Смекни!
smekni.com

Необхідність боротьби з виготовленням та розповсюдженням фальшивих грошових знаків (стр. 3 из 3)

В нашій країні відповідно до Женевської конвенції відповідальність за підробку національної та іноземної валюти однакова. Стаття 79 КК України передбачає кримінальну відповідальність за виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених державних казначейських білетів, білетів НБУ, металевої монети, державних цінних паперів або іноземної валюти. Але, на мій погляд, редакція вказаної статті не досить вдала, що не завжди дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності винних осіб. Щоденно у різних регіонах України вилучаються підроблені гривні, але більшість таких вилучень так і залишаються «мертвими» фактами. Дуже рідко вдається встановити конкретних осіб, які виготовляють підробки, а також тих, хто займається їх збутом. Про складність розслідування та розкриття злочинів, пов'язаних з підробкою паперових грошей, свідчить те, що з більш як 1100 справ, порушених у 1996 р. за ст. 79 КК України, закінчено розслідування лише близько 20 відсотків. Справа в тому, що кримінальна відповідальність настає за виготовлення підроблених паперових грошей з метою збуту, але довести останню виявляється важко.

Розрізняють наступні категорії фальшивомонетництва:

1. Державне фальшивомонетництво;

2. Злочинні групи (спеціально створені угруповання, що виготовляють підроблені грошові знаки з метою наживи і збуту);

3. «Побутове» фальшивомонетництво (підробка або переробка справжніх банкнот з метою збільшення номіналу на побутовому рівні — одиничні випадки з використанням підручних засобів) .

Найпоширенішою формою фальшивомонетництва є друга категорія. Для вказаних угруповань характерна висока організація, велика кількість учасників та чіткий розподіл обов'язків. Наприклад, для виготовлення фальшивок створюється група фахівців (переважно це досвідчені поліграфісти, гравери, комп'ютерники, хіміки), які на достатньо високому рівні виготовляють на спеціально придбаному устаткуванні підроблені банкноти. Потім особи, що займаються оптовим збутом підробок, знаходять оптових покупців, а вже останні (звісно, за більш високу суму) збувають їх частинами, тобто невеликими партіями. Зрозуміло, досить складно знайти всіх учасників такого угруповання та довести вину кожного. Масовість виготовлення підробок та складність розслідування цієї категорії злочинів свідчать про її високу суспільну небезпечність.

Що стосується останньої категорії, то вона менш небезпечна для кредитно-фінансової системи держави з причини низької якості та невеликої кількості підробок. Але відомі випадки, коли майстер-самоучка виготовляв у досить великій кількості абсолютно самостійно підроблені паперові гроші високого рівня подібності зі справжніми. Наприклад, відомий фальшивомонетник В.Баранов дванадцять років вивчав технологію виготовлення грошей. Внаслідок цього йому вдалось майстерно підробити банкноти вартістю 25 та 50 карбованців у СРСР. Вказаний злочин було розкрито, а В.Баранов детально розповів і продемонстрував, як він у сараї створив невеличку «банкнотну фабрику», в якій виготовляв папір з водяними знаками та друкував підробки. Це, зрозуміло, рідкісний випадок. А в основному підробки на побутовому рівні виготовляються з використанням дешевого устаткування. Тому їх якість низька.

Проблема удосконалення роботи правоохоронних органів з розкриття та запобігання фальшивомонетництву, в зв'язку з поширенням діяльності в Україні організованих злочинних угруповань фальшивомонетників, набуває в останні роки особливої актуальності. Для підвищення ефективності боротьби з вказаним злочином потрібно внести зміни до ст. 79 Кримінального кодексу України.


Висновок

Отже, підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку. Аналіз тенденцій розвитку злочинності, пов’язаної із виготовленням та збутом фальшивих грошових знаків, доводить розширення міжнародних кордонів і підвищення рівня організованості злочинних груп. Щільний взаємозв’язок і “розподіл праці” між злочинними групами дозволив їм значно підвищити останніми роками якість виготовлення фальшивих купюр.

Враховуючи все наведене, можна дійти висновків, що попередження та розслідування фальшивомонетництва набуває останніми роками особливої актуальності. Масований характер виготовлення підробок і складність розслідування цієї категорії злочинів свідчать про її високу суспільну небезпеку. З кожним роком фальсифікація грошей розповсюджується на нові території, розширюється та оновлюється й асортимент “виробів”. Кількість країн, чия валюта підроблюється і на території яких виявляються фальшиві гроші, невпинно зростає. І тому, на нашу думку, для більш ефективної протидії фальшивомонетництву існує необхідність об’єднання зусиль спеціальних служб різних країн світу, застосування найсучасніші досягнень науки і техніки, підготовки більш досвідчених фахівців для виявлення та профілактики даного виду злочину.


Список використаних джерел

1. Ронський І. Державна готівка “розбавлена” фальшивою національною валютою на 0,01 відсотка // Юрид. вісник України. – 2000. – 13–19 квіт. – № 15. – С. 6.

2. Мацишин В.С. Систематизація обставин, які необхідно встановлювати у кримінальних справах про фальшивомонетництво // Право України. – 2001. – № 6. – С. 65–68.

3. Панченко А. Попалась фальшивая купюра – лучше сразу выбросьте! // Сегодня. – 2004 – 7 окт. – № 226.

4. Інформаційний бюлетень про стан злочинності на території України за 2003 рік. – К.: ДІТ МВС України, 2004.

5. Валерко В. В. Україну ввозять усе. Навіть фальшиві гроші // Юрид. вісник України. – 1997. – № 8. – С. 1.5. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.: ГШ УОІ, 2001.

6. Международная конвенция по борьбе с подделкой денежных знаков (Женева, 20 апреля 1929 года) // Сб. действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – М., 1933. – Вып. VIII. – С. 40–53.

7. Валерко В. Наступ на фальшивомонетників // Уряд. кур’єр. – 2001. – 24 квіт. – С. 7.

8. Лохвицкий А. Курсъ русскаго уголовнаго права: 2-е изд-ие. – СПб., 1871. – 710 с.

9. Бірюкова Т.П. Особливості огляду місця події у справах про фальшивомонетництво // Вісник Луганського ін-ту внутрішніх справ МВС України: Наук. — теоретич. журнал. – Луганськ: ЛІВС МВС України. – 2000. – Вип. 4. – С. 132–137.

10. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.: ГШ УОІ, 2001.