Підсумовуючи все вище сказане відмітимо, що валютні правовідносини представляють собою врегульовані нормами права комплексні суспільні зв’язки, які мають особливий владно-майновий характер, що виникають в процесі організованої державою фінансової діяльності з приводу утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів специфічних грошових засобів – валютних фондів.[5][6]
Одним з найважливіших документів у цій сфері є Декрет Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет)[6][7]. Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб розрахунків на території України, містить дефініції понять, якими оперує валютне законодавство, встановлює загальні принципи валютного регулювання, як-то: обов'язкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також обов'язкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства тощо.
В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції.
В статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» зазначені повноваження Національного банку України і Кабінету міністрів України у сфері валютного регулювання.
Відповідно до статті 14 Декрету відбувається формування Державного валютного фонду і місцевих валютних фондів.
Інші суб'єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.
Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України складає платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної і податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує формування і розпоряджається Державним валютним фондом.
В сфері валютного регулювання широкими повноваженнями наділений Національний банк України. На нього покладено здійснення валютної політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України. Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу і визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті банкам-нерезидентам. Національний банк наділений в межах, встановлених валютним законодавством, нормотворчими повноваженнями в галузі здійснення операцій на валютному ринку України; його акти є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб і вступають в силу в строк, встановлений Національним банком.
До компетенції Національного банку належить накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики, встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. Національний банк контролює своєчасне надання звітів і документації про валютні операції за встановленими ним єдиними формами і публікує звіти про власні операції уповноважених банків.
Згідно з статтею 68 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування також можуть мати позабюджетні цільові валютні кошти, які перебувають на спеціальних рахунках в банках.[7][8]
Політика валютного регулювання в Україні реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.[8][9] В даний час необхідність такого механізму диктується економічними причинами і його суть полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями.
Законодавство України встановлює загальний дозвіл щодо ведення валютних операцій, але накладає певні обмеження і забороняє вчиняти певні дії. Будь-який суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають (володіння, користування, розпорядження валютними цінностями). Певні обмеження встановлювалися «Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України»[9][10], які припинили свою дію у зв’язку з прийняттям нових «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України»[10][11].
Відповідно до даного нормативно-правового документу встановлюється порядок використання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків юридичними особами - резидентами та розташованими на території України представництвами юридичних осіб – нерезидентів, порядок використання на території України готівкової валюти як засобу платежу або як застави, порядок використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу у разі здійснення торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час їх перебування за кордоном, а також інші положення, які стосуються використання іноземної валюти як платіжного засобу на території України.
Порівнюючи з попереднім «Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України» одразу ж можна помітити певну лібералізацію у забороні обігу і використання іноземних валют як платіжного засобу в Україні, хоча говорити про відсутність обмежень ні в якому разі не можна, оскільки актуальною в будь-який час залишається проблема вивозу і тіньового обороту валюти в Україні.
Говорячи про зміни в законодавстві треба згадати про те, що нормативи ввозу/вивозу валюти встановлювались «Порядком переміщення валюти через митний кордон», проте з прийняттям «Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України»[11][12] даний порядок був скасований.
Дані нормативно-правові акти є джерелом (формою) валютно-правових норм, які є найменшим структурним елементом галузі валютних відносин. Хоч вони допускають певну диспозитивність для суб'єктів валютних правовідносин, водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм риси — державно-владний характер, імперативність і категоричність їх приписів. Це прямо випливає з характеру валютної політики держави.
Правові норми, що визначають порядок здійснення валютних операцій, виконують дві основні функції - регулюючу і контрольну. Регулююча функція валютного законодавства зводиться у першу чергу, до визначення обсягу прав і обов'язків осіб, що беруть участь у здійсненні валютних операцій. Основною же метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій
Правовідносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються особливим складом суб'єктів, їх правами і обов'язками, а також об'єктом — валютними цінностями. Валютні відносини виникають з приводу формування, розподілу, використання фондів валютних коштів (валютних фондів).
До системи валютних фондів України входять Державний валютний фонд, республіканський валютний фонд, місцеві валютні фонди, що утворюються і використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб ( іноземні громадяни та особи без громадянства).[12][13] Серед них розрізняють державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які державі не належать.
Операції з іноземною валютою, що дозволяються законодавством України
Законодавством встановлюється проведення поточних валютних операцій і операцій з рухом капіталу, тобто експорт капіталу в іноземну економіку та імпорт іноземного капіталу в Україну.
Купувати і продавати валюту на внутрішньому валютному ринку України резиденти можуть тільки через уповноважені банки. Резиденти доручають цим банкам продавати валюту на міжбанківському валютному ринку.
Уповноважені банки укладають угоди з купівлі-продажу іноземної валюти від свого імені та за свій рахунок відповідно до нової «Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків».[13][14] Право уповноваженого банку вести відкриту валютну позицію (тобто позицію валютного ризику) — це право укладати угоди купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривні.
Розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку визначається як різниця між сумою іноземної валюти, яку банк придбав за свій рахунок, і сумою проданої ним валюти за цей же період. У випадках, коли уповноважений банк здійснює операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні, Національний банк установлює для нього ліміт валютної позиції.
Поточні валютні операції здійснюються резидентами без обмежень, крім випадків, передбачених законодавством. Безперешкодне ввезення іноземної валюти в Україну можливе тоді, коли підприємці дотримуються митних правил.[14][15] Вивозити іноземну валюту з України понад установленого ліміту можливо лише при одержанні довідки з уповноваженого банку.
Національний банк установлює порядок проведення валютних операцій, що зв'язані з рухом капіталу, видає дозвіл на участь у капіталі банків за кордоном, але, як правило, уповноваженим українським банкам, які мають генеральну ліцензію. Окрему ліцензію Національний банк видає на відкриття українськими резидентами рахунків у закордонних філіалах українських уповноважених банків.