Смекни!
smekni.com

Регулювання прямих іноземних інвестицій (стр. 4 из 4)

Активи, що входять до структури ПІІ, визначаються як капітал, технології, доступ до ринку, навколишнє природне середовище та інші види.

Капітал. Прямі іноземні інвестиції – це пряме вкладання фінансових ресурсів у приймаючу країну, їх потоки є більш стабільними і краще піддаються контролю, ніж комерційна заборгованість або портфельні інвестиції.

Технології. Оскільки країни, що розвиваються, мають тенденцію до відставання у застосуванні технологій, тому багато з технологій, що використовуються (навіть у розвинених країнах), можуть бути застарілими. Важливим тут є те, що застосування наданих цим країнам технологій може бути відносно повільним. Навіть якщо частину їхнього продуктивного дефіциту вдається компенсувати за рахунок низької заробітної плати, технічна неефективність та моральне зношення можуть серйозно зашкодити якості продукції та відповідно її можливості здолати нові ринкові запити.

Доступ до ринку. Прямі іноземні інвестори мають доступ до експортних ринків як для вже існуючих видів діяльності (що переносить їх з місцевих на міжнародні ринки), так і для нових видів діяльності. Зростання експорту забезпечує прибутки в умовах технологічного навчання, реалізації масштабних економічних структур, конкурентних стимулів та ринкової поінформованості.

Зайнятість, кваліфікація та інструменти менеджменту. Прямі іноземні інвестори мають у своєму розпорядженні кваліфіковану робочу силу і можуть застосовувати її за допомогою експертів і використання тренінгів.

Навколишнє природне середовище. Прямі іноземні інвестори часто мають у своєму розпорядженні чисті технології та сучасні системи менеджменту навколишнього середовища і можуть використовувати їх у тих країнах, де вони здійснюють капіталовкладення.

Навіть коли іноземні інвестори пропонують доступ до цих активів, то це ще не означає, що отримання ПІІ є кращим шляхом для їх використання. Як уже зазначалось, в інвестиційному процесі існують недоліки і розбіжності між іноземними та національними інтересами. Це означає, що уряд має право втручатись у процес інвестування, щоб сприяти залученню специфічних видів ПІІ або регулювати інвестиційний процес.

Тимчасом як фінансова допомога міжнародних організацій (зокрема, МВФ, Світового банку, ЄБРР) є вкрай важливою для України в короткостроковій перспективі, надалі їй як одній з країн, що розвиваються, належить спиратися на потоки приватного капіталу. На користь цього твердження свідчить досвід таких країн, як Малайзія, Сінгапур, Тайвань і Таїланд. Ці країни досягли чималих успіхів у розбудові своєї стратегії розвитку, що базується на іноземному інвестуванні національної економіки.

4. Розрахункова частина

За вихідними даними оцінити результативність методів хеджування валютних ризиків та обрати найбільш вигідний метод.

Вибір даних для розрахунків здійснюється таким чином:

S = 11800000

F = 1,5318

M = 1,1853

P1 = 3

P2 = 2,6

K = 1,5418.

І етап. Вихідні умови

10 лютого експортер із США уклав контракт на суму 11800000 євро з імпортером з Німеччини з відстрочкою платежу на 1 місяць. Валюта ціни в контракті — євро, валюта платежу — долар США. На час укладання контракту курс євро стосовно долара складав 1EURO = 1,5318 USD.

На 10 березня, коли повинен був здійснюватися платіж, курс євро склав 1EURO = 1,1853 USD.

ІІ етап. Оцінка результатів операції для обох учасників

Експортер отримав збиток / прибуток,

а імпортер – збиток / економію у розмірі (дол.):

Збиток експортера складе:

11800000*(1,5318-1,1853)= 4088700 дол.

Отже, можна зробити висновок, що експортер отримав збиток у розмірі 4088700 дол., а імпортер на таку ж суму отримав прибуток.

ІІІ етап. Визначення курсу форвардної угоди

Експортер продає свій валютний виторг банку 10 лютого за курсом 1EURO = 1,5318 USD на місяць. Банк встановлює для себе премію в розмірі 3 %.

3.1. Визначити премію банку у доларах:

11800000*0,03*1,5318=542257,2 дол.

3.2. Визначити форвардний курс:

USD

ІV етап. Оцінка результатів хеджування за допомогою форвардних угод

При здійсненні розрахунків за експортно-імпортною угодою 10 березня курс євро склав 1EURO = 1,1853 USD.

4.1 Чи повинен банк експортера виплачувати різницю між курсом форвардної угоди і ринковим курсом?

Так.

4.2 Якщо Так, то необхідно розрахувати таку різницю у доларах;

Форвардний курс більше курсу на момент погашення угоди, тому банк повинен виплатити експортеру премію у розмірі:

Р=(1,4858-1,1853)*11800000=3545900 дол.

Отже, збиток експортера з урахуванням виплаченої банком премії = 4088700-3545900=542800 дол.

V етап. Оцінка результатів хеджування за допомогою валютних опціонів

При здійсненні операції експортер із США міг зробити таке: одночасно з укладанням контракту купити опціон продавця євро за курсом 1EURO = 1,5418 USD нa 1 місяць. При цьому він заплатив би премію в розмірі 2,6 % вартості опціону. На момент платежу за контрактом курс євро до долара склав 1EURO = 1,1853 USD.

5.1 Розрахувати премію за опціон у доларах

дол.

5.2 Розрахувати збитки експортера від падіння курсу валюти ціни контракту.

11800000*(1,5318-1,1853)=4088700 дол.

5.3 Чи потрібно експортеру продавати опціон?

Так. Тому, що курс опціону вище курсу на момент погашення контракту.

5.4 Якщо Так, то необхідно розрахувати результат експортера при реалізації опціону за встановленим курсом з урахуванням сплаченої при покупці опціону премії

(1,5418-1,1853)*11800000=4206700 дол. (результат від реалізації опціону)

Визначимо кінцевий результат з урахуванням сплаченої премії:

4206700-469956,24-4088700=-351956,24 дол.

VІ етап. Вибрати найбільш вигідний метод хеджування валютних ризиків та коротко обґрунтувати свій вибір.

Порівнявши збиток, який отримає експортер за форвардним контрактом (542800 дол.) та опціоном (351956,24 дол.), дійшли висновку, що за опціоном він буде меншим.


Висновок

Оскільки ПІІ є одним із найбільш ефективних способів виробничого включення національних економік до світового господарства і міжнародного розподілу праці, в умовах економічної глобалізації економічне зростання держав не може бути забезпечено без інвестицій у розвиток економіки як передумови створення конкурентоспроможного на світовому ринку продукту. При цьому експорт капіталу є ефективним засобом розширення сфери застосування тієї частини капіталу, яка залишається в країні.

Прямі іноземні інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.

Іноземні прямі інвестиції є досить відчутними до мотивуючих та демотивуючих факторів країни-реципієнта. Основними видами мотивації прямих іноземних інвестицій є: виробничо-економічна мотивація (придбання сировини, можливість запобігання циклічності тощо); маркетингова (зростання ефективності маркетингу, проникнення на конкретний географічний ринок тощо); інші (екологічні, персональні, престижні).

Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо).

Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.

Слід також зазначити, що іноземні інвестиції аж ніяк не є панацеєю від усіх недуг світової економіки. Використання іноземного капіталу – неоднозначний по своїх наслідках процес для реципієнта, що виявляється через складну взаємодію комплексу позитивних і негативних тенденцій на макро- і мікрорівні.


Список використаної літератури

1. Катан Л.І. Фінансові аспекти іноземного інвестування // Экономика и управление. – 2006.

2. Куценко, В. М. Міжнародний менеджмент: навч. пос. / В. М. Куценко. – К.: МАУП, 2006.

3. Лук'яненко Д.Г., Мозговий О.М., Губський Б.В. – Основи міжнародного інвестування, 2-е перевид.: К. – КНЕУ, 2008.

4. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. – Київ: « Центр навчальної літератури», 2004.

5. Міжнародний менеджмент: навч. пос. / Л.І. Михайлова, О.Ю. Юрченко, Ю.І. Данько, А.М. Михайлов. – К.: ЦУЛ, 2007.

6. Міжнародний менеджмент: навч. посіб. / За ред. О.Б. Чернеги. – 2-ге вид., оновл. і доп. – Львів: Магнолія 2006, 2009.

7. Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2004.

8. Рогач О. Міжнародні інвестиції та практика бізнесу транснаціональних корпорацій: Підручник. – К.: Либідь, 2005.

9. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посібник. – К., 2004.