Смекни!
smekni.com

Етапи, стадії та моделі інноваційного процесу (стр. 3 из 3)

Отже, модель інноваційного процесу включає такі складові структурні етапи:

Фундаментальні дослідження – це концепції і теорії, які розробляються в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, галузевих спеціалізованих інститутах і лабораторіях. Фінансування фундаментальних досліджень здійснюється в основному із засобів державного бюджету на безповоротній основі.

Фундаментальні дослідження поділяються на теоретичні і пошукові, це початкова стадія інноваційного процесу, насичена науковими дослідженнями. Встановлено, що близько 90% тем фундаментальних досліджень мають негативний результат, а з решти 10% не всі мають практичний вихід. Основна мета фундаментальних досліджень є пізнання, вивчення теорії питання.

Дослідження прикладного характеру – це вирішення спеціальних проблем, оцінка можливостей. Дослідження мають практичну спрямованість, здійснюються в усіх наукових закладах і фінансуються як за рахунок бюджету (державні наукові програми), так і за рахунок замовників даних розробок. Прикладні дослідження плавно переходять у розробку і проектування.

Дослідно-конструкторські і експериментальні розробки проводяться як у спеціальних лабораторіях, конструкторських бюро, дослідних виробництвах, так і в науково-виробничих підрозділах великих промислових підприємств. На даному етапі джерела фінансування ті, що і на другому етапі, а також власні кошти організацій.

Процес комерціалізації, тобто вихід з одержаним нововведенням на ринок для впровадження його у виробництво і є основною метою інноваційної діяльності.

Загальну модель інноваційного процесу з урахуванням трансферу технологій, здатності нововведення до вдосконалення та застосування в інших сферах зображено на рис. 1.1

Існують окремі фактори, які впливають на розвиток інноваційних процесів.

Загальна модель інноваційного процесу з урахуванням трансферу нововведень

Аналіз моделей інноваційного розвитку свідчить про ускладнення механізму взаємодії держави та ринку з кожним послідовним етапом їхнього розвитку, при цьому збільшується значення ринку. В останній моделі маркетинг наявний на всіх стадіях інноваційного процесу: від фундаментальних досліджень до після продажного обслуговування. Комерціалізація результатів відбувається також на всіх стадіях, у той час як у моделі першого покоління науково-дослідний сектор слабо реагує на потреби ринку. Ринок виступає тільки як споживач нововведень, представлених продуктами або технологіями. В другому та третьому поколіннях маркетинг передує стадії виробництва, а потім робиться акцент на зв'язок технологічних спроможностей та можливостей з потребами ринку. В четвертій моделі рамки ринку розширюються, складаються внутрішні та зовнішні сфери ринку, а в рамках п'ятої моделі пріоритету набуває рух економіки в напрямку формулювання інноваційної системи шляхом створення конкурентних умов.

Ринкова економіка з розвинутим конкурентним середовищем сама народжує стимули, мотивації до розробки й впровадження інновацій в індустріально розвинутих країнах. Держава стає більш досвідченою в управлінні як науково-технічним прогресом, так і в регулюванні ринковими процесами. За таких умов відбувається визначення поточних та стратегічних напрямків інноваційного розвитку, головних завдань і методів їх вирішення. Наголос робиться на побудову високоефективної інноваційної інфраструктури, заохочення використання якісного людського фактору, обмеження виконання великих національних проектів за сприяння держави, децентралізація прийняття рішень з заохоченням приватної ініціативи. Відбувається відмовлення від ролі «держави-підприємця» на користь ролі «держава-творець стимулів», визначених на забезпечення глобальної конкурентоспроможності й розвиток потенціалу країни.

Підкреслюючи значення ринку в різноманітних інноваційних моделях, слід мати на увазі, що рух у розвитку ринкових процесів відбувається в адекватному зв'язку та взаємодії з процесом розвитку та вдосконалення державного регулювання. Держава оволодіває більш складними формами й методами управління. В сучасних моделях наявне поєднання вдосконаленого державного регулювання та ринкового саморегулювання економіки. При цьому і державне, і ринкове саморегулювання мають бути адекватні один одному та інноваційній системі в цілому. [1, с. 23–24] Вони не можуть суперечити й рухатись у протилежному напрямку. Інноваційна модель не може носити системний характер у випадку одночасного формування конкурентного середовища, з одного боку, і у випадку підтримки з боку держави окремих структур інноваційного процесу, з іншого. В сучасній інноваційній моделі підприємницька активність не повинна підмінятись діяльністю держави в галузях, де її присутність, як правило, не є ефективною.

НТП і прогрес в інноваціях ґрунтуються на складній системі взаємозв'язку елементів, які виробляють різноманітні типи знань, управляють їх потоками, розподіляють їх та забезпечують використання. Ефективність інноваційного процесу залежить від того, яким чином основні дійові особи взаємодіють один з одним як елементи колективно системи створення й використання знань, наскільки сучасними є технології, які при цьому використовуються.

Висновки

Розглянувши поставлені питання, можна сказати, що поняття «інновації», «інноваційна діяльність» досить швидко і надійно ввійшло до сучасного вітчизняного економічного лексикону. Воно означає самостійний вид діяльності підприємства, пов’язаний з управлінням процесами відновлення всіх об’єктів господарювання в ринковій економіці. На зміну одному формам і методам керування економікою приходять інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися всі організації, усі суб'єкти господарювання від державного рівня керування до знову створеного товариства з обмеженою відповідальністю в сфері малого бізнесу. Під інноваціями розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом інновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновації розглядається як інноваційний процес.

Ситуація, що склалась в українській економіці, дає нові можливості для розвитку насамперед сфер, що пов’язані з інноваційною діяльністю. Фірми (підприємства) проводять наукові дослідження та розробляють нову продукцію з метою диверсифікації виробництва, його модернізації, створення високих технологій і сучасного виробничого потенціалу шляхом заміни машин та устаткування. Під впливом зростаючої внутрішньої і зовнішньої конкуренції інновації стають найважливішим елементом менеджменту на фірмі (підприємстві). Нові ідеї і продукти, прогресивні технології й організаційні рішення дедалі більшою мірою визначають успіх підприємницької діяльності, забезпечують виживання і фінансову стабільність фірми (підприємства). У свою чергу, інноваційна спрямованість стратегії і тактики розвитку виробництва ставить нові вимоги до змісту, організації і методики управлінської діяльності, що зумовлює необхідність формування й удосконалення специфічних форм інноваційної діяльності.

Список використаної літератури

1. С.В. Зосько, Организационно-экономический механизм инновационного развития // Прометей – 2006 – №2 [20]

2. М.А. Йохна, В.В. Стадник. Навчальний посібник: Економіка і організація інноваційної діяльності // К. видавничий центр «Академія» - 2005 р. с. 400

3. М.М. Кулаєць, Практикум з економіки і організації інноваційної діяльності в АПК // К. ННЦ «Інститут аграрної економіки» – 2009 р. с. 480

4. ЗУ «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р.