Смекни!
smekni.com

Совість Риму - соціо-культурна роль стоїцизму (стр. 1 из 7)

Національний університет

“Києво-Могилянська академія”

Курсова робота на тему:

“Совість Риму – соціо-культурна

роль стоїцизму”

Кафедра культурології

Робота студентки ФГНС – ІІ курс

Ворон Марини

Керівник: Б. М. Чумаченко

м. Київ

2000 рік


План

Вступ……………………………………………………………………………… 3

І. Історія виникнення та розвитку стоїчної філософії на грецькому підгрунті………………………………………………………………………..6

1. Загальна духовно-світоглядна атмосфера елліністичної доби……….6

2. Зенон Кітионський як засновник стоїцизму. Основні догмати і тези стоїчної філософії. Клеанф та Хрісіпп…………………………………8

3. Період Середньої Стої (ІІ – І ст. до н.е.) та її представники: Панетій та Посідоній. Деякі зміни у певних стоїчних доктринах. Імпорт стоїцизму до Риму………………………………………………………14

ІІ. Розвиток стоїцизму у Римі у І – ІІ ст…………………………………………16

1. Римський стоїцизм у контексті доби………………………………….16

2. Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму……………………..18

3. Основні представники римського стоїцизму (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій) та їх моралістична філософія………………………………..21

Висновки…………………………………………………………………………..30

Література…………………………………………………………………………32


“А дехто з філософів епікуреїв та стоїків сперечалися з ним. Одні говорили: “Що хоче сказати оцей пустомов?” А інші: “Здається, він проповідник чужих богів,” бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресіння.

І, взявши його, повели в ареопаг та й сказали: “Чи можемо знати, що то є ця наука нова, яку проповідуєш ти?

Бо чудне щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що то значити має?” ”

Дії святих апостолів 17:18-20

Вступ

Більше двох тисячоліть минуло з того часу як ділові інтереси привели фінікійського купця Зенона до Афін. Тут він і заснував свою філософську школу. Улюбленим місцем зібрань прихильників нового вчення став портик Стоя, звідки і пішла їх назва – стоїки. З того часу ідеї стоїків пронизують всю наступну історію філософії, яку Гегель назвав “історичною епохою, схопленою думкою.” Доля не була прихильна до ідей цих мислителів. Увага філософів була прикута до ідей Платона, Арістотеля, Демокріта, але не стоїків, за винятком хіба що Пізньої Стої. Чому так сталося, досі залишається загадкою.

В сучасну історичну епоху виникає інтерес до форм світогляду, які формувалися в переломні періоди розвитку людства, переходу до нового соціального укладу. До таких періодів історії належить і епоха еллінізму, в яку сформувався стоїцизм, як вчення грецької філософії самопізнання.

“Обыкновенные арфы звучат в любой руке; эоловы арфы лишь тогда, когда по их струнам ударяет буря…”[1] Повинна звучати для нашого сучасника і, можливо, найзмістовніша з цих шкіл – школа Стої. Винятковий інтерес до себе вона викликає геніальною розробкою в ній питань логіки та теорії пізнання, які були оцінені сучасною наукою порівняно недавно.

Стоїцизм має шестивікову історію, він виник в трагічний для греків період розпаду полісу і здійснив значний вплив на формування ідеології християнства. Гімн моральному образу думок та вчинків, проголошений Стоєю, підготував основу для виникнення християнської формули, яка полягала в тому, що людина лише тоді отримає щастя, коли буде шанувати доброчесність. Завдяки християнству ідеї стоїків проникли і в філософію Нового часу. Ідеї стоїків про свободу, всезагальне благо та цінності людської особистості, звучать по-сучасному.

Через слабку вивченість епохи еллінізму була поширена думка про філософію цього періоду як про занепалу та еклектичну. Новіші праці з історії епохи еллінізму привідкрили завісу і дозволили говорити про цей час, як про дуже складний, але й не менш цікавий, якому характерний багатогранний розвиток економіки та культури.

Стоїцизм здійснив значний вплив на філософську думку наступних віків. Ідеї школи сприйняв навіть батько західної церкви Тертулліан, великий знавець та критик античної філософії. Багато хто з мислителів надихався ідеями стоїків, деякі з них давали критичну оцінку їх вченню. Так, Лейбніц ставив в заслугу стоїкам те, що вони довели принцип протиріччя, відзначав важливе значення моральних положень Стої для Нового часу. Кант високо цінував заклики стоїків до доброчесності, відзначаючи глибину проникнення у проблему морального обов”язку. Гегель виявив значну увагу до вчення стоїків,присвятивши йому цілий розділ в історії філософії і декілька сторінок “Феноменології духу”. З іншого боку, Гегель критикує стоїцизм , називаючи його суб”єктивістським та формалістичним вченням, з позиції об”єктивного ідеалізму. Разом з тим ця критика показує , наскільки високим був рівень стоїцизму, до якого мислитель ставить вимоги новітнього часу. Гегель продовжив почату ще в античності Секстом Емпіриком традицію критичної історії філософії стоїків.

Інший значний внесок у вивчення стоїчної філософії зробив Карл Маркс, закликаючи розглядати її з історичної точки зору і звернути увагу на її діалектичний характер. Маркс вперше підкреслив динамізм стоїцизму, вважаючи, що гераклітівський погляд на природу – це принцип світогляду стоїка[2]. Саме він звернув увагу на логіку стоїків. До серйозних досліджень загального характеру, в яких вчення стоїків розглядається як єдине ціле, слід віднести лекцію Едельштейна та монографію Гулда. Перший оцінив увагу стоїків до поняття “знання”, а другий закликав відректися від однобічності при вивченні стоїцизму . До такого ж типу досліджень можна віднести статті Жожи, який твердить, що існує тісний зв”язок між логікою та етикою стоїків. Про сутність стоїчної концепції людини пише Ернст Кассірер, який підкреслює, що людина в цьому вченні “стає моральним суб”єктом”. Карл Поппер вважає безцінним той внесок, який здійснили стоїки у розробці філософських питань мовознавства, відкривши третій світ – світ смислу мовних виразів.

Визначний історик філософії О.Ф.Лосєв присвятив стоїкам деякі розділи у монографіях : “Эллинистическо-римская эстетика I-II ст.н.э.» ( Изд. МГУ, 1979), «История античной философии» М., 1989 та свою працю «История античной эстетики. Ранний эллинизм» М., 1979. Свої праці присвятили вивченню стоїцизму багато й інших видатних вчених.

У цій роботі цікаво буде простежити трансформацію стоїцизму, який, будучи заснований в Афінах, на римському підгрунті отримав свою специфіку і відіграв у римському суспільстві особливу роль. Чому саме у Римі філософія стоїків стала такою популярною? Як розігрувалась роль такої людини у суспільстві ? Якою була аксеологія (система цінностей) стоїчного життя? На усі ці питання доведеться відповісти, враховуючи особливості психології та виховання римлян, базуючись на їхньому розумінні моральних цінностей та на загальній духовній, політичній, культурній атмосфері римського суспільства І-ІІ ст.н.е.

Розділ 1. Історія виникнення та розвитку стоїчної філософії на грецькому підгрунті.

1. Загальна духовно-світоглядна атмосфера елліністичної доби.

Неможливо зрозуміти, вважав К. Маркс, появу Зенона, Епікура, Секста Емпірика після Арістотеля, не помічаючи історичної необхідності, коли “объективная всеобщность философии превращается в субъективные формы отдельного сознания, в которых проявляется ее жизнь”3.

І дійсно, в умовах необмеженої елліністичної монархії статус “громадянина”, природно, відходив на другий план, - тепер людина повинна була самовизначатись насамперед по відношенню до верховної одноосібної влади. Опозиція “підлеглий - цар” в епоху еллінізму вирішувалась двома різними шляхами: або активна участь у суспільно-політичному житті, або більш або менш повний відхід від неї і концентрація на “особистому”. Саме ця проблема вибору позиції по відношенню до влади стала основною для двох найбільш популярних елліністичних філософських вчень – епікуреїзму та стоїцизму: епікурейці, як відомо, вважали “неправильною” участь у суспільному житті, тоді як стоїки вважали її необхідною. Оскільки в даному випадку нас цікавить стоїцизм, то важливо зрозуміти й інші моменти, необхідні для розкриття тих умов, в яких формувалась Стоя.

В період після смерті Олександра Македонського у 323 р. посилено йшов процес орієнталізації еллінського світу. Розквіт торгівлі, переміщення торгівельних сил призвели до того, що поряд з Єгиптом на перший план виступила Мала Азія. Вихідці з торгівельного середовища тонко відчували дух часу, і їх поява відповідала епосі. Ведення масштабного будівництва, створення портретів мислителів, пристрасть до колекціонування творів мистецтва, до класифікації творів літератури – усе це характерне для епохи еллінізму. Вищезгадані процеси та події не могли не вплинути на формування світогляду стоїків. Багато хто з них, будучи вихідцем з Малої Азії, де з найбільшою силою проявились ці події, відчули їх одними з перших. Розвиток економіки та існуюча політична структура елліністичної монархії стали основою космополітичної та синкретичної філософії.

Самобутній характер стоїчної філософії був визначений багатоманітністю культурних традицій народів. Однак, важко погодитись з думкою про їх еклектизм.

Ранній еллінізм – час зародження та становлення вчення Давньої Стої – знаменувався правлінням Деметрія I Поліоркета (337 – 283 рр. до н.е.), царя з династії Антигонідів, діадоха. В Афінах, куди в 314 р. прибув засновник школи стоїків Зенон, панував безлад, порушувались закони. В умовах нестабільного політичного клімату в галузі ідеології теж панувала смута. Стоїцизм, поряд з епікуреїзмом, мав на меті запропонувати суспільству те, що допомогло б здобути рівновагу та стійкість, а саме: визначення істини та добра.