1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими. Власне поведінкою є лише заключний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридичної значимості. Оскільки нас цікавлять психологічні детермінанти злочинної поведінки, необхідно розглядати і попередні етапи, тим більше, що їх розподіл досить умовний: усі компоненти поведінського акту рухливі, міняються місцями, окремі з них можуть немов би випадати, ясно не визначаючись.
На першому етапі злочину формуються його психологічні причини — спонукальні засади. Термін «мотивація», похідний від мотиву, вживається у декількох значеннях. У вузькому смислі — це: 1) процес виникнення мотиву в результаті взаємодії особи з оточуючим середовищем; 2) сукупність спонукань і мотивів, які визначають поведінку, їх система; 5) динаміка розвитку вольового акту, обумовленого певними мотивами (від прийняття рішення діяти до результату). У широкому смислі мотивація включає свідомість індивіда, його соціальні і прородні якості (властивості), що визначають ставлення до інших людей, соціальних цінностей, самого себе і знаходять відображення у мотивах поведінки і діяльності. Особливе значення у психології надається так званій «боротьбі мотивів» («добра і зла», «за і проти») та вибірковості засобів їх задоволення.
Мотивація поведінки взагалі і злочинної зокрема, співвідносяться як одиничне, окреме і загальне: мотивація конкретного злочину одинична, вона має свою специфіку і неповторні, притаманні тільки їй риси. Суттєва властивість такої поведінки — суспільна небезпечність і протиправність. Злочин — не просто дія (бездіяльність), зумовлена певними мотивами, фактично — це результат дії, що являє собою суспільну небезпеку і протиправність, які суб'єкт міг чи повинен був передбачити.
Виникнення мотиву звичайно опосередковується потребами особистості та необхідністю їх задоволення. Мотив не є потреба, а лише обгрунтування рішення діяти по її задоволенню на рівні свідомості, після чого — прагнення до цілі у вибраному напрямі; інакше кажучи, мотив — усвідомлене прагнення діяти для задоволення потреб, інтересів та інших спонукаючих стимулів. За соціальною значимістю потреби можна розподілити на нормальні (схвалювані мораллю і правом) та деформовані (засуджувані) і викривлені (аморальні). Кожна з названих груп може спонукати злочинну поведінку, але це не означає, що тільки задоволенням потреб все можна пояснити; наявні окремі факти вчинення злочину заради його самого, незалежно від результату, заради самого процесу здійснення злочинних дій і т. ін., зумовлені своєрідною мотивацією, незалежною від потреб у їх звичайному смислі. Як джерела виникнення мотивів виступають емоції, почуття, переконання, світогляд та інші психічні феномени.
Особлива роль належить тут інтересам, які реалізуються через свідомість індивіда, перетворюючись у прагнення до вчинення конкретного злочину. Інтерес є ланкою між спрямованістю і мотивами; сформувати інтерес — означає зробити дійовим мотив поведінки чи сформувати його заново.
Прагнення можна поділити на чотири групи: 1) до результату дії — при співпаданні цілі і наслідків, що наступили, 2) до самих дій (коли ціль і результати не співпадають), 5) до злочинної поведінки безвідносно її результату, 4) до самоствердження через демонстрацію сили, хоробрості, переваги, незвичності та інших проявів злочинного змісту. Зазначені різновиди прагнень (власне мотивів дій) відрізняються своєрідністю, а їх конкретизація наближає нас до предметного розгляду мотивації злочинної поведінки.
Безпосередньою причиною виникнення мотиву звичайно виступає привід — об'єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчиненні злочину; це може бути образа, сварка, насильство тощо. Приводи можуть бути типовими чи нетиповими, суттєвими чи незначними. Мотив також може виникнути без зовнішніх приводів, більш того — спровокуватись потерпілим (наприклад, при хуліганстві). Більш загальним щодо приводу є поняття «стимул», тобто зовнішня необхідність, що є безпосередньою активізуючою ланкою вчинку (раптово виникла небезпечна ситуація, примус, насильство, прохання тощо) і посилює спонукання до дії чи безпосередньо формує її мотивацію.
Мотив слід відрізняти від наміру — мисленого образу дії, яку особа прагне чи вирішила здійснити: при одному й тому ж намірі вчинок реалізується через різні мотиви, а сам мотив не визначає змісту намірів та дій, спрямованих на його задоволення.
Викривлення потреб чи інших спонукань і усвідомлене прагнення діяти так або інакше здійснюється під контролем свідомості суб'єкта та є похідною від його соціальних властивостей, які складають ядро особистості, її «керуючої» системи — особистісної спрямованості (світорозуміння, переконань, поглядів), ціннісних орієнтацій, соціальних установок, провідних мотивів поведінки, притаманних даній особі. Саме вони визначають зміст будь-якої форми діяльності та пове-дінських проявів соціальної (антисоціальної) активності на всіх її етапах. Особлива роль належить їм при формуванні мотивації поведінки і окремих вольових актів (її компонентів). Соціальні властивості особистості, тобто змістовний бік свідомості, визначають вибірковість поведінки та наступну відповідальність за неї.
Характеризуючи мотиви злочинів, діюче кримінальне законодавство звичайно користується узагальненою термінологією, називаючи «низинні спонукання», «мотиви особистої зацікавленості», «хуліганські спонукання», що завжди потребує пояснення та уточнення. Юридична форма вираження мотивів — статична характеристика найбільш типових, узагальнених форм при багатозначності мотивації і полімотиво-ваності фактично вчинюваних дій, оцінка яких дається законом. Дійсно ж мотив — динамічна категорія, взаємозв'язана з іншими психічним явищами та самою особистістю, змістовна сторона яких може змінитися будь-коли. За джерелами утворення, специфікою відносин мотиви можна поділяти на кілька груп: 1) особистого характеру (помста, ревнощі, особиста зацікавленість); 2) такі, що не мають прямого (безпосереднього) особистісного значення (хуліганство, прагнення протидіяти законним вимогам представників закону, порушення громадського порядку); 3) зумовлені протиправною поведінкою потерпілого чи ситуацією (ексцес оборони, невиправданого ризику), коли утруднена правильна оцінка подій та прийняття адекватного рішення. Особливу групу складають мотиви злочинів неповнолітніх, зумовлені "їх віковими особливостями, що нерідко призводить до розриву між мотивами, недостатньо повно усвідомленими спонуканнями та змістом фактично вчиненого при недостатній сформованос-ті соціальних властивостей особистості та наявності псевдо-соціалізації.
На другому етапі розвитку злочинної поведінки — цілепокладанні — різноманітні спонуки і почуття особистості оформляються у свідомості суб'єкта у вигляді ідеальних прагнень до певної мети. Кінцева мета дій часто складається із ряду проміжних, що досягаються послідовно для отримання бажаного результату. Мета і результат співпадають при наявності умислу: при прямому наслідки є бажаними, при непрямому — вони допускаються. Злочинна самовпевненість характеризується прагненням уникнути наслідків, що фактично не досягається. Мета дії і наслідки, що наступили, у певних випадках складної вини та при вчиненні злочинів із-за необережності не співпадають, але це не означає, що вони безцільні чи безмотивні. Мета — форма реалізації мотиву, яка втілюється у діях і результатах; взаємозв'язок мотивів і цілей дій — основа змісту заначеного етапу злочину, що завершується прийняттям рішення діяти.
Прийняття рішення — психологічний процес вибору найбільш бажаного варіанту злочинної поведінки; воно безпосередньо зв'язане з вибірковістю поведінки. У рішенні знаходять відображення всі об'єктивні і суб'єктивні чинники, що обумовили вчинення злочину (передували йому) і модель майбутнього злочину, його можливі наслідки не лише як результат, але й як можливість покарання за його вчинення. Тут, безсумнівно, присутня оцінка співрозмірності інтересів, що зумовлюють зміст мотивації і названих наслідків. До можливості покарання кожен із винних ставиться по-різному: один прагне його уникнути, інший — ігнорує, третій — не задумується.
Структура процесу прийняття рішення може бути представлена наступними етапами: 1) підготовчий — переробка інформації і осмислення варіантів наступних дій (бездіяльності), можливих наслідків; 2) основний — вибір одного, найбільш прийнятного варіанту дій; 3) контрольний — оцінка рішення із позицій необхідності і доцільності, його можлива корекція, зміна спрямованості наступних дій і прийняття нового рішення, у тому числі — сполученого з відстроченням задуманого та добровільною відмовою від здійснення злочинного умислу; 4) заключний (операціональний) — реалізація прийнятого рішення, безпосереднє вчинення злочину.
Слід зазначити також міжнародні аспекти насильства в країні, насамперед у виді тероризму і локальної інтервенції з боку ісламського фундаменталізму. Тому потрібно мати на увазі й інтернаціональні корені того сплеску тероризму як політичного насильства, що переживає світ, що відстоює своє суверенне право на цілісність і недоторканність власних територій.
Насильство є те саме зло, реальних носіїв і уособлень якого завжди і скрізь безуспішно шукала релігія. Насильство є неминучий і вічний супутник людства, без якого воно не в змозі вирішити свої проблеми, побачити своє майбутнє, установити порядок між людьми, покарати винних і захистити безневинних. Насильство є спосіб існування живих істот і незмінно означає руйнування чогось, нанесення збитку комусь заради когось. Тому насильство тисячекратно ставало об'єктом філософського, етичного, психологічного, теологічного, кримінологічного, правового й іншого пізнання.