Примусовий, законодавчо встановлений характер оподатковування обумовлений самою природою податкових відносин і являє собою примусове вилучення частини доходів чи інших активів платників податків з метою забезпечення суспільно-необхідних витрат і реалізації політики перерозподілу національного доходу.
Повною мірою вплив податків проявляється в реалізації податкової політики, що є однією з найгостріших соціально-економічних проблем сучасної держави, а її розробка вимагає рішення все складніших завдань. Одна з основних причин цього — інтеграція національних економік і всесвітня конкуренція за інвестиції. За таких умов (при інших рівних факторах) деяке збільшення податкового тягаря порівняно з державами-конкурентами породжує втечу інвестицій, відповідне зменшення бази оподаткування і кінцеве зниження обсягу коштів, що мобілізуються до бюджетів різних рівнів. Отже, одним з факторів конкурентної боротьби за перерозподіл інвестиційних потоків є державне регулювання економіки і продумана податкова політика як її складовий елемент.
Ця проблема торкається не тільки інвестицій, але і конкурентоздатності національних виробників, оскільки податки (як непрямі, так і прямі) є ціноутворюючим чинником. На практиці це означає отримання конкурентних переваг національним виробництвом тієї країни, де податковий тягар нижчий порівняно з іншими державами. Так, наприклад, зниження податків у Німеччині в 2000 р. змусило, в умовах інтеграції країн ЄС вживати адекватні заходи для підтримки конкурентоздатності національного виробництва уряди Франції та Іспанії . Таким чином, можна говорити про те, що в умовах глобалізації світової економіки виникає ефект «податкового доміно». Звідси можна зробити важливий для формування національної податкової системи висновок: податкова політика будь-якої держави повинна будуватися у взаємозв'язку і під певним впливом податкових реформ, що проводяться країнами — великими економічними партнерами даної держави.
Цей висновок має особливе значення, оскільки міжнародні організації іноді практикують застосування санкцій щодо товарів із країн, податкова система яких суперечить прийнятим ними стандартам. Звідси очевидно, що орієнтація на нестандартну податкову систему приречена на невдачу, навіть утих випадках, коли вона видається дуже привабливою з точки зору досягнення поточних економічних і політичних цілей.
Варто враховувати і той факт, що сутність податкової політики кожної країни визначається різними факторами, такими як загальнонаціональні цілі держави, співвідношення між різними формами власності, політичний лад тощо. Концепцію побудови національної економіки і податкову політику розробляють державні органи влади і управління.
Податкова політика відображає тип, ступінь і мету державного втручання в економіку і змінюється залежно від ситуації, що сформувалася в ній .
Як зазначалося вище, податкова політика являє собою систему державних заходів в області регулювання оподатковування. її зміст і мета зумовлені соціально-економічним ладом суспільства, стратегічними цілями, які визначають розвиток національної економіки, соціальними групами, що стоять при владі, та міжнародними зобов'язаннями в сфері державних фінансів. Тобто, можна говорити про те, що з одного боку податкова політика визначається загальним підходом до питань державного регулювання економіки, а з іншого — сама впливає на концепцію регулювання.
Завдання податкової політики зводяться, головним чином, до забезпечення держави фінансовими ресурсами, створення умов для регулювання господарства країни в цілому, згладжування нерівності в рівнях доходів населення, що виникає в процесі ринкових відносин. Усю сукупність завдань податкової політики можна умовно поділити на три основні групи:
— фіскальна — мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання його функцій;
— економічна або регулююча — спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності в країні і міжнародних економічних зв'язків, сприяння вирішенню соціальних проблем;
— контролююча — контроль за діяльністю суб'єктів економічних відносин.
Одне з основних завдань державної податкової політики на сучасному етапі полягає в створенні сприятливих умов для активної фінансово-господарської діяльності суб'єктів економіки і стимулюванні економічного росту за допомогою досягнення оптимального сполучення особистих і суспільних інтересів, тобто оптимального співвідношення між коштами, що залишаються в розпорядженні платника податків, і коштами, що перерозподіляються через податковий і бюджетний механізми.
Умовно виділяють три можливі типи податкової політики:
Перший тип — високий рівень оподатковування, тобто політика, що характеризується максимальним збільшенням податкового тягаря. При цьому неминуче виникнення ситуації, коли підвищення рівня оподатковування не супроводжується приростом надходжень до бюджетів різних рівнів.
Другий тип - низький податковий тягар, коли держава максимально враховує не тільки власні фіскальні інтереси, але й інтереси платників податків. Така політика сприяє якнайшвидшому розвитку економіки, особливо її реального сектора, оскільки забезпечує найсприятливіший податковий і інвестиційний клімат (рівень оподатковування нижчий, ніж в інших країнах, відбувається активне залучення іноземних інвестицій, у тому числі експортно-орієнтованих, і відповідно зростає рівень конкурентоздатності національної економіки). Податковий тягар на суб'єкти підприємництва істотно пом'якшено, але державні соціальні програми значно урізано внаслідок скорочення бюджетних доходів .
Третій тип - податкова політика з досить істотним рівнем оподатковування як для корпорацій, так і для фізичних осіб, що компенсується для громадян країни високим рівнем соціального захисту, існуванням значної кількості державних соціальних гарантій і програм.
Для податкової політики країн, що мають довгострокову концепцію побудови національної економіки, характерні такі риси:
— чітке визначення проблем, що стоять перед економікою країни;
— ранжирування цілей за ступенем їх важливості і концентрація зусиль на досягненні головних з них;
— проведення аналітичної роботи і вивчення іноземного досвіду податкових реформ, чітке уявлення про економічні результати, вигоди і втрати при здійсненні кожної з програм реформування;
— оцінка ефективності реалізації подібних програм у минулому;
— аналіз наявних у розпорядженні інструментів;
— аналіз вихідних умов;
— коректування політики з урахуванням національної специфіки і специфіки часу.
На практиці податкова політика здійснюється через податковий механізм, що являє собою сукупність організаційно-правових форм і методів управління оподатковуванням. Держава додає цьому механізму юридичну форму за допомогою податкового законодавства.
Іншим важливим інструментом державного податкового регулювання економіки є податкові санкції, їхня роль двоїста тому, що, по-перше, вони забезпечують виконання вимог податкового законодавства (санкції застосовуються за неналежне виконання зобов'язань перед бюджетом чи позабюджетними фондами), а по-друге, вони орієнтують суб'єкти економічної діяльності на використання ефективніших форм господарювання. Разом з тим не можна не відзначити, що дієвість санкцій залежить від ефективної роботи контролюючих і караючих органів.
Таким чином, розглядаючи основні інструменти податкового регулювання, ми можемо сказати, що за своїм характером воно може бути стимулюючим або стримуючим .
При розробці податкової політики необхідно враховувати інтереси всіх сторін податкових відносин. З одного боку, це прагнення суб'єктів економіки до мінімізації податкових платежів, а з іншого боку — інтереси держави, що виходять з необхідності повної реалізації своїх функцій. Для продуманої податкової політики одним з найважливіших моментів є правильне визначення оптимального розміру податкового тягаря, що забезпечує зацікавленість суб'єктів господарювання у підвищенні ефективності виробництва. Для цього необхідно постійно проводити аналітичну роботу для досягнення компромісу між державою і платниками податків.
Державний податковий контроль є суттєвим елементом державного регулювання економіки й обов'язковою умовою ефективного функціонування фінансової системи та економіки країни в цілому. Його основна мета — сприяння реалізації податкової політики держави в процесі формування і використання бюджетів різних рівнів і цільових державних фондів. Від його ефективності в значній мірі залежить економічний добробут держави та її безпека .
Усі складні штучні системи, до яких з повним правом відноситься і система оподатковування, завжди прагнуть вийти з-під контролю через різні об'єктивні та суб'єктивні причини. Цим тенденціям протистоїть сила управління і насамперед такий його елемент як контроль. Внаслідок цього ефективність управління багато в чому визначається тим, як налагоджено систему контролю.
З погляду суті цього процесу контроль являє собою визначення і документування фактичних показників (параметрів плану), порівняння їх із плановими для оцінки результатів діяльності. Крім того, контроль містить в собі комплекс заходів щодо аналізу причин відхилень від запланованих показників з метою прийняття відповідних рішень щодо проведення коригувальних заходів або зміни первісних цільових настанов і планів.