Смекни!
smekni.com

Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів (стр. 6 из 14)

Можна дискутувати ще про деякі інші податки. Так, зараз у Верховній Раді на розгляді знаходяться законопроекти, які стосуються саме цих питань, у тому числі і законопроект про податок на нерухомість. Доля цього законопроекту була складною. І хочеться відмітити, що законопроект про податок на нерухомість двічі приймався в першому читанні. Але остаточно так і не був прийнятий. Не був прийнятий через основну причину - відсутність методики оцінки. Крім того, визнаючи, що потрібен податок на нерухомість, депутати сперечалися про те, які об’єкти повинні попадати під оподаткування цим податком. Наприклад, чи необхідно промислові об’єкти включати туди, чи включати лише житло, чи включати ще якісь рухомі об’єкти.

Можна було б багато сперечатися про те, які податки мають бути місцевими податками чи зборами, можна було б багато сперечатися довколо прийняття нового закону і введення його в дію, але глибоко переконана, що на сьогоднішній день прийняття нового закону о місцеві податки і збори є абсолютно передчасним.

Це може здатися дещо парадоксальним. Але ж справа в тому, що на сьогодні в Україні не існує закону про бюджетну систему України, який би відповідав Конституції України, та Закону «Про місцеве самоврядування». І фактично надходження до міського бюджету визначаються, якщо це місто районного значення - на рівні району, якщо це місто обласного значення - на рівні області.

Тому говорити про те, що місто може визначати долю свого бюджету, встановлюючи ту чи іншу ставку місцевого податку, є абсолютно хибним, адже вже чимало міст в Україні поплатилися саме за те, що вони надто активно намагалися впроваджувати місцеві податки і збори. Найяскравішим прикладом такого міста є Хмельницький, яке за дуже короткий час втричі збільшило доходи від місцевих податків та зборів і добилося лише того, що рівно на цю суму обласна рада зменшила місту відрахування від регульованих податків в міський бюджет, й зменшила дотації на рівень міста з обласного бюджету.

Тобто доти, поки ми законом про бюджетну систему в Україні чітко не розмежуємо, де місцеві фінанси, а де державні фінанси, говорити про реформу системи місцевих податків абсолютно передчасно. Тому що будь-яка зацікавленість органів місцевого самоврядування у впровадженні місцевих податків абсолютно нівелюється тим, що всі прекрасно розуміють, що наступного року на цю суму, на яку збільшили доходи від місцевих податків, вони не доотримають відрахувань від загальнодержавних податків.

Тому, поки не буде зруйнована оця, так звана, бюджетна матрьошка, коли розмір бюджетів областей визначається на Верховній Раді, коли розмір бюджетів міст обласного значення і районів визначається на обласній раді - нічого не буде.

Необхідно чітко розмежувати повноваження. Принципи розмежування повноважень були закладені у вимоги бюджетної резолюції на 1999 рік, але абсолютно не були враховані урядом. Не були розмежовані місцеві фінанси і державні. Не була запропонована і схема вирівнювання, яку також пропонувалося подати Верховній Раді в проекті бюджету 99 року, де пропонувалося при обрахуванні дотацій і вилучень в регіони чи з регіонів місцеві податки і збори не повинні враховуватися. Ця позиція Бюджетного Комітету підтримана громадськими організаціями самоврядування в Україні: Асоціацією міст України, Асоціацією сільських, селищних рад України.

2.2. Фінанси комунальних підприємств

Комунальна власність є однією з складових економічної основи місцевого самоврядування взагалі і в нашій країні зокрема.

Муніципальна (комунальна) форма власності утворює власну економічну основу місцевого самоврядування. Подібна форма власності - один із інститутів, що впливає на функціонування фінансів місцевих органів влади. Використання майна муніципальної власності є одним із джерел доходів місцевих органів влади. В окремих країнах доходи від використання нерухомого майна муніципальної власності становлять 10-15% загальних доходів муніципальних бюджетів.

Поняття комунальна власність у законодавстві України виникає в грудні 1990 року хз прийняттям Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів і місцеве самоврядування». Законодавством визначено, що комунальна власність становить основу місцевого самоврядування, а також те, що управління комунальною власністю здійснюється від імені населення адміністративно - територіальних одиниць відповідні місцеві ради народних депутатів та уповноважені ними інші органи місцевого самоврядування. До комунальної власності було віднесено майно, що передається безоплатно колишнім СРСР і Українською РСР, іншими суб’єктами, а також майно, що набувається місцевими радами народних депутатів за рахунок належних їм коштів.

Прийнятим у лютому 1991 року Законом Української РСР «Про власність» визнано правовий режим майна комунальної власності. Згідно зі ст.31 цього Закону комунальну власність як власність адміністративно- територіальних одиниць, поряд із загальнодержавною власністю, віднесено до державної власності.

Суб’єктами комунальної власності стали адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Об’єктами права комунальної власності визначалося майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів. Державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, враховуючи націоналізоване майно, передане відповідним міністерствам, установам, організаціям. А також інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.

Крім того встановлено, що в комунальній власності також перебуває майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності. Визначено: держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов’язаннями одне одного в процесі реалізації права державної власності.

Фактично право комунальної власності в Україні почало здійснюватися з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №311 від 5 листопада 1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», а згодом - із прийняттям ще кількох постанов аналогічного характеру. Цими постановами затверджено перелік об’єктів державного майна, що передаються до власності адміністративно- територіальних одиниць (комунальної власності).Передача майна здійснювалося міністерствами та відомствами України, органами, уповноваженими управляти державним майном. Встановлювалася процедура передачі майна до комунальної власності по вертикалі місцевих рад та їхніх виконкомів. Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах Києві та Севастополі здійснювали облвиконкоми, Київський та Севастопольський міськвиконкоми.

Розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування і власністю районів у містах, містах районного підпорядкування, сіл і селищ здійснювали відповідно міські та районні виконавчі комітети.

Передача майна здійснювалася безоплатно. Процесі формування комунальної власності визначено право обласної комунальної власності, право районної комунальної власності, право міської комунальної власності, право районної в місті комунальної власності, право сільської та селищної комунальної власності.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має свої особливості.

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформовано, як правило шляхом викупу об’єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об’єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

По-друге, в зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на відміну від України до 1996р., майно комунальної (муніципальної) власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності -власністю територіальних колективів

По-третє, в зарубіжних країнах суб’єктом права комунальної власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і , відповідно, там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право комунальної власності реалізується лише на рівні первинної адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі територіального колективу як суб’єкта місцевого самоврядування. Економічною основою зарубіжних регіональних органів влади, котрі також мають певні самоврядні права, є кошти і майно, що перебувають у власності населення регіонів.

Прийняття у 1996 році Конституції України, якою не передбачається поділу державної власності на дві форми - загальнодержавну і комунальну, а також закріплення територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування означають зміну економічної природи і правового режиму майна комунальної власності.