Сьогодні з повним правом до видань зараховують електронні видання, тобто опрацьований редакцією і випущений у світ твір або документ, фізичною формою існування якого є або магнітний (магнітна стрічка, магнітний диск), або оптичний (оптичний диск), або магнітооптичний носій інформації, або поєднання цих носіїв інформації з іншими (наприклад, із папером), коли для повного або часткового відтворення інформації обов’язково використовується електронний пристрій.
За обсягом розрізняють такі книжкові видання:
книга - видання понад 48 сторінок;
брошура – видання обсягом від 4 до 48 сторінок;
листівка (буклет) – видання до 4 сторінок.
За цільовим призначенням видання бувають:
наукові
науково-виробничі
виробничо-практичні
нормативні виробничо-практичні
навчальні
довідкові.
За інформаційними ознаками, насиченістю та обсягом поданого матеріалу видання поділяються на:
монографії;
автореферати дисертації;
препринти;
тези доповідей (повідомлень) наукової конференції;
матеріали конференції;
збірники наукових праць;
стандарти:
інструкції;
навчальні видання тощо.
Наукова монографія
Монографія – це наукова праця, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або кільком авторам (колективна монографія). Найчастіше монографія існує у вигляді книги обсягом від 6 др. арк. (тобто від 240 тис. зн.).
Навчальне видання – видання, що містить стислі відомості наукового чи прикладного характеру, викладені у зручній для вивчення і викладання формі.
До таких видань належать: посібник (призначений для опанування певної навчальної дисципліни та допомоги в практичній діяльності), підручник (подається систематизований виклад дисципліни або її розділу чи частини, що відповідає навчальній програмі й офіційно затверджено), хрестоматія (навчальне видання літературно-художніх, історичних, політичних та інших творів чи уривків із них, які є об’єктом вивчення), курс лекцій (повний виклад тем навчальної дисципліни, визначених програмою), текст лекцій (виклад матеріалу певних розділів навчальної дисципліни), конспект лекцій (стислий виклад курсу лекцій або окремих розділів навчальної дисципліни), навчальна програма (навчальне видання, що визначає зміст, обсяг, порядок вивчення і викладання певної навчальної дисципліни чи її розділу), методичні рекомендації / методичні вказівки (навчальне або виробничо-практичне видання, в якому роз’яснюється певна тема, розділ або питання навчальної дисципліни, практичної діяльності; подається методика виконання окремих завдань, виду робіт тощо), практикум (навчальне видання практичних завдань і вправ, що сприяють засвоєнню набутих знань, умінь і навичок).
У свою чергу посібники діляться на: наочні посібники (зміст передається здебільшого зображальними засобами); практичні (призначається це видання передусім практичним працівникам для оволодіння знаннями та навичками при виконання будь-якої роботи, операції, процесу); навчальні (навчальне образотворче видання матеріалів, призначене для сприяння вивченню, викладанню чи виконанню); навчально-методичні (подається методика викладання навчальної дисципліни, її частини чи розділу; або методика виконання).
3. Назвіть методи на емпірічному та теоритичному рівнях дослідження
До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.
Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) - це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв´язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраговані властивості і відношення пов´язуються з відомими класами об´єктів («метал», «натуральне число», «рослина»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов´язані («корисність», «краса», «моральність»).
Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чистому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» взагалі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний глибоко зрозуміти будь-яке конкретне явище.
Процес абстрагування проходить два етапи.
Перший етап: виділення важливого в явищах і встановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів (якщо об´єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволіктися від останнього як несуттєвого).
Другий етап: він полягає у тому, що один об´єкт замінюється іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.
Абстрагування може застосовуватись до реальних і абстрактних об´єктів (таких, що вже раніше пройшли абстрагування). Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.
Існують деякі види абстракції:
- ототожнення - утворення понять шляхом об’єднання предметів, пов´язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);
- ізолювання - виділення властивостей і відношень, нерозривно пов´язаних з предметами, і позначення їх певними назвами;
- конструктивізації - відволікання від невизначеності меж реальних об´єктів (зупиняється безперервний рух тощо);
- актуальної нескінченності - відволікання від незавершеності (і завершеності) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);
- потенційної здійсненності - відволікання від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю тривалості життя за часом та у просторі (нескінченність виступає вже як потенційно здійсненна).
Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов´язані з іншими методами дослідження і передусім з аналізом і синтезом.
Аналіз - це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з´єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.
Аналіз та синтез взаємопов´язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об´єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.
Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об´єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об´єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недостатній.
Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв´язках різноманітних явищ.
Найглибше проникнути в сутність об´єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв´язки. Цей тип аналізу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких елементів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об´єкта.
Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв´язки між предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв´язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).
Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень.
Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведення твердження (наслідку) з одного або кількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, що мають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.
Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв´язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.
Моделювання - непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об´єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об´єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об´єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об´єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджуваному явищу, процесу.