію до обмеження, а не до інтегрування у приймаючій країні. Іноземні туристи є тимчасовими відвідувачами, тому залишаються у власних рамках культури та стилю поведінки. Звичайно, вони не зацікавлені змінювати сформовані стереотипи культури під час короткотермінового перебування за межами своєї країни, при цьому не підозрюючи, що їхні норми поведінки часом не прийнятні для приймаючої сторони. Обмежуючим чинником може виступати і мовний бар'єр, що стоїть на шляху повноцінного сприйняття приймаючої сторони.

При організації міжнародних турів менеджери повинні враховувати не лише економічні можливості своїх клієнтів, але й їх здатність сприймати чи не сприймати місцеву культуру в усіх її проявах. Практика організації міжнародних туристичних поїздок засвідчує, що зацікавленість культурною спадщиною у вигляді місцевих традицій, звичаїв та ін. зменшується у групах, які сформовані з туристів із нижчим рівнем доходів. Врахування таких особливостей вимагає гнучкої програми обслуговування приймаючою стороною.

Подолання соціокультурних бар'єрів, які стоять на шляху взаємопізнання та взаємозбагачення туристів, неможливе без організації належної освіти як для подорожуючих, так і для господарів, що приймають туристів. Якщо перші повинні володіти інформацією про країну або регіон відвідування, а саме про манери поведінки, особливості вбрання, тип харчування, віросповідання, очікувану ввічливість тощо, то для приймаючої сторони освіта повинна спрямовуватися передусім на створення належного комфорту, як у спеціальних туристичних закладах, так і в районі перебування туристичних груп.

У зарубіжній літературі щодо використання культурного середовища з рекреаційною метою обґрунтовується концепція «розвитку туризму як зустрічі культуру). Суть цієї концепції зводиться до того, що туризм є місцем зустрічі представників різних культур, носіями яких є приїждже та місцеве населення. У результаті такої «зустрічі» в туристичному регіоні можуть зазнати змін поведінка як мандрівників, так і місцевого населення.

Врахування соціокультурних особливостей туризму певної території розширює географію послуг, пом'якшує контакти між відпочиваючими та місцевим населенням, заохочує культурний обмін та потребу у взаємотурах між країнами і регіонами, що в кінцевому підсумку сприятиме збереженню унікальних культурно-історичних ресурсів, відродженню місцевих традицій, відбудові архітектурних ансамблів, врешті-решт - взаємопорозумінню культур і народів.

Рекреаційне районування

Зростання обсягів рекреаційної діяльності, яке супроводжується поглиблення територіального поділу праці в рекреаційній галузі, веде до спеціалізації територій на виконанні тих чи інших рекреаційних функцій.

Поняття рекреаційного району в рекреаційній географії, як суспільно-географічній науці, базується на теорії географічного (територіального) поділу праці. Отже, рекреаційний район - це соціально-економічна категорія, у більшості робіт українських авторів він розуміється як територіальна система обслуговування рекреантів.

У найбільш загальному плану до рекреаційного району може бути віднесена територія, на якій рекреаційна діяльність виступає як галузь спеціалізації. В соціально-економічній географії найчастіше територіальна спеціалізація знаходить вираз у міжрайонному обміні товарною продукцією. Аналогічно в рекреаційній галузі надання послуг рекреантам можна розцінювати як «вивіз» (експорт - у випадку міжнародного туризму) із даного району. Масові переміщення населення з рекреаційною метою ведуть до територіального перерозподілу фінансових, матеріальних і трудових ресурсів. Кількісний вираз цього перерозподілу демонструє включеність рекреаційного району у територіальний поділ праці в економічному сенсі.

Помилковою є уява про те, що рекреаційним районом може бути лише така територія, на якій туризм має домінуюче значення у господарському комплексі. Хоча такі райони й існують, але їх дуже мало.

Виходячи з теорії районування рекреаційний район відноситься до класу галузевих районів. Визначити рекреаційний район можна як територіальну сукупність економічно пов'язаних рекреаційних підприємств, які спеціалізуються на обслуговуванні рекреантів, що дозволяє найкращим чином задовольняти їх потреби, використовуючи існуючі природні й культурно-історичні комплекси території та її економічні умови.

Рекреаційні райони мають декілька змістовних рис:

1.Рекреаційний район - соціальне за своїм характером і кінцевим продуктом утворення. Його продукція - рекреаційні послуги, які забезпечують розширене відтворення фізичних і духовних сил населення.

2.На відміну від інших галузевих районів, де процеси відтворення протікають в окремих стадіях, рекреаційним районам властивий єдиний процес суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл та споживання. В рекреаційних районах між крайніми фазами - виробництвом і споживанням - немає часового розриву. Це відноситься до головної продукції - рекреаційних послуг, які не можуть накопичуватися «про запас».

3.Для розміщення рекреаційних районів, які виконують функції тривалого (щорічного) відпочинку, характерна яскрава орієнтація на ресурси (цим вони схожі з галузевими районами гірничо-видобувної, рибної, лісової промисловості, сільського господарства тощо). На відміну від приміських рекреаційних районів, формування яких детермінується транспортною доступністю, рекреаційні райони державного і міжнародного значення виникають на базі унікальних поєднань рекреаційних ресурсів.

4. Багатьом рекреаційним районам властива сезонність функціонування, обумовлена як природною ритмікою, так і особливостями організації суспільного життя.

Рекреаційне районування являє собою один із видів галузевого соціально-економічного районування. Подібно до того, як у процесі територіального поділу праці в сфері матеріального виробництва під впливом певних умов і факторів розвитку і розміщення окремих його галузей складаються галузеві райони, так точно у сфері відпочинку й туризму під впливом специфічних умов і факторів формуються рекреаційні райони.

Під умовами рекреаційного районотворення слід розуміти природне і соціально-економічне середовище, в якому відбувається формування і функціонування рекреаційних районів. Природне середовище рекреаційного районотворення, як територіальне поєднання природних рекреаційних ресурсів та природних умов їх освоєння, поруч із диверсифікацією рекреаційних потреб визначає потенційну рекреаційну спеціалізацію території. Вона впливає на зовнішні контури району, на напрямки, види й комплексність рекреаційного обслуговування, на розміщення його матеріально-технічної бази, на розвиток і розміщення галузей матеріального виробництва, тісно пов'язаних із рекреаційних сервісом, на місце і роль території в системі рекреаційних районів країни.

Більш складним компонентом умов рекреаційного районотворення є соціально-економічне середовище. Останнє в процесі районотворення і функціонування рекреаційних об'єктів має дві іпостасі. З одного боку, група його складових частин відноситься до рекреаційних ресурсів соціально-економічного походження. У цій якості виступають археологічні, історичні, архітектурні, містобудівні і культурні пам'ятки та визначні місця, унікальні виробничі об'єкти.

З іншого боку, окремі елементи соціально-економічного середовища складають зовнішні та внутрішні умови утворення й розвитку рекреаційних районів як системних утворень.