5. Життя як дарунок
Власне, ідея конечного людського буття як дарунка, що чекає на відповідь, у певному її осмисленні цілком узгоджується і з етосом релігійної духовності, що ми його знаходимо, зокрема, в цитованого вище С. Л. Франка. При такому погляді ми повертаємося, однак, до тих джерел релігійного світосприйняття, де людина первинно усвідомлює себе в «стані перед-стояння», екзистенційної зверненості до Бога — Дарителя благ, Бога, котрий повною мірою дає кожному й при тому чекає на відповідь. Відповідь самим нашим життям, бо кому багато дано, з того багато й спитається.
Втім, релігійна інтерпретація є не єдино можливою позицією, що зберігає сенс людського життя. Незалежно від того, чи обираємо ми її, суттєва моральна проблема людської душі полягає в тому, щоб у відповідь надарунок буття прийняти свою конечність як власнежиттєве призначення, творчо, продуктивно віддати себебез останку, «всю всім», як казав Достоєвський, і саметаким чином реалізувати себе, утвердити неминущезначення короткої миті своєї присутності на Землі. Щовіддав ти — те твоє, стверджує давня мудрість.
Ось чому така відразлива з погляду людської духовності — хоч якими б були її витоки — ідея самотнього безсмертя, самозбереження у відчуженості від страждань ближніх. Один із сучасних варіантів розробки цієї теми знаходимо, зокрема, в оповіданні X. Л. Боргеса «Безсмертний», екзотичний герой якого з гіркотою констатує: «Життя Безсмертного пусте». Хай навітьтаке безсмертя дає людині можливість активно проявити себе в найрізноманітніших галузях, так що вона,здавалося б, здобуває право сказати про себе: «Я - бог,я - герой, я - філософ, я - демон, я - увесь світ»,насправді ж це лише «стомливий спосіб сказати, щомене як такого - нема».
Навпаки, справді віднайти неминущий сенс буття можна лише йдучи альтернативним, парадоксальним шляхом: докладаючи центр свого внутрішнього існування — назовні, «забуваючи» себе в спілкуванні з іншими людьми й високими духовними цінностями.
Навіть неповторність власної індивідуальності людина певніше втримує в подібному етичному «самозабутті»: адже саме усвідомлення своєї життєвої активності як відповіді на дарунок буття, відповіді, в яку потрібно вкласти свою душу, породжує моральну якість відповідальності; разом з тим саме відповідальність за долю конкретних людей і цінностей, з якими ми життєво пов'язані, закріплює індивідуальну неповторність власної нашої особи. Як зауважив із цього приводу відомий сучасний філософ Е. Левінас, відповідальність — це індивідуація, самий принцип індивідуації. Зрештоюзгадаймо А. де Сент-Екзюпері: ми у відповіді за тих,кого ми приручили...
Зазначений проблемний вузол смислу життя, відповідальності й індивідуального покликання людини внаші дні набуває особливої ваги. Справа, зокрема, в тій гострій смисложитгєвій кризі, яка виявилася наслідком чергового розпаду «зв'язку часів», що стався нині в нашій країні. Стрімка девальвація цінностей, заради яких віддавали життя кілька поколінь наших співвітчизників, породжує у мільйонів людей гірке відчуття марно прожитого життя, провокує образливу зневагу до батьків і дідів з боку «прогресивних» нащадків.
Кожен може й повинен знайти власний неповторний сенс життя, власне щастя — без заздрощів і пихи бути собою, адже кожне індивідуальне існування криє в собі власну потенцію смислу.
Звичайно ж, конкретні шляхи до здобуття сенсу життя при цьому можуть бути різні. Зокрема, вже згадуваний нами австрійський психолог В. Франкл визначає три основні класи цінностей, здатних сповнити смислом індивідуальне людське буття: цінності творчості, переживання і ставлення. Перші з них не обов'язково пов'язані з якимись високими, визначними справами. В що найзвичайнішої, навіть пересічної людини цілком можуть бути підстави розглядати свою діяльність, усю сукупність своїх життєвих справ як власне незамінне індивідуальне завдання, виконання якого єднає її з людьми, зі світом, а відтак сповнює її існування неповторним смислом. Що ж стосується людей власне творчої вдачі, нерідко бачимо, як саме усвідомлення свого задуму, своєї мети, котру замість них не зміг би реалізувати ніхто, надає їм сили жити й творити в найскрутніших обставинах, усупереч, здавалося б, усьому — аби довести свою працю до кінця.
Разом з тим домінуючого смисложитгєвого значення для нас здатні набувати й цінності переживання, пов'язані, зокрема, з релігійними почуттями, зі спілкуванням із творами мистецтва, з благоговінням перед природним світом тощо. Причетність до цілісностей високого порядку, які відкриваються в такому контакті зі світом, безперечно сповнює душу людини новим духовним змістом; особливо це стосується переживань любові, симпатії, співчуття до інших людей, наших ближніх.
Так чи інакше, смисложитгєвий пошук особи — це завжди пошук гідної відповіді на дарунок буття. І як такий він, поряд із будь-яким з перелічених моментів, неодмінно охоплює і згадане вище поняття відповідальності.