Тією ж мірою дане зауваження може бути звернено і до Державної програми соціально-економічного розвитку Вінницької області на період до 2010 року. Програма, як відомо, також базується лише на тих матеріалах, що були отримані на адресу її координаторів і упорядників, тобто проекти і заходи, які входять в її склад є лише відбитком ініціативи одних і відсутності її в інших. Мова в даному випадку йде не про ефективність програмно-цільового методу, а про повноту і якість інформації, що збирається, обґрунтованості величини інвестиційного попиту і джерела його задоволення.
Необхідність посилення регулюючої ролі держави в економічному житті України ставить задачу удосконалювання інвестиційної політики в регіонах шляхом відновлення, а точніше, створення наново механізму управління інвестиційною діяльністю.
У якості базового документа формування державної інвестиційної політики в даний час розглядаються “Основні напрямки інвестиційної політики на 1999-2001 р.”, підготовлені відповідно до Указу Президента України від 18 серпня 1999 р. №1004/99, де сформульовані цілі і задачі державного інвестиційної політики, а також механізми і підходи до стимулювання інвестиційної діяльності в Україні на період по 2001 рік включно.
Виходячи з цього документа загальний прогнозований обсяг інвестицій в Україні в цьому періоді повинний скласти 59,8 млрд. гривень і відповідно по роках у цінах відповідного років: 18,2; 19,2; 21,8 млрд. гривень. Основні джерела інвестиційних ресурсів і їхні обсяги, перелічені в частках до загальних обсягів, приведені в табл. (дод.12.).
Як випливає з таблиці, власні кошти підприємств і організацій розглядаються в якості головного інвестиційного джерела. Стабільну і сприятливу кон'юнктуру в реальному секторі, відповідно до “Основних напрямків”, повинні забезпечити зміни в державній податкової і фінансово-кредитної політика.
Відповідно до прогнозу іноземні інвестиції в Україні протягом усього цього періоду повинні скласти біля 1 млрд. грн. при потребі 7-8 млрд. дол. щорічно. Відомо, що за роки незалежності у країну надійшло іноземних інвестицій ледве більше 3 млрд. дол. Це відповідає обсягу інвестицій, одержуваних середнім містом Польщі щорічно. Відсутність в Україні досвіду управління іноземним інвестуванням не сприяло притягненню в країну прямих іноземних інвестицій. Проте, в Вінницькій області спостерігається ріст прямих іноземних інвестицій. Лише в 2000 році в область ввезено іноземних інвестицій на суму майже 10,5 млн.дол.США, із них у вигляді майна 9,8 млн.дол.США, що складає 93,7 % від загальної суми іноземних інвестицій (із близько трьохсот зареєстрованих спільних із суб’єктами господарювання іноземних держав підприємств, на кінець 2000 року їх діє близько ста).
Відмітимо такі стадії приходу іноземних інвесторів в регіон: імпорт/ експорт товарів, послуг, їхнє фінансування - утворення СП для випуску продукції, яка ітиме в основному на експорт - участь у приватизації - інвестиції у виробничий сектор - інвестиції в інфраструктуру (готелі, зв'язок, ЗМІ і т.д.) - інвестиції у фондовий ринок. При цьому рідко буває, що наступна стадія розвивається вдало без нормального розвитку попередньої. Цей досвід може бути враховано при формуванні регіонального інвестиційної політики у по відношенню до іноземних інвесторів.
Отже, можна відмітити, що характерними рисами утворюваного регіонального механізму управління інвестиційною діяльністю повинні стати:
• орієнтування інвестиційної діяльності в регіоні в напрямку основних пріоритетів його соціально-економічного розвитку;
• диверсифікація джерел інвестування соціально-економічного розвитку регіону;
• мобілізація інвестиційного потенціалу регіону;
• кооперування всіх можливих джерел інвестування для спільного фінансування розвитку регіону;
• сприяння в поліпшенні інвестиційного клімату, мобілізація регіональних резервів його оптимізації; підвищення привабливості регіону для внутрішніх і зовнішніх інвесторів.
Під інвестиційним потенціалом у даному випадку розуміються не тільки грошові накопичення, виробничий і будівельний комплекс, але і такі соціально-економічні показники регіону як професійно-кваліфікаційна структура робочої сили, освітній рівень населення, спроможність до швидкого перенавчання й ефективної праці, підприємницька активність, гнучкість і ефективність регіональної системи управління.
Координацію ж інвестиційної діяльності слід розглядається як один з основних елементів цілісного механізму управління інвестиційною діяльністю. Її ціль - мобілізація і раціональне використання інвестиційного потенціалу регіону, консолідація інвестиційних ресурсів на реалізацію інвестиційних пріоритетів регіонального розвитку.
В даний час проблема розробки механізму координації набуває тієї ж актуальності і гостроти, що і проблема власне дефіциту інвестиційних ресурсів.
Основні задачі координації можуть бути сформульовані в такий спосіб:
1. Узгодження діяльності різноманітних гілок влади (виконавчої і законодавчої) і органів територіального управління (обласних, міських, районних) у вирішенні інвестиційних проблем регіону.
2. Формування інвестиційного пакету регіону, що охоплює як виробничу сферу, так і соціальну інфраструктуру.
3. Сприяння в реалізації інвестиційних намірів усіх суб'єктів економічної діяльності на території регіону. Відпрацьовування схем і механізмів залучення й акумуляції ресурсів для реалізації масштабних регіональних програм. Розробка системи заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату в регіоні.
4. Сприяння впровадженню проектів інноваційного характеру, спроможних дати достатньо високий прибуток або забезпечити значний позитивний соціальний ефект при помірних вкладеннях.
5. Інтеграція інтелектуального і підприємницького потенціалу регіону, думок і досвіду територіальних управлінців, підприємницьких і наукових структур регіону. Підвищення інформованості суб'єктів інвестиційної діяльності; збільшення прозорості інвестиційного ринку на території регіону.
6. Забезпечення соціальної, економічної й екологічної безпеки інвестиційної діяльності, із тим щоб реалізація підприємницьких інтересів не наносила збитку державі та регіону.
7. Сприяння міжрегіональному і міжнародному економічному співробітництву.
Слід відмітити інтерес і прагнення усіх, із числа охоплених опитуванням суб'єктів інвестиційної діяльності, до взаємодії і координації, їхню орієнтацію на вирішення соціально-економічних проблем регіону, створення в інвестиційному просторі регіону цивілізованого ринку інвестицій із розвитком усіх його сегментів.
У основу формування механізму координації інвестиційної діяльності в регіоні повинні бути покладені, у першу чергу, слідуючі принципи:
1. До складу інвестиційних пріоритетів соціально-економічного розвитку регіону повинні бути включені як пріоритети довгострокового характеру, так і найбільше актуальні пріоритети сьогодення.
2. Рівною мірою уваги потребують як виробництво, так і об'єкти соціальної інфраструктури і життєзабезпечення населення регіону. Важко погодитися з точкою зору, що в умовах економічного спаду економічні пріоритети повинні превалювати над соціальними. Так, медико-демографічна ситуація в регіоні потребує вже зараз включення до складу пріоритетних програм і проектів, пов'язаних із життєзабезпеченням населення.
3. Створення умов для кооперації і конкуренції одночасно у відношенні всіх суб'єктів інвестиційної діяльності. Використання даного принципу буде сприяти формуванню в регіоні цивілізованого ринку і вирішенню цільових задач регіонального розвитку.
Територіальні органи управління володіють цілим рядом мір прямого і непрямого впливу на інвестиційні процеси, використовуючи при цьому як ринкові, так і адміністративні методи регулювання. Вони мають визначені ресурси й економічні важелі, у тому числі: право власності на майно і землю, що дозволяє їм виступати гарантом під інвестиційні проекти, вони мають засоби для часткового фінансування об'єктів із місцевого бюджету, тут здійснюється реєстрація підприємств і т.п.
Задача координації як засобу активізації інвестиційної діяльності і підвищення її ефективності достатньо складна, що в значній мірі пов'язано не тільки з об'єктивними причинами, наприклад, необхідністю одночасного забезпечення умов для кооперації і конкуренції, але і цілим рядом причин суб'єктивного характеру, обумовлених насамперед повільним ходом реформ і прогалинами в нормативно-законодавчій. Відсутність Концепції державного регіональної політики, у першу чергу, у частині фінансових і організаційних умов для реалізації регіональними органами своїх повноважень, не дозволяє Україні використовувати великий досвід регіонального управління Росії й у тому числі таких просунутих регіонів, якими є Саратовська, Ульяновська, Ярославська області.
Отже, оптимізація інвестиційного клімату повинна спиратися на використання організаційних, економічних, соціально-економічних і соціальних резервів власне регіонального характеру.
У їхньому числі:
1. Санація і реструктуризація неефективних виробництв на території регіону. Продовження й удосконалення процесів приватизації, у тому числі приватизація під інвестиційні зобов'язання. Розробка і впровадження системи заході постприватизаційної підтримки підприємств.