Етика Сковороди Тлумачення Святого Письма.
Неоднозачне ставлення Сковороди до Біблії характеризується чітко вираженим алегоричним тлумаченням. Для нього ця книга, яку треба дуже уважно читати і при цьому не зупинятись на зовнішньому, на явищах, а проникати глибоко в суть сказаного.
Сковорода аргументує свій погляд на Біблію як наголошує, що Біблія не навчає нас брехні, але "во лжи напечетлело следи й стези, ползущий ум возводящие к превиспренней истине." Оскільки Бог сотворив світ, усе суще, він являє собою досконалість і правдиву істину, він вічний, до нього нічого не було, а все, що є, почалося з нього, з його волі. Усе, що він сотворив, тимчасове, мінливе, це лише оболонка, у якій може ховатися (перебувати) істина.
Для Сковороди слово Біблії-лише твірна форма, у якій схована Божа істина. Щоб дістатися до неї, мало просто бачити або чути: треба вміти це робити. Коли про Іллю сказано, що він був узятий вихором, то це не можна сприймати буквально. Той вихор був "глагол Божий", не людський і не про людину. Колісниця Божа, коні - теж його. Це все Бог робить, вічне начало, істина.
"Сей на всех их, как на апостолах й на своих ангелах, ездит , й не Симеон его, но вечний Симеона й всех их, как ветошь свою, носит." Отже, істина мовби їздить на фігурах своїх, а вони в цьому процесі
неначе підносяться над землею "в тонкій Божества разум." Річ у тому й полягає, щоб віднайти Істину, сховану у Біблії. Г. Сковорода-український мислитель. 1992. 1. Біленко. ст. 67-68.
Л. Котова Проблема щастя в етиці Сковороди, ст. 63-64. Майже в усіх своїх працях філософ розкриває гармонійність у відношеннях між Богом і людиною, їх вічний союз, що основується на християнській моралі, через алегоричне тлумачення змісту текстів Святого Письма. У роботі "Начальная дверь по християнському добронравию", Григорій Савич підкреслює велике значення Заповідей Божих для правильного виховання та для тосягнення істинного щастя. Ці Заповіді закладають міцні підвалини християнської моралі, які мають увійти у плоть і розум дітей. Істинна суть і сила "десятисловій" вміщуються в одному слові-Любов. Вона - вічний союз між Богом і людтною, невидимий вогонь, котрий сееце розпалюється до Божого слова і волі, а тому і сама вона є Бог. Отже, потрібно змалку виховувати у дітей почуття любові до Бога і ближніх своїх. І в наш час ця проблема досить актуальна, оскільки без почуття любові ми не зможемо виховати справжніх патріотів своєї Батьківщини. М. Альчук ст. 56-57.
У своїх дослідженнях Сковорода приділяє багато більше уваги вченню про людину, ніж про природу, і його філософія швидше підходить під назву суб'єктивно-ідеалістичної філософії людського духу із переважаючим вченням про гносеологічний процес знання. "Пізнай себе" - це точка опори його вчення. Поки ми не пізнаємо самого себе, тобто живучого в нас "истиннаго человека", до тих пір ми не дізнаємось нічого того, що міститься в нас. Чим більше пізнаємо себе, тим вище можна піднятися на "гору видіння". Що потрібно робити, щоб пізнати себе?Аналізувати своє внутрішнє існування. '' Ищи, стучи, перебирай, испитивай, прислушивайся. - радить Сковорода. - Ето состояние анализа доставлет человеку минути царственного наслаждения, доступного лишь философу."
Що таке щастя? Пізнання себе і Бога. Усвідом своє щастя - значить найти його. Воно є у нас самих. Людина повинна знаходити своє щастя внутрішнім самоаналізом. Царство Боже є всередині нас. У цьому пункті свого вчення Сковорода наближався до моральної доктрини Толстого "Адское царство тоже внутри нас, оно в нас биваєт тогда, когда ми не сознаем, как необходимо для нас царство Божее."
Сковорода висуває два положення про щастя. По-перше, "щастя в серці, серце в любові, любов - це закон самопізнання, не залежить ні від часу, ні від місця. По-друге, щастя у згоді нашої волі з потребами природи. Адже закон приоди - це закон гармонії, який керує людським життям. Життя згідно із волею Божою означає бути щасливим. Це не важко, а тому й можливо.
Що стосується практичної, життєвої моралі, то основне положення Сковороди таке: "благодарение блаженному Богу, что нужное сделал он нетрудним, а трудное ненужним."
Практичний висновок із етичного вчення Сковороди може бути. Щастя - це вічне питання людства.
Етика. Все, що існує, що переходить від одного стану до іншого, є "все се плоть тлініє, а те, що є необхідного, внутрішнього, се вічне - Бог." У людині це вічне божественне, є його внітрішній безсмертний дух, який Сковорода називав Мінервою.
Життя є тільки тоді справжнім, коли наш розум висліджує стежку до пізнання правди. Далі Сковорода говорить, що пізнання, таким чином, є єдине життя і разом з тим - єдине справжнє щастя людини. Людина повинна пізнати себе з 3 боків: 1) перше саморозуміння є порозуміння себе як окремої особи, як людини, що має свою особистість. Друге саморозуміння є порозуміння себе як члена громадського життя, тобто людину, що має з іншими людьми одну віру, одну Батьківщину, закони, мову і звичаї.
Третє саморозуміння є порозуміння себе як істоти, яку створив Бог подібно своєму образу.
Окремі філософи вчили про якусь одну сторону самопізнання. І Христос перший навчив повному, тобто троякому самопізнанню. Пізнати себе трудно через те, що все залежить цілком від людської волі. Звідси загальна теоретична теза Сковороди: "Дяка Богові, що він потрібне зробив нетрудним, трудне - непотрібним. Щастя для людини є саме потрібне, але воно є і саме нетрудне, коли чоловік довідається, в чому воно."
І в етичній, як і в метафізичній, сферах Сковорода, як ми бачимо, стоїть між детерміністами та інтерміністами, і хоче погодити їх з собою. Для цього він проводить ідею "звичайності" (природної вдачі). З одного боку, в людини є вільна воля, а з іншого - природна вдача.
Щастя буває тільки тоді, коли свобода волі і природний хист співпадають у житті людини. З цього принципу звичайності і незвичайності виходу Сковороди принцип національності.
Лавровецький С. Український філософ Г. Сковорода, ст. 5-20. Львів, 1894.
Багалій Д.1. і M.I. Яворський Український філософ Сковорода, ст. 10,26,1922.
Білий В. Г.С. Сковорода//Життя і наука, ст. 6, 21, 29. К., 1924. Г. Сковорода-український мислител. Львів. 1992. Проблема щастя в етиці Сковороди
Серцевиною етичного вчення Сковороди є питанна нормативної етики як умови досягнення щастя. Ідея "внутрішньої людини", спрямована на інтенсифікацію духовного життя, приводить до висновку, що щастя нема чого шукати у "видимій природі".
Щастя не залежить від місця і часу, від плоті і крові. "Рідне нам щастя не в почесній посаді, не в тім хисту, не в славному столітті, не у високих науках, не в багатому достатку. Щастя потрібно шукати в собі, у власній "невидимій природі", єством якої є Бог.
Етичний плюралізм Сковороди, зумовлений ідеалом "нерівної рівності", перебуває для кожної людини її власний життєвий шлях, у якому умовою щастя є "спорідненість '' людини з тим чи іншим типом життя і поведінки. У діалозі "Алфавіт або буква світу" філософ стверджує, що в кожної людини своя природа. Змінити її неможливо. Можливо лише, пізнавши її', обрати собі знання і життєвий шлях, "споріднений з цією "невидимою природою". Коли людина йде за вимогами "видимої природи", "сліпої натури", то вона потрапляє в рабство до останньої. Тягар рабства стає тим більшим, чим більше перевищуються необхідні потреби нагромадженими людиною багатствами та маєтностями.
"Споріднені" нахили людини легко відрізнити від "неспоріднених". Основними прикметами є їхня постійність і доступність. Поняття "потрібне співвідноситься в Сковороди з поняттям "легко". Справді природна потреба легкодосяжна. "Золотом можеш купити село, - повчає філософ, річ важку, бо не обов'язкову, а щастя як необхідна необхідність задурно завжди і всюди дарується."
1. Г. Сковорода. Початкові двері до християнської доброчинності. Т. 1. ст. 1440.
"Споріднена праця не лише засіб забезпечення матеріального існування. Вона цінна своїми наслідками, винагородою чи славою." Вона є джерелом радості і щастя. Вона дозволяє знайти справжнє царство Боже у серці людини.