Розум людині не даний природою - вона його досягає, навчається йому у сфері культури. На рівні свого часу Гердер ясно усвідомлює діалектику природного і суспільного: передумови, закладені в органічній будові людини, розвиваються в суспільстві. Опосередкованим механізмом їхнього розвитку і способом включення індивіда в культуру є мова: "Однак і з усіма цими знаряддями мистецтва, такими як мозок, органи чуттів, рука, ми не домоглися б нічого, якби прямо не ходили і не стояли, якби не приводила усе в рух одна пружина — божественний дарунок мови. Мова розбудила дрімаючий розум, чи краще сказати, стала живою силою, втілилася в дію — здатність, що сама по собі навіки залишилася б неживою, мертвою. Завдяки мові зір, слух, усі почуття зливаються в одне, завдяки мові вони перетворюються на творчу думку, і рукам, цьому знаряддю людського мистецтва, всім іншим членам тіла залишається тільки скоритися думці"20. Гердер спеціально займався дослідженнями питання про походження мови і з'ясував, що мова, чи "божественний дар мови", виникає історично, природно і пов'язаний у своєму розвитку з розвитком культури.
Залишаючись у світоглядних межах свого часу, Гердер загалом не зміг перебороти ідеї провіденціалізму в людській історії, однак його історичною заслугою безсумнівно було ствердження думки про те, що стихією людської життєдіяльності виступає культура, у рамках якої розвиваються й окремий людський індивід, і нації, і людство загалом. Не вдається Гердеру здійснити в завершеному вигляді теоретичний синтез природного і суспільного, культурно-історичного в людині. Остаточна відповідь на питання "Що таке людина?" зводиться у нього до фіксації подвійності людської природи: "Людина одночасно представляє два світи, і звідси явна дволикість її істоти"21. Але рішучий поворот у розвитку філософської думки зроблений: світ людини — це світ культури, людина породжена для суспільства. Гердер чітко і недвозначно зафіксував і місце людської проблематики в системі філософського знання: якщо філософія хоче бути корисною людям, вона повинна зробити людину своєю центральною проблемою.
Цей гердерівський заповіт був реалізований у німецькій класичній філософії, але дуже своєрідно.