Структура та територіальна організація індустрії туризму (стр. 2 из 3)

Таким чином, технологізація всіх сфер життєдіяльності диверсифікувала галузеву структуру послуг у бік збільшення питомої ваги виробничих послуг. Наслідком зростання обсягів діяльності в сфері виробничих послуг стали кардинальні зрушення в галузевій, територіальній та організаційній структурі основних виробничих галузей. На даному етапі саме виробничі послуги визначають обсяги та номенклатуру виробництва, регулюють товарні потоки, особливо в індустріально розвинених країнах. Аналіз зовнішньоторгівельного балансу цієї групи країн засвідчує, що за 20 років його товарна складова постійно зменшувалась, а сервісна - зростала. Виробничі послуги поділяють на споживчі, що формуються ринком попиту, постачальницькі, обумовлені продовженням виробничої діяльності в сфері споживання, та посередницькі, призначені для створення сприятливих умов функціонування ринку (транспортні, інформаційні, телекомунікаційні, комп'ютерні тощо). Розвиток виробничих послуг сприяє загальній інтенсифікації виробництва, докорінно змінюючи логістичну систему, реструктуризуючи організаційну, галузеву, а згодом і територіальну структуру виробництва. Зміна моделі формування попиту на споживчому ринку стимулювала організаційні зрушення в бік зростання частки малого підприємництва на ринку послуг як більш гнучкої фор ми задоволення попиту. Ця тенденція характерна для всього світового господарства, але на ринку послуг вона проявляється найяскравіше. Середовище бізнес-діяльності малого та середнього підприємництва - це конкурентне середовище в якому загострення конкуренції потребує обов'язкового впровадження інновацій. У сфері послуг інновації стосуються самих послуг (інновації продукту), процесу їх виробництва (технологічні інновації) та організації споживання (інноваційний менеджмент). Інновації продукту, тобто створення принципово нових послуг, найчастіше пов'язані з загальним поступом технологізації суспільства і діють в таких напрямках: зміна сутності послуги внаслідок впровадження нових технологій; виникнення послуги в зв'язку з використанням нових технологій впровадження нових технологій шляхом надання послуг; створення нових технологій за допомогою послуг. В цілому радикальні інновації в сфері послуг менш поширені, ніжу виробничій сфері. Гетерогенність сфери послуг обумовлює різну інтенсивність та можливості впровадження інновацій. Аналіз динаміки галузевої структури постіндустріальних країн (1985-1996 pp.) свідчить, що найбільш швидкими темпами розвивались комунікаційні послуги (62%). Одночасно в цій галузі послуг спостерігалось повсюдне зменшення чисельності зайнятих внаслідок запровадження відповідного технічного обслуговування. Далі за темпами та часткою у ВВП виділяються виробничі та споживчі послуги (біля 50%), транспортні (37%) та фінансові (34%). Найменший інноваційний потенціал мають торгівля (22%), готельний і ресторанний бізнес (15%), соціальні, приватні та інші види послуг, тобто послуги, пов'язані зі значним використання ручної праці. Одним з найпоширеніших видів технологічних інновацій у сфері послуг є часткова або повна автоматизація. Вона дозволяє зменшити витрати часу та здешевіти надання послуг і за рахунок отриманого ефекту розширити мережу пунктів надання такої послуги, максимально наблизивши її до споживача. З іншого боку, дослідники відзначають, що заміна виробника автоматом в окремих випадках викликає у певної категорії споживачів опір таким інноваціям, що для підприємства обертається втратою клієнтури. Відмічаються також випадки погіршення якості надання послуг на перших етапах автоматизації, пов'язані з недосконалістю техніки, що використовується. Неможливість повної чи часткової автоматизації або поглиблення внутрішнього поділу праці знижує інноваційний потенціал галузі послуг, зміщуючи акценти з технологічної інновації на інноваційний менеджмент. У сфері послуг інновації стосуються переважно організації виробництва, а нові послуги виникають і впроваджуються внаслідок застосування промислових технологій. Найсуттєвішими технологічними інноваціями останнього часу є впровадження та використання комп'ютерних технологій, Internet, інтерактивного телебачення, банківських карток. Для значної частини послуг, особливо приватних, притаманне переважання ручної праці, тому розвиток сфери послуг потребує постійного притоку робочої сили. Більше того, динамічність розвитку сфери послуг великою мірою ґрунтується на наявності ринку праці. Тобто, сфера послуг, розвиваючись, створює нові робочі місця, а широка номенклатура послуг передбачає використання трудових ресурсів різної кваліфікації, широко застосовуються різні форми (зайнятість неповний день і неповний тиждень, використання гнучкого графіку роботи, завдяки якому забезпечується безперервність обслуговування тощо). Тобто, гнучкість використання робочої сили є додатковою перевагою сфери послуг, певним «зворотнім ефектом», що стимулює її розвиток. Використання новітніх технологій в сфері послуг надає переваги і в використанні робочої сили, зокрема, поширюється таке явище, як «надомництво»: наприклад, у США майже 4% зайнятих - це надомники, які використовують для роботи телекомунікаційну мережу. Створення високотехнологічних галузей (комп'ютерні, комунікаційні, інформаційні послуги, інжинірінг та інші) з високою оплатою праці забезпечує приток у цю сферу інтелектуальних ресурсів. Сучасні світогосподарські процеси створили попит і тим самим обумовили випереджаючий розвиток комунікаційних і інформаційних технологій. Це докорінно змінило не тільки організацію і характер праці в багатьох галузях, в тому числі й сфери послуг, а й вплинуло на інтенсивність ринкової діяльності. Оптико-волоконна система зв'язку, використання Internet, інтерактивного телебачення підвищило можливості візуалізації послуг, прискорило процес переговорів та укладання угод (часто без обов'язкового раніше безпосереднього контакту) і здешевіло його. Наприклад, проведення двогодинної відеоконференції коштує в п'ять разів дешевше за звичайну. Розвиток банківських послуг обумовлений тією роллю, яку відіграє рух капіталу за сучасних глобалізаційних умов. Потреби обслуговування ринку капіталу зробили фінансові послуги одним з найдинамічніших секторів сфери послуг, який застосовує найновітніші технології. Проведення банківських операцій сприяло створенню call-centers з обслуговування клієнтів, впровадження комп'ютерних технологій реорганізувало саму сутність банківської роботи, стимулювало виникнення нових видів послуг, зокрема, банківські операції в системі on-line, застосування електронних грошей тощо. Значного поширення набула електронна торгівля на базі використання Internet, особливо в постіндустріальних країнах. Наприклад, в Японії на неї припадає понад 70% обсягів роздрібної торгівлі. Значний вплив розширення електронних операцій справляє на розвиток страхування, брокерської справи, рекламної діяльності. Реклама стала одним з провідних секторів третинної сфери, охопивши всі засоби телекомунікацій, поширившись на видавничу діяльність. Серед десяти провідних рекламних агентств світу п'ять розташовані у США, по два - в Японії та Великій Британії, ще одне - у Франції. Рекламна діяльність, тяжіючи до поліграфічних центрів, центрів культури та концентрації засобів масової інформації, утворює потужні рекламно-інформаційні вузли з домінуючими позиціями не тільки в цій сфері послуг, а й у світовому господарстві: Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Чикаго, Лос-Анджелес виділяються як міжнародні центри реклами. Зазначені інновації притаманні перш за все розвиненим країнам, особливо постіндустріальним, які й визначають сучасні світогосподарські зрушення. Застосування цих інновацій в країнах, що розвиваються або знаходяться на стадії трансформації дозволить їм ефективніше долучитися до світогосподарських зв'язків, але технологічне відставання пригальмовує цей процес, призводячи до збереження розриву в рівнях розвитку. Таким чином, можна стверджувати, що рівень розвитку та структурованість сфери послуг є наслідком і показником рівня розвитку економіки як на світовому, так і на національному рівнях, участі в міжнародному поділі праці, а сучасний етап переважаючого розвитку сфери послуг є наслідком структурної перебудови світового господарства під дією глобалізаційних процесів. На туристичному ринку зазначені процеси проявляються через специфіку туризму і особливості його функціонування, зокрема, відбиваючись у діяльності структурних елементів індустрії туризму, які є суб'єктами ринку виробника турпродукту. Ринок виробника турпродукту об'єднує суб'єктів туристичного ринку (юридичних та фізичних осіб), які виробляють туристичний продукт і реалізують його споживачеві-туристу. Тобто, ринок виробника - це пропозиція певного набору послуг і товарів, призначених для задоволення потреб туриста. Туристична діяльність за економічними ознаками є діяльністю з організації процесу споживання певних елементів національного багатства, матеріальних та нематеріальних цінностей, яка здійснюється бізнесовими структурами у взаємодії з місцевою владою. На цьому ринку можуть діяти фізичні особи (наприклад, ремісник, що виробляє і реалізує сувенірну продукцію), але в основному він представлений юридичними особами: підприємствами різних форм власності, організації, величини. Рівень розвитку ринку пропозиції забезпечується можливостями індустрії туризму і залежить від рівня її розвитку, особливостей діяльності, державної туристичної політики. Ринок виробника турпродукту має складну багаторівневу структуру залежно від характеру, обсягів, форм організації Діяльності. Його можна структурувати за різними ознаками і кожна структурна одиниця буде складати відповідний ринок (видовий субринок). За характером турпродукту можна виділити такі структури: а) ринок виробників продукції масового попиту; б) ринок виробників продукції нестандартного та елітарного попиту. За рівнем комплексності ринкового продукту: а) ринок виробників комплексного турпродукту (туроператори, турагенції); б) ринок виробників окремих туристичних послуг різного рівня комплексності (готелі, ресторани, транспортні компанії в різних видах транспорту, екскурсійні бюро). За ступенем інтегрованості в індустрію туризму: а) безпосередньо задіяні в туризмі, прибутки яких надходять в основному від туристичної діяльності (туроператори, турагенції, готелі, виробництво сувенірів); б) опосередковано задіяні в туризмі, для яких туризм є побічною діяльністю, джерелом додаткових надходжень (виробники продуктів харчування, заклади дозвілля, торгівлі). За масштабами діяльності, що визначаються наявністю капіталу, рівнем його концентрації і централізації: а) світогосподарського рівня (транснаціональні компанії в різних сферах індустрії туризма, готельні та ресторанні мережі); б) локального рівня (незалежні виробники середнього і малого бізнесу). З попередніми характеристиками пов'язані величина підприємств (малі, середні, великі) та розподіл за формами власності (державні, приватні, колективні). Структурувати ринок виробника можна також відповідно обраного цільового ринку попиту (наприклад, ринок турагенцій, що пропонують сімейний літній відпочинок на курортах Болгарії або ринок туристичних фірм, що спеціалізуються на пропозиції гірськолижного відпочинку). Таким чином, ринок виробника має видову структуру, представлену окремими галузями та видами діяльності з надання конкретних послуг в туризмі, територіальну структуру, представлену елементами, в межах яких сполучається діяльність з надання послуг (пункти, центри, вузли, курортні місцевості, райони, зони) та організаційно-управлінську структуру, яка відтворює різні рівні організації та масштаби діяльності (міжнародні, недержавні, державні, місцеві). Туристичні послуги продукуються відповідними виробниками - підприємствами, установами, об'єднаними в галузі та види діяльності, які виступають агентами туристичного ринку, суб'єктами діяльності на ринку туристичних послуг. Ринок туристичних послуг z цієї точки зору можна розглядати як систему відношень, що складаються між суб'єктами туристичної діяльності в процесі створення та реалізації туристичного продукту відповідно до мінливих запитів споживачів. Туризм як суспільне явище задовольняється діяльністю міжгалузевого комплексу індустрії туризму, до складу якого входять підприємства різного виду, типу, величини, рівня спеціалізації тощо. Всі вони є суб'єктами туристичного ринку, оскільки реалізують таким чином свої певні комерційні інтереси. Тобто, суб'єктами туристичного ринку можуть виступати практично всі елементи функціонально-господарської підсистеми індустрії туризму. За характером діяльності суб'єктів туристичного ринку можна поділити на продуцентів, що виробляють певний компонент турпродукту, та посередників, які організують конкретні послуги виробників у комплексний турпродукт - тур, з яким виходять на ринок. Відповідно, суб'єкти ринку виробника за рівнем комплексності створення турпродукту та інтегрованості в туризм можуть бути класифіковані наступним чином (таблиця 3.16).

Суб'єкти ринку виробника, що надають конкретні послуги (послуги гостинності, транспорту, екскурсійного обслуговування, дозвілля) можуть самостійно виступати зі своїм продуктом на ринку, рівень якого залежить від обсягів діяльності конкретного продуцента, але частіше це робиться опосередковано -через туристичне підприємство, що розширює ринок збуту та стабілізує діяльність. Наявність значного прошарку посередників є характерною ознакою туристичного ринку. Посередники забезпечують зв'язок виробника послуг зі споживачем та зв'язок між окремими виробниками, тим самим сприяючи розширенню збутової мережі, забезпечуючи зв'язок попиту і пропозиції. Туристичні підприємства представлені двома типами: туроператори і турагенції, які відрізняються характером та обсягами діяльності. Туроператори - це потужні туристичні фірми, Що спеціалізуються на розробці комплексного турпродукту та його оптовій реалізації. Діяльність туроператорів полягає саме в тому, що з різноманітних туристичних послуг вони складають комплексні тури, пропонуючи їх за фіксованою ціною. Тобто, туроператор на основі маркетингових досліджень ринку формує пакет туристичних послуг і в цьому разі виступає виробником комплексного турпродукту - туру. За нормами ВТО, туроператором є туристичне підприємство, яке самостійно комплектує туристичний продукт, що складається щонайменше з трьох послуг: розміщення, транспортування туристів та надання їм ще однієї якоїсь послуги, не пов'язаної з першими двома (екскурсійне обслуговування, прокат автомобіля тощо). Туроператор завжди виступає як «оптовик», здійснюючи масові закупки туристичних послуг, необхідних для формування турів, що дає йому можливість страхуватися від коливання цін на окремі послуги. Туроператор є індустріалізованим виробником, що визначається значними обсягами та широкою спеціалізацією. За рівнем спеціалізації виділяють: туроператорів масового ринку, які формують і реалізують стандартні тури масового споживчого сегменту (популярні курорти, рекреаційно-туристські центри тощо), що забезпечуються регулярними або чартерними рейсами, створюючи масовий потік; туроператорів, спеціалізованих на окремих видах туризму (мисливство, спелеотуризм, гірський туризм тощо); з використання певних транспортних засобів (круїзний туризм) та засобів розміщення (котеджі та апартаменти, туристичні бази, кемпінги, села тощо); в розрахунку на геодемо-графічні сегменти (сімейний, молодіжний туризм), тобто туроператорів, що працюють на субринках; 3) туроператорів внутрішнього ринку, орієнтованих на національного споживача; 4) туроператорів іноземного туризму, орієнтованих на зовнішній ринок. Ця категорія туроператорів формує тури для іноземного споживача. Діяльність таких туроператорів торкається партнерських угод з відповідним партнером-туроператором або надання послуг з обслуговування іноземних туристів на національному ринку (ведення переговорів, пошук партнерів тощо). Різновидом спеціалізованих туроператорів на ринку іноземномного туризму є туроператори, що спеціалізуються на етнічних та релігійних турах (мал. 3.15). За характером діяльності, її територіальними масштабами та спрямованістю, формами організації туроператори поділяються на ініціативних та рецептивних. Ініціативні туроператори - це туроператори, які спеціалізуються в міжнародному туризмі, орієнтовані переважно на зарубіжний туризм і працюють сконцентрована в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, третина -у США, п'ята частина - у країнах Європи, на Близькому Сході та в Африці і 10% - у Латинській Америці і Канаді. Основні прибутки туристичної агенції складаються з комісійних (різниці між вартістю оптової закупки та роздрібної реалізації). Ринок туроператорів вирізняється домінуванням незначної кількості потужних підприємств та значною конкуренцією між ними, в той час як на ринку турагенцій переважає середній та малий бізнес, представлений всіма формами власності, а співвідношення залежить від пануючого суспільно-політичного ладу та економічної системи. В цілому переважає приватна власність, уособлена малими та середніми підприємствами, діяльність яких скеровується державними органами відповідно до туристичної політики національного ринку. Тому більшість підприємств невеликі за чисельністю працюючих. Саме туристичні агенції, в силу специфіки своєї діяльності, безпосередньо зв'язані з клієнтом, надають йому індивідуальні консультації та поради, тим самим впливаючи на вибір певного турпродукту та його складових. Тобто, для туроператорів турагенції є не тільки мережею збуту, а й джерелом зворотньої інформації про потреби та попит туристів. Туроператори та турагенції є комерційними підприємствами, діяльність яких підпорядкована меті отримання прибутку. Некомерційними підприємствами, орієнтованими перш за все на виконання соціальної функції в туризмі, є туристичні об'єднання (клуби, спілки тощо), які згуртовують на добровільній основі (за хобі) певну частину населення. їх діяльність здійснюється або за рахунок членських внесків, або за рахунок фондів (суспільних чи приватних). Використання отриманих коштів цілеспрямоване: різні туристичні заходи (сходження, увічнення певних подій засобами туризму, зльоти, літні табори, підтримка скаутського руху тощо); підтримка туризму в регіоні; пропаганда туризму як складової здорового способу життя; стипендії або доплати ветеранам туристичного руху тощо. За рівнем інтеграції та концентрації капіталу, формами, характером та обсягами діяльності серед суб'єктів туристичного ринку слід виокремити транснаціональні компанії (ТНК). Транснаціональною є компанія, діяльність якої відбувається в міжнародному суспільстві. ТНК складається з підприємств, розміщених на територіях різних держав та юридично пов'язаних між собою таким чином, що вони підпорядковані спільній стратегії. В світовій економіці на долю ТНК припадає найбільша частина міжнародної торгівлі, закордонних інвестицій та міжнародного обміну технологіями. Але ТНК - не тільки економічна структура, а й суб'єкти міжнародного права: вони вступають у відносини з іншими суб'єктами міжнародного права, такими як держави, міжнародні організації, недержавні юридичні особи. Таким чином, ТНК відіграють значну роль у глобалізаційних процесах, що дозволяє розглядати їх «як чинники найбільшої ваги в міжнародному суспільстві». ТНК дуже різноманітні і існує багато типологій, основаних на різних принципах (наприклад, сировинна стратегія, стратегія виробництва, комерційна, фінансова стратегія та інші). Найбільш динамічно розвиваються зараз ТНК у сфері послуг (банки, страхові компанії, транспорт, туризм, технології тощо). Діяльність транснаціональних компаній в туризмі носить глобальний характер і в той же час відбувається на ринках нижчих ієрархічних рівнів, суттєво впливаючи на їх функціонування. ТНК - позадержавні утворення, які в своїй діяльності використовують особливості правового і економічного режимів національних ринків. Враховуючи вплив ТНК на соціально-економічні процеси, зараз актуальною є регламентація їх діяльності. ТНК в туризмі дуже різноманітні за складом, видами та формами організації, але основою їх функціонування є концентрація виробництва і централізація капіталу (мал. 3.17). Монополізація може бути результатом: а) укрупнення одиничних об'єктів, наприклад, нарощування потужностей готельної мережі; б) «горизонтальної» інтеграції або злиття підприємств однієї галузі (наприклад, один з потужніших туроператорів німецького ринку фірма ТУІ виникла шляхом злиття декількох туристських фірм); в) «вертикальної» інтеграції або злиття підприємств різних галузей, що функціонально пов'язані між собою в тій чи іншій мірі (найпоширенішим прикладом такої інтеграції є злиття готельних мереж і авіакомпаній). Детально процеси транснаціоналізації туристичної діяльності розглянуті в роботах. У даному разі для розуміння ринкових процесів ми лише зупинимось на характерних рисах основних суб'єктів туристичного ринку. Найпоширенішим видом ТНК в туризмі є ТНК, що функціонують на основі «готельних ланцюгів». «Готельні ланцюги» або готельні мережі - це форма об'єднання готельних підприємств з метою забезпечення економічної ефективності діяльності та конкурентноздатності на ринку послуг за рахунок високої якості обслуговування (почасти власний стандарт якості). Наприкінці 90-х років у світі налічувалось понад 200 транснаціональних за масштабами діяльності та організаційними засадами готельних мереж. їх частка в світовому готельному фонді (за кількістю номерів) становить понад 30%. Серед мереж є невеликі, до складу яких входять декілька готелів, та значні, що об'єднують понад 1000 готелів. Порівняльний аналіз ситуації початку 90-х та 2000 р. дає підстави стверджувати про динамічність ситуації в міжнародному готельному бізнесі, що позначилось на змінах рейтингу навіть серед найпотужніших готельних мереж світу. Більшість з них за приналежністю Сполучених Штатів, а також Франції та Великої Британії. Найпотужнішими готельними мережами в світі залишаються (за низхідною): «Хоспітеліті франчайз систем», «Холидей інн», «Бест уестерн», «Аккор», «Чойс хотелз», «Марріот», «ІТТ Шератон», «Хілтон», «Форте», «Хайятт». Якщо в десятці лідерів зміни незначні, то вже в другій десятці помітно зростання впливу європейських готельних груп, що свідчить про загострення конкурентної боротьби на ринку готельних послуг (таблиця 3.17).