Не дивлячись на зменшення податкових вступів до звідного бюджету відносно ВВП на 2,0% пункту за 1998-2004 рр., податок на прибуток підприємств і податок на доходи громадян досить довго зберігали свою питому вагу у ВВП (1992 р. — 8,5%; 2002 р. — 8,1%), що означало підвищення їх ролі у формуванні бюджетних доходів. Це створювало передумови для еластичнішого впливу основних податків як на бюджет, так і на процес формування і розподілу ВВП, що надзвичайно важливе для забезпечення умов стабільного економічного зростання за рахунок стимулювання економічної активності. На мій погляд, саме з метою її стимулювання на даному етапі розвитку стало можливим з 2004 р. понизити ставки по вказаних видах податків. Надалі, коли йдеться про оподаткуванні прибули, звільнити від податку її частину, що інвестується, було б доцільно.
Разом з вищезгаданими змінами в податковій системі, останніми роками сталися та інші. Зокрема, були скасовані відрахування до деяких цільових державних фондів, питома вага яких в прибутковій частині звідного бюджету складала 15,2% в 1998 році. За рахунок відміни відрахувань до чорнобильського фонду питома вага цільових державних фондів вже в 1999 р. знизилася до 11,9%, а відміна відрахувань до фонду/Вр і інноваційний фонд (2001 р.) в 2000 році ремонту і будівництва автодоріг звела нанівець ці джерела прибуткової частини бюджету. У перерахунку на умови 2002-го підприємства реального сектора додатково отримали до 10 млрд. грн. вільних від оподаткування засобів.
В той же час практично завжди були і залишаться протиріччя між прибутковою і витратною частиною бюджету. Це поширене явище в умовах представницької демократії. Досить звернутися до сучасного досвіду Німеччини і Франції, які заявили про недоцільність дотримувати ліміт дефіциту бюджету на рівні 3% ВВП, встановлений відповідним пактом для країн ЄС, оскільки сьогодні економічні умови вимагають його перевищення.
В цілому бюджетний процес в умовах представницької демократії завжди є процесом пошуку доріг вирішення протиріч:
— між інтересами громадян як платників податків, зацікавлених в їх зниженні, і як споживачів суспільних благ, що фінансуються за рахунок тих же податків;
— між інтересами різних груп платників, кожна з яких, керуючись ідеологією «безквиткового пасажира», не проти повною мірою споживати суспільні блага, переклавши тягар їх фінансування на інших;
— між виконавчою і законодавчою гілками влади;
— між інтересами платників і інтересами державного апарату (державній бюрократії), зацікавленого в розширенні контрольованого ним об'єму фінансових ресурсів і, відповідно, в підвищенні податкового навантаження на платників.
Причини проблем в стагнуючих галузях комплексні і глибокі, вони накопичувалися протягом багатьох років. Так, однією з основних причин збитковості сільськогосподарських підприємств вважається високий рівень монополізації ринків матеріально-технічних ресурсів АПК і ринків заготовок сільгосппродукції, слідством чого стало завищення цін на ресурси і заниження їх на продукцію сільського господарства (ефект «цінових ножиць»). Замість вживання заходів, направлених на демонополізацію ринків і регулювання монопольних цін, державу сприяло консервації негативних явищ на цих ринках, оскільки як покупець сільськогосподарської продукції в свої резерви було безпосередньо зацікавлене в її низькій вартості. Тепер неправомірне втручання в розвиток сіла і гальмування ринкових реформ в Україні намагаються компенсувати податковими пільгами. Хоча всім вже зрозуміло, що без створення умов для вирішення основних проблем галузей, надання ним багаточисельних пільг (окрім податкових пільг — регулярне списання боргів перед державою, лише за 2000-2002 рр. що склало 6,2 млрд. грн., прямі дотації, бюджетні кредити, кредити комерційних банків і тому подібне, що субсидуються) може розглядатися як неефективне використання державних коштів, їх розпиляло, яке лише консервує неконкурентоспроможність аграрного бізнесу.
Навіть перші кроки у вирішенні глибинних проблем можуть принести позитивні результати. Так, вирішальною причиною зростання рентабельності зернового виробництва в 2000 р. до 64,8%, в порівнянні з 12,0% в 1999 р., було підвищення ціни на зерно в 2,2 разу, що поліпшило умови розвитку галузі.
Необхідно зупинитися і на доцільності введення пільгового режиму оподаткування в гірничо-металургійному комплексі. Оцінити цей крок неможливо без врахування стану і місця галузі в системі національного виробництва напередодні проведення економічного експерименту. Його доля в структурі промислового виробництва за роки незалежності зросла (питома вага продукції чорної металургії з 1990 по 1999 збільшилася з 11,0 до 23,8%), зменшився попит на продукцію на внутрішньому ринку, посилилася орієнтація на зовнішні ринки і, відповідно, частка експорту чорних металів в загальній структурі експорту. Експортна орієнтація ГМК зумовила посилення залежності відтворювальних процесів в нім від зовнішньої кон'юнктури і, як наслідок, зростання їх нестабільності.
Не дивлячись на валютні вступи від експорту, фінансове положення галузі залишалося складним, засоби, які вкладалися в її технічне переоснащення, — недостатніми (у 1999 р. інвестиції в основний капітал галузі зменшилися в 2,5 разу, в порівнянні з 1990 р.). Унаслідок техніко-технологічної відсталості і зношеності оснащення, а також незавершеної галузевої структури виробництва, продукція галузі характеризувалася високим рівнем енергоємності, що у свою чергу є загрозою для економічної безпеки держави. Посилилася ще одна негативна тенденція — підвищення рівня монополізації галузі, що може привести до консервації негативних процесів і тенденцій.
Окрім галузевих пільг, в Україні поширена практика надання преференцій суб'єктам підприємницької діяльності, які функціонують на територіях спеціальних (вільних) економічних зон, а також територіях пріоритетного розвитку. Більшість їх створено протягом 1998-2000 років.
Недоліки, що виявляються в процесі функціонування СЕЗ, заставляють засумніватися в ефективності багаточисельних пільг, що надаються ним, і в доцільності створення цих зон взагалі. По-перше, немає єдиної, науково обґрунтованої програми розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон, погодженої із загальнонаціональною концепцією реформування економіки, унаслідок чого їх створення не розглядається з позицій поступального розвитку економіки в цілому, не працює на загальнонаціональний прогрес. По-друге, велика кількість спеціальних (вільних) економічних зон наводить до зростання кількості фіскальних виключень для окремих економічних суб'єктів і збільшує сумніву в прийнятності ціни, яку позбавлені податкових преференцій юридичні і фізичні особи платять за поліпшення соціально-економічної ситуації на окремих, обмежених територіях. По-третє, відсутність системного підходу до створення зон деколи наводить до надання цього статусу недостатньо перспективним і привабливим для інвесторів територіям. Інколи зони створюються не по критеріях народногосподарської доцільності, а для вирішення локальних проблем і задоволення групових інтересів.
Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує наступну закономірність: стягування податків по досить високих ставках супроводиться наданням всіляких пільг, тоді як зниження податкових ставок в процесі податкових реформ — розширенням податкової бази за рахунок відміни ряду пільг. Такому сценарію розвитку відповідає і сучасний етап податкової реформи в Україні.
Найбільший суспільний резонанс викликало припинення ряду пільг по податку на додану вартість. При цьому якщо галузеві пільги припинені лише на 2004 р., то соціальні пільги передбачається відмінити взагалі. Подібний підхід не можна вважати справедливим, оскільки соціальні пільги порівняно незначні і не вони, а галузеві пільги наводять до самих негативних соціально-економічних ефектів.
3.2 Основні напрями бюджетної політики
Бюджетна політика на 2008 рік і середньострокову перспективу направлена на виконання завдань, визначених в щорічному Посланні Президента України Верховній Раді України і на формування сприятливого макроекономічного середовища економічного зростання в Україні.
Основними завданнями бюджетної політики є:
· забезпечення реальної збалансованості бюджету;
· виконання програм енергозбереження;
· сприяння розвитку підприємницької діяльності;
· удосконалення механізмів соціального страхування;
· забезпечення реалізації соціальних гарантій і соціального захисту уразливих верств населення.
Основними чинниками макроекономічної стабільності і поступового економічного зростання повинні стати помірні інфляційні процеси, що передбачаються, стабільна монетарна, бюджетна і боргова політика, і жорстка фінансова дисципліна.
Пріоритетними завданнями і головними параметрами бюджетної політики є:
1) створення рівних умов для розвитку реального сектора економіки і досягнення макроекономічної стабільності
· збереження частини перерозподілу ВВП через звідний бюджет на рівні, що не перевищує прогнозований на 2006 рік;
· удосконалення правової системи і визначення правових механізмів виконання завдань Уряду, пов'язаних з досягненням збалансованості бюджету;