Фінанси і фінансова діяльність (стр. 14 из 17)
Згідно із методикою[1], план фінансового оздоровлення (санації) підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів.
У вступі відображається загальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства.
У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві.
Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:
а) Оцінка зовнішніх умов.
б) Аналіз фінансово-господарського стану.
в) Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць.
г) Наявний потенціал.
На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.
У другому розділі плану замальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.
Розділ 3 є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.
Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації.
Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.
Виділяють такі види криз:
- стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);
- криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
- криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:
а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);
б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішного проведення його фінансової санації.
Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути[2] :
- реструктуризація підприємства;
- перепрофілювання виробництва;
- закриття нерентабельних виробництв;
- відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;
- ліквідація дебіторської заборгованості;
- продаж частини майна боржника;
- зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;
- виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;
- продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);
- одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу за рахунок реалізації майна боржника;
- звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;
- інші заходи відновлення платоспроможності боржника.
13.5 Причини кризи, її види та фази розвитку
Причинами банкрутства є виникнення фінансової кризи на підприємстві, під якою розуміють загрозу неплатоспроможності, діяльність підприємства в неприбутковій зоні, відсутність у фірми потенціалу успішного функціонування. Для прогнозування та аналізу, з метою можливого подолання, фінансової кризи на підприємстві, дуже важливим є розуміння причин її виникнення. Світовий досвід містить наступний перелік можливих причин виникнення фінансової кризи [42]:
- недостатність оборотнім коштів;
- застаріле обладнання;
- прострочена велика кредиторська та дебіторська заборгованість;
- не конкурентоспроможність продукції;
- низький рівень кваліфікації персоналу;
- криза галузі;
- форс-мажорні обставини;
- податковий тиск;
- державне втручання в економіку;
- зриви поставки сировини;
- нестабільність фінансового ринку;
- несприятлива кон’юнктура ринку;
- відсутність стратегії;
- низький рівень менеджменту;
- посилення конкуренції в галузі або монополізм;
- зайві робочі місця.
Причини поділяються на внутрішні (екзогенні) та зовнішні (ендогенні).
Як правило, сукупність деяких зазначених причин може призвести до таких негативних наслідків:
- втрата клієнтів та покупців готової продукції;
- зменшення кількості замовлення та контрактів на продаж;
- втрата робочого часу;
- підвищення собівартості продукції;
- збільшення розміру неліквідних товарів;
- підвищення тиску на ціни;
- виникнення виробничих конфліктів.
З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що неї визначаються, і розробки антикризових заходів на підприємствах доцільно впроваджувати систему раннього попередження і реагування (СРПР). Система раннього попередження і реагування — це особлива інформаційна система, що сигналізує керівництву про потенційні ризики, що можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища.
Рис.13.5.1. Схематичне переростання фінансової кризи в банкрутство
підприємства
13.6 Діагностика фінансового стану підприємства
Процес створення системи раннього попередження та реагування включає в себе такі етапи [42]:
I етап – визначення сфер спостереження;
II етап – визначення індикаторів раннього попередження (обсяг реалізації, рівень періодичних платежів, кредиторська та дебіторська заборгованість);
III етап – визначення цільових показників;
IV етап – формування центрів обробки інформації;
V етап – формування інформаційних каналів;
Розрізняють дві підсистеми СРПР: систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства, і систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище. Внутрішньо зорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків і шансів, що ховаються усередині підприємства. У своєму розвитку ця підсистема дійшла вже до третього покоління. Системи першого покоління були зорієнтовані на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; другого — на визначення симптомів; третього — на виявлення першопричин. Одним з найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств і методом його прогнозування є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою статистичних методів будується функція й обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою імовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання.
Існує багато підходів до прогнозування фінансової неплатоспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства. У закордонній практиці поширення придбали дві моделі — Альтмана і Спрингейта, названі на честь їхніх авторів [34].
Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також за назвою «розрахунок Z-показника» — інтегрального показника рівня погрози):
(13.6.1)де Х1 = (Поточні активи - Поточні пасиви) / Обсяг активу;