Доба елліністичної філософії припадає на час суперечливих тенденцій в житті античного суспільства. Він характеризується посиленням догматизму, боротьбою й діалогом різних шкіл. Найбільш відомі філософські школи цього періоду – епікурейська, стоїчна, скептична, академічна - особливу увагу приділяли проблемам людської особистості, сенсу та призначенню людського існування.
Період пізньоантичної філософії став часом поступової кризи Римської імперії і формування синтетичних та спiритуалiстичних систем. Найбільш відомі філософські школи цього періоду – неопіфагорійська і неоплатонічна – синтезували провідні ідеї чи не всіх філософських течій попередньої доби. На цьому етапі грецька філософія зливається з римською Остання не породила нових філософських напрямків, але стала продовженням ідей еллінської мудрості.
Термінологічний словник:
Аскетизм (грец. Asketes – добре навчений) – моральне вчення, яке пропагує крайнє зближення потреб людини, відмову від життєвих благ.
Атман – дух, душа, активне свідоме начало в індійській ведичній філософії.
Буддизм – одна з трьох світових релігій. Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого лежать бажання. Б. пропонує свій шлях подолання страждань. Учить про перевтілення душі (сансара); про закон відплати за вчинені проступки (карма).
Дао – одне з основних понять китайської філософії, означає першопричину, що породжує речі, дорогу, долю, пустоту.
Карма – в буддизмі, джайнізмі та індуїзмі означає закон відплати за моральні вчинки в минулому, який діє при перевтіленні після смерті людини в іншу істоту.
Архе ( з даньогрец. –початок, вихідний пункт) –універсальний початок усього сущого.
Космос (з давньогрец. – порядок, краса) – розуміння Всесвіту як розумно та закономірно впорядкованого.
Нус (Ноос) (з давньогрец. – розсудок, розум, мудрість) – Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.
Еманація (грец. Emanatio - витікання) – у вченні неоплатоніків “випромінювання” вищими формами буття нижчих.
Неоплатонізм – напрям античної філософії, який систематизував учення Платона, поєднавши з ідеями Аристотеля щодо єдиного абсолюту і ієрархічної будови буття.
Еклектика (грець. eklektikos – той, що вибирає) – поєднання в одному вченні несумісних, часто суперечливих елементів.
Література:
1. Данильян О.Т., Тараненко В.М. Основи філософії. Навчальний посібник. Х.: Вид. “Право” 2005. 352с.
2. Васильев Л.С. Культы, религии, традиции в Китае. - М., 1970.
3. Дао и Даосизм в Китае. - М., 1982.
4. Завадская Е.В. Культура Востока в современном западном мире. - М., 1997.
5. Асмус В.Ф. Античная философия. — М, 1976.