Смекни!
smekni.com

Філософія, її предмет та роль в суспільстві (стр. 2 из 4)

Отже, філософія є науково-теоретичною і дослідно0пратичною базою життєдіяльності суспільства. Успіх будь-якої діяльності обумовлений наявністю відповідних знань та вмінням застосовувати багатий світоглядний і методологічний арсенал філософії в процесі прийняття і реалізації рішень.

Філософський світогляд покликаний відповідати на широке коло питань. Однак серед них є головне. Це питання про ставлення людини до світу в цілому. У філософії воно конкретизується в питанні про співвідношення природи, матерії та свідомості, мислення, матеріального і духовного взагалі, яке вважається основним. У ньому розрізняють онтологічну і гносеологічну складові.

Онтологічна складова містить питання про первинність матерії або свідомості.

Гносеологічна складова основного питання філософії полягає у світоглядному ставленні людини до можливості пізнавати навколишній світ.

Отже, філософія – теоретичне світорозуміння, основа сучасного світогляду. Вона має власні об’єкт і предмет дослідження. Все розмаїття філософських ідей об’єднує історично сформований комплекс проблем і питань, знання відповідей на які обов’язково для кожної цивілізованої людини.

2. Філософська проблемологія

Основні завдання філософської проблемології – здійснення рефлексії над теоретичним феноменом «проблема», виявлення різних аспектів її розуміння, з’ясування проблематичності знання, його парадоксів і суперечностей. Особливе значення має дослідження соціальних проблем, причин і недоліків цивілізаційних криз, виявлення шляхів та засобів їх розв’язання. Наукове, раціональне дослідження проблем в усьому спектрі їх існування і виявів не просто розширює і збагачує філософське знання, науку загалом, а й поглиблює її розуміння, сприяє формуванню сучасної культури, вдосконалює практику суспільної дії в проблемно-кризових ситуаціях.

2.1 Загальна характеристика теорії проблем

Філософія є проблемною дисципліною. Стосовно особливостей філософських проблем Ч. Ортеги-і-Гасета зауважив: «Філософська проблема безмежна не лише за обсягом – адже вона охоплює все без винятку, але і за своєю проблемною інтенсивністю. Це … абсолютна проблема».

Спроба перерахувати філософськи проблеми, породженні сучасним розвитком науки, культури , техніки , інформаційного суспільства, заздалегідь приречена на невдачу, адже їх безліч. Їх перелік і розуміння істотно відрізняються в різних філософських системах. Свій реєстр актуальних проблем складають і українські філософи. Особливості історичної долі України, специфіка політичного, соціального, культурного життя «транзитного суспільства» зумовлюють загострену увагу до проблеми подальших шляхів розвитку української держави в новій системі соціальних координат.

Зміст філософської проблематики відповідає сенсу терміна «проблема». Давні греки називали цім словом певну трудність, яку неможливо однозначно подолати. У контексті сучасної проблемології проблема – певна сукупність завдань, які потребують нестандартного розв’язання і перебувають в евристичної ситуації, для якої характерні неоднозначність, можливість альтернативних варіантів. Проблемологія покликана охарактеризувати, систематизувати, класифікувати проблеми, описати її, пояснити причини виникнення, визначити можливі шляхи і засоби її розв’язання.

Проблематичність буття є онтологічною основою його осмислення в найрізноманітніших філософській, науковій, художній, релігійній та інших формах. Як зазначив французький філософ Ж. Дельоз, «проблематичність є водночас і об’єктивною категорією пізнання, і цілком об’єктивною категорією буття» (логіка сенсу1969). На думку українського філософа В. Куценка, об’єктивний зміст проблем соціального буття зумовлює необхідність їх вирішення, а також «характер биття пульсу життя всього суспільного організму».

2.2 Проблема глобальних суперечностей

Філософськи проблеми класифікують за різними критеріями: характер загальності, термін існування, міра локалізованої визначеності, масштабність. Відповідно, розрізняють проблеми:

1) вічні, універсальні, які виникли на початку становлення перших форм філософського знання і зберігалися дотепер;

2) конкретні, які стосуються основних структурних розділів філософського знання і відображають уявлення про філософське поняття;

3)світові (глобальні), осмислення яких визначило головну тему останнього світового філософського конгресу «Філософія перед лицем світових проблем» (Стамбул 2003). До планетарних проблем були зараховані питання щодо сучасної ролі філософії, збереження культурної ідентичності в умовах глобалізації, забезпечення прав людини, нових винаходів науки і техніки та ін. Термін «світові проблеми» набув популярності в філософській літературі на початку 80-х років ХХ ст., коли у розвитку світової цивілізації виявилися гострі суперечності і катастрофічні явища.

Міжнародна федерація філософських товариств, зафіксувала появу багатьох гострих глобальних суперечностей. Було доведено, що негаразди сучасної цивілізації є продуктом глобалізації – процесів встановлення і зміцнення зв’язків між всіма регіонами і країнами, поширення ефективної техніки і технології, формування всесвітнього інформаційного простору, міжнародних інститутів, покликаних сприяти забезпеченню єдності світового товариства, утвердження логіки «узгодженого» розвитку. Існують таки погляди на його причини і характер:

а) трактування глобалізації, як безсуб’єктного процесу, зумовленого науково-технічним, технологічним, економічним, соціальним розвитком, який динамізувався у ХХ ст. («Ріст мережевого суспільства», М.Кастелье). Механізми цього процесу сприяють створенню «Єдиного світу» планетарної цивілізації;

б) трактування глобалізації як вестернізація – експансії західної, насамперед північноамериканської, моделі економічного, соціополітичного, культурного устрою і способу життя. (В.Іноземцев).

Проявом такої тенденції є посилення влади міжнародних монополії, їх прагнення до безроздільного економічного і соціально-політичного панування у світі.

Роль філософії в аналізі і оцінювання світових проблем багатоманітна. Стосовно глобальної проблемології філософія повинна концептуалізувати глобальні проблеми і запропонувати способи їх розв’язання, визначити можливі шляхи їх подолання або принаймні мінімізації. Пояснення і обґрунтування – два головні завдання філософського дослідження світових проблем.

Глобальні проблеми розглядають на матеріально-технічному, соціально-економічному, духовно-культурному рівнях. Кожна проблема є певним видом суперечності.

На соціально-економічному рівні відбувається загострення відносин між розвинутими і нерозвинутими країнами. Це породжує немало суперечностей, насамперед демографічну проблему.

На духовно-культурному рівні поглиблюється прірва між справжньою і сурогатними культурами, потребами у моральному здоров’ї нації і нестримним поширенням наркоманії, гедонізму (потягу до розваг, задоволення невибагливих потреб).

Теоретичних схем, що пояснюють сутність глобальних проблем і способи їх розв’язання, існує не менше, ніж проблем. Усі вони перебувають у діапазоні таких оцінок:

а) песимістична (проблема загострюватиметься, що призведе до катастрофи і загибелі людства);

б) оптимістична (цивілізація здатна подолати породжені нею проблеми);

в) нейтралістсько-невизначена (поки що відповідей на питання немає, важко передбачити перебіг подій).

Отже, важливою справою є приборкання дії тих ускладнень суспільного життя , які, в разі їх подальшого поглиблення, набувають незворотньо руйнівного характеру і ставлять під загрозу можливість подальшого цивілізованого існування людства. Людській геній вже створив ефективні науково-технологічні і соціальні засоби розв’язання або принаймні істотного пом’якшення таких глобальних для людського суспільства ХХІ ст.. явищ, як масовий голод, не писемність мільйонів людей тощо. Завдання цивілізації, «соціального розуму» планети – опанувати способи розв’язання кризових ситуації.

2.3 Проблема «людського виміру» дійсності

Розв’язувати всі проблеми, породжені сукупною людиною має вона сама. Усвідомлення цієї відповідальності людини перед природою, соціумом, собою і своїми нащадками втілене у проблемі «людського виміру» дійсності. Цей термін виник у серединні ХХ ст.. у ситуації «повернення людини до теорії», загострення необхідності трансформації соціальних систем з урахуванням людського чинника.

Поняття «людський вимір» у філософському розумінні поступово набуває концептуального витлумачення. Відповідно до нього головним суб’єктом цього виміру є не «масова», «колективна» людина, а особистість, яка уособлює певну соціальну спільноту, персоніфікує її. «Людський вимір» зумовлюється і керується переважно не науковим, а практичним розумом, тобто здоровим глуздом, збагаченим досвідом практичного, суперечливого і проблемного життя. «Людський вимір» означає ставлення до життя з усіма його труднощами не просто пересічного індивіда , а особистості, тобто людини, що як носій конкретного, індивідуального начала розкривається, само реалізується лише в соціальному контексті, в системі здорових суспільних і міжіндивідних відносин. Характерними якостями особистості є усвідомлення і почуття відповідальності. Особистістю є розвинута індивідуальність, вимір якої відбувається на основі культури, власної моральності, відповідальності перед собою, суспільством, людством і цивілізацією. Саме спільнота вільних і відповідальних особистостей як всепланетарна цінність здатна розв’язати нагальні проблеми сьогодення, в тому числі проблему глобальних суперечностей сучасної цивілізації. Людство у ХХІ ст.. перебуває в складному становищі, воно може бути втягнуте у «біфуркаційну стадію еволюційного процесу», яка реально загрожуватиме йому серйозними небезпеками, аж до самознищення.