3. Перерахуйте основні найбільш значущі події у розвитку теорії туризму у ХХ сторіччі?
4. У чому полягає різниця між кількісними, структурними та якісними тенденціями у розвитку туристичної науки?
5. Як пов’язані між собою теорія туризму і економіка туризму?
ТЕМА 2. Сутність туризму та його основні функції
План лекції
2.1. Етимологія і семантика поняття „туризм”.
2.2. Класифікація подорожуючих осіб.
2.3. Основні функції туризму.
Література: 1, 2, 4, 5, 9, 12, 17, 19.
2.1 Етимологія і семантика поняття „туризм”
Процес пізнання людиною навколишнього світу тісно пов’язаний з подорожуванням. Ще в давні часи люди вирушали в подорожі. Мотиви їх мандрівок були різними: допитливість, потреби в лікуванні, бажання приймати участь у спортивних змаганнях, інтерес до історичних, культурних пам’яток, природно-кліматичних особливостей.
Розвиток обміну та торгівельних зв’язків вимагав достовірних та докладних знань про країни, їх населення, звичаї людей. У стародавньому Єгипті посланці фараонів подорожували не лише по своїй країні, але й вирушали до приморських держав по північному африканському узбережжю, з пізнавальними та науковими цілями здійснювали тривалі подорожі науковці.
Девіз „Мандруй – наберешся розуму” відображав відношення античних народів до подорожей як засобу задоволення своїх культурних та наукових потреб.
В античні часи людей, які здійснюють подорожі та тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання, називали „подорожанинами”, „мандрівниками”, „подорожуючими”. Під подорожуючим розумілась людина, яка вирушила у подорож не заради задоволення, а з якоюсь певною метою, досягнення якої пов’язано зі значними труднощами.
Поняття „туризм” з’явилось у мовах народів світу на межі ХVІІІ-ХІХ століть. Саме в цей час спостерігаються масові переміщення значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля, а елементи ризику та труднощів, які протягом багатьох століть були пов’язані з подорожами, відпадають.
Існує декілька версій відносно етимології поняття „туризм”.
Відповідно до однієї з них слово „туризм” походить від латинського tornus (рух за кругом). У широкому розумінні воно означає пересування з одночасною зміною побуту людей.
Найбільш виразне це поняття у французькій мові: tour означає подорож з поверненням назад до місця виїзду.
Згідно з іншою версією, слова „туризм” і „турист” з’явились ще раніше в Англії. У кінці ХVІІІ-го століття представників заможних класів європейських країн, які відвідували зарубіжні країни, почали називати „туристами”.
У книзі „Anecdote of the English language” яка була видана у 1800 році, написано: „Сьогодні подорожуючих називають туристами” (A traveler is nowadays called a tourist). [19, с.41]
Причому туристами називали не всіх подорожуючих, а лише іноземців, які приїхали до тієї чи іншої європейської країни. Англійці, які здійснювали протягом свого життя декілька поїздок на континент з метою завершення освіти, називали свої поїздки „Гранд тур”.
За змістом значення слів „подорожуючий” та „турист” відрізняються. Наприклад, в англійській мові між словами „подорожуючий” (traveler) і „турист” (tourist) існує певна змістовна різниця. Слово „турист” у широкому розумінні означає особу, яка здійснює подорож не за необхідністю, а заради власного задоволення, або розширення культурного кругозору, з одного пункту до іншого протягом якогось часу і повертається до того пункту, з якого розпочалася подорож.
Збільшення обсягів національного та міжнародного туризму у двадцятому столітті, підвищення його економічного, політичного і соціального значення, призвели до необхідності чіткого визначення понять „турист” і „туризм”.
Починаючи з 30-х років у всіх країнах розвинутого туризму велику увагу приділяють науковому визначенню цих термінів. Але до сьогодення єдиного, всеохоплюючого визначення поняття „туризм” не знайдено. Навпаки, народжується все більше і більше його трактувань.
Труднощі і проблеми пов’язані з визначенням поняття „туризм” обумовлюються цілою низкою обставин.
По-перше, туризм вважається відносно новим соціально-економічним явищем. Незважаючи на тисячорічну історію подорожувань людей, туризм у сучасному розумінні даного поняття почав складатися лише в ХІХ сторіччі.
По-друге, туризм є динамічним за характером явищем, що находить своє вираження у постійних змінах його характеристик, безперервному розвитку, збагачуванні та якісних удосконаленнях конкретних його різновидів та форм.
По-третє, туризм є складним та багатогранним за змістом явищем, „феноменом з багатьма обличчями” і з цієї причини він також не може бути визначеним однозначно.
По-четверте, при тлумаченні поняття „туризм” об’єктивно допускається змішування характеристик різних явищ і процесів як господарської, так і соціальної сфери.
По-п’яте, туризм як інтегральне явище трактується з точки зору різних наукових областей – економіки, географії, соціології, медицини та інших.
Нарешті, необхідно враховувати і суб’єктивізм у підходах різних авторів при трактуванні змісту туризму. „Туризм має стільки визначень, скільки є авторів” – це відоме висловлювання австрійського професора Р. Bernecker ще раз підтверджує вище наведену тезу.
Теоретичний аналіз наявних дефініцій туризму дозволяє відкрити найважливіші його змістовні характеристики, які, в свою чергу формують елементи так званого „відкритого” визначення поняття.
З такої позиції „туризм” може бути визначений як:
¨ усі добровільні подорожі людей, вчинені з метою пізнання, відпочинку, лікування для здійснення громадської і професійної діяльності, якщо це не пов’язано з роботою, що оплачується на місці відвідування;
¨ форма рекреації, засіб проведення вільного часу шляхом використання сфери послуг у поїздках людей;
¨ сукупність технічних, економічних і організаційних видів діяльності, які відносяться до подорожей людей і пов’язані з їх перебуванням поза місцем постійного проживання;
¨ галузь економіки невиробничої сфери, підприємства і організації якої задовольняють потреби туристів у матеріальних і нематеріальних послугах;
¨ суспільно-організована економічна діяльність, спрямована на виробництво товарів та послуг для задоволення потреб людей, які знаходяться поза місцем постійного проживання, з метою задоволення їх потреб, пов’язаних з відпочинком, відновленням здоров’я і задоволенням духовних інтересів;
¨ сукупність відносин і явищ, що виникають під час переміщення та перебування людей в місцях, які відрізняються від місць їх постійного проживання і роботи.
Концепція відкритого визначення туризму актуальна і в теперішній час. Науковці і фахівці з туризму не припинять роботи з доопрацювання і удосконалення існуючих дефініцій. З’являється багато нових оригінальних визначень туризму. Їх автори включають в поняття „туризм” туристичні потреби і мотивації, особливості поведінки туристів, економічні відношення між туристами і виробниками послуг, взаємодію туризму з навколишнім середовищем і таке інше.
Поряд з багаточисельними „авторськими” визначеннями туризму є і офіційні дефініції, які містяться у документах Міжнародних туристських організацій, національних законах та нормативних актах країн світу.
Так, в Законі України „Про туризм” наведені такі визначення: „Туризм – тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваною діяльністю в місці перебування... Турист – особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з незабороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін”. [1, с. 434]
Прагнення світового співавторства виробити уніфіковану термінологію туризму має великий практичний сенс. Для того, щоб оцінити обсяги національного та міжнародного туризму необхідно керування єдиними принципами. Це дозволяє забезпечити порівняння інформації про розвиток туризму в країнах світу, організувати статистичний облік подорожуючих осіб.
2.2 Класифікація подорожуючих осіб
Людина – найголовніша фігура туристичного процесу. Але не всі люди, які подорожують, вважаються туристами.
Одне з перших визначень туриста належить Комітету експертів з питань статистики Ліги націй (1937 р.). Воно отримало міжнародне визначення і, в основному, дійшло до теперішнього часу з деякими уточненнями. В останні десятиріччя проблема дефініції туриста обговорювалась на нарадах Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (Дублін, 1950 р.; Лондон, 1957 р.), на Конференції ООН з міжнародного туризму (Рим, 1963 р.), Конгресі Всесвітньої Туристської організації (ВТО) в Манілі у 1986 р., Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 1989 р.) та інших міжнародних форумах, що свідчить про теоретичну і практичну значущість визначення поняття „турист”, а також про прагнення зробити його більш повним і точним з урахуванням нових тенденцій та явищ.
У наш час у міжнародній практиці широко використовується визначення, яке вироблено Міжнародною конференцією з статистики подорожей і туризму (Оттава, 1991 р.) та ухвалено ВТО і Статистичною комісією ООН.
Турист – це відвідувач, тобто „особа яка подорожує і здійснює перебування у місцях, які знаходяться поза його звичайного середовища, на термін не більше 12 місяців з будь-якою метою, крім заняття діяльністю, що оплачується із джерел в місці перебування”. [цит. за 2, с. 6]
Запропоноване визначення дозволило більш чітко окреслити ту частину подорожуючих осіб, які виступають об’єктом статистичних досліджень у туризмі. У підсумкових документах Оттавської конференції і технічних посібниках ВТО турист визначається як відвідувач (visitor). Це поняття рекомендовано використовувати як ключове у статистиці туризму. Воно поширюється як на туристів, так і на екскурсантів, яким притаманні спільні риси.