Смекни!
smekni.com

Інстутиційна фінансова інфраструктура України (стр. 1 из 5)

ЗМІСТ

ВСТУП

ІНСТИТУЩЙНА ФІНАНСОВА ІНФРАСТРУКТУРА УКРАЇНИ:

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

ВИСНОВОК ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

ВИКОРИСТАННІ ДЖЕРЕЛА

ВСТУП

Тема контрольної роботи «Інстутиційна фінансова інфраструктура України».

У роботі досліджено проблематику формування й розвитку в Україні інституційної фінансової інфраструктури в умовах світової фінансової кризи. Дано оцінку нинішньої ситуації і загроз розвитку окремих її сегментів — кредитного, страхового й фондового ринків.

Світова фінансова криза, що не оминула й Україну, вкотре поставила перед наукою і практикою надзвичайно складні й багатогранні питання: як керувати економічним циклом? Як не допускати, з одного боку, "перегріву" економіки, з другого — вберегтися від її спаду, що значною мірою обумовлюється попередніми надмірними темпами зростання? Якщо спад все-таки настав, як вийти з нього з мінімальними втратами? Чи є кризи виключно об'єктивним явищем, що обумовлюється циклічним характером економічного розвитку, чи в їх основі лежать прорахунки економічних агентів — держави, домогосподарств і суб'єктів підприємництва, чи це є поєднанням дії об'єктивних і суб'єктивних чинників? Крім того, в умовах глобалізації економіки та інтернаціоналізації фінансів постає ще одне питання: чи можна сховатися від кризи за національними "парканами"? Зазначені питання містять багато аспектів філософського й морального, економічного й екологічного, політичного й геополітичного характеру. Кожен із них потребує ґрунтовного дослідження і навряд чи коли-небудь людство зможе віднайти однозначну відповідь на поставлені запитання.

Скажімо, хіба не є філософською, моральною, економічною й екологічною проблемами бажання людства жити все краще, споживати все більше різноманітних товарів і послуг? Адже саме це бажання у процесі економічної діяльності призводить до неконтрольованого знищення природи й виснаження природних ресурсів. Скільки потрібно людині тих чи інших благ для забезпечення її потреб і якими саме мають бути ці потреби? Світовій спільноті давно вже пора від розмов про обмеженість запасів природних ресурсів перейти до контролю за їх використанням. І це лише один аспект проблеми. Інший полягає в тому, що людство постійно розвивається і зупинити прогрес не можна. Відтак суперечності економічного розвитку, які, по суті, й розв'язуються у період криз, є невід'ємним атрибутом прогресу.

Проблематиці макроекономічного регулювання на основі використання інструментарію фіскальної та монетарної політики присвячено праці видатних учених сучасності, зокрема, Дж.М. Кейнса, Дж. Сакса, П. Самуельсона, С. Фішера, М. Фрідмена, Г. Хаберлера, Й. Шумпетера та багатьох інших. Належну увагу цим питанням приділяють і вітчизняні дослідники, серед яких слід назвати праці А. Гальчинського, В. Лагутіна, І. Луніної, І. Лютого, Ю. Пахомова, А. Чухна та інших.

Водночас зазначимо, що універсальних рецептів протидії кризовим явищам ні економічна наука, ні фінансова практика не виробили. Це й не дивно, оскільки кожна нова криза має свої причини, форми прояву й характер розвитку. Кризи постійно еволюціонують, що можна порівняти, скажімо, з мутацією вірусів грипу. Відповідно вчорашні, цілком ефективні "ліки" — заходи й засоби економічної і фінансової політики — можуть виявитися малоефективними або взагалі непридатними в нових умовах. Нині уряди вдаються до заходів, які певною мірою можна розглядати як повернення до кейнсіанських рецептів, хоча поки що їх ніхто так не ідентифікує. Водночас інструментарій впливу суттєво оновлений і наразі не має ні достатнього теоретичного обґрунтування, ні досвіду практичного використання.

ІНСТИТУЩЙНА ФІНАНСОВА ІНФРАСТРУКТУРА УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

На думку фахівців витоки нинішньої фінансової кризи слід шукати в заходах урядів, спрямованих на протидію на основі здійснення політики "дешевих" грошей уповільненню темпів економічного зростання, яке відбувалося на початку нинішнього століття у провідних економіках світу. Так, наприклад, Федеральна резервна система США у 2003 році знизила облікову ставку до 1 % порівняно з 6,5 % у 2000 році. Надмірна пропозиція грошей, по-перше, цілком закономірно призвела до зростання рівня інфляції, по-друге — до утворення надлишку кредитних ресурсів, що, у свою чергу, спонукало комерційні банки до розширення обсягів кредитування, у тому числі іпотечного. Це позитивно вплинуло на розвиток будівельної й суміжних галузей, а отже, й на економічну динаміку. Одночасно кредитний бум супроводжувався зростанням обсягів і частки надмірно ризикових угод з клієнтами, які не мали достатньої платоспроможності. Реально оцінюючи ситуацію, банки вдавалися до страхування своїх ризиків, внаслідок чого відбувалася дивна метаморфоза: кредити, проблемні за суттю, перетворювалися на високоякісні за формою — рейтингові агентства класифікували їх як найнадійніші. Ринок заполонили відповідні іпотечні цінні папери, які завдяки високим рейтингам набули популярності в інвесторів і спекулянтів.

Цілком очевидно, що було штучно створено і пропозицію, і попит, отже рано чи пізно на такому ринку мав статися обвал. На початку 2005 року в США, Великобританії, Японії почалося зниження цін на нерухомість, а в середині 2006-го вони впали настільки, що ринкова вартість житла стала меншою від суми заборгованості банкам за кредитами на його придбання чи будівництво. Оскільки значна частина позичальників фактично були інвесторами, які вкладали гроші в нерухомість з метою вигідного її перепродажу, то їм і іншим позичальникам було вигідніше відмовитися від погашення кредитів, віддавши банкам заставне майно. Проте в умовах падіння цін на ринку нерухомості банки були не в змозі його продати та змушені були списувати такі проблемні борги за рахунок своїх резервів, які швидко вичерпалися. Першими постраждали інвестиційні банки, в яких подібні безнадійні активи значно перевищували власний капітал. Причому йдеться про найпотужніші банківські установи, які були основними учасниками на світових фінансових ринках: так, компанія "LehmanBrothers" проголосила себе банкрутом, а банк "MerrillLynch" з метою уникнення банкрутства готується до продажу"BankofAmerica".

Саме цей період можна вважати початком повномасштабної фінансової кризи. Нормальне функціонування фінансової системи забезпечується стабільним кругообігом фінансових ресурсів, і будь-які порушення в цьому процесі негативно позначаються на економіці. У даному разі можна говорити про утворення "тромбу", який становив смертельну загрозу. Якщо до цього часу на світових фінансових ринках мав місце певний надлишок ресурсів і проблемою було знайти, куди їх інвестувати (до речі, завдяки цьому інвестиції спрямовувалися на нові ринки, у тому числі й в Україну), то внаслідок іпотечної кризи в США ситуація практично миттєво змінилася на протилежну — фінансових ресурсів уже катастрофічно не вистачало. Безмежна, нічим не підкріплена довіра банків до будь-якого позичальника змінилася недовірою до всіх. Ситуацію погіршила й паніка на фондових ринках, оскільки інвестори намагалися позбутися цінних паперів, причому не лише сумнівних, а й надійних. Відповідно почали скорочуватися обсяги кредитування як унаслідок обмеженості в ресурсах, так і загальної недовіри, що, у свою чергу, негативно позначилося на діяльності підприємств і платоспроможності громадян. Ця ланцюгова реакція, що докотилася й до України і нині набирає обертів, може призвести до глибокої фінансово-економічної кризи, якщо терміново не вжити відповідних антикризових заходів.

Поточна ситуація у світових економіці й фінансовій системі має всі ознаки глобальної кризи на відміну від фінансової кризи 1998 року, яка мала регіональний характер. Кризу 1998 року, що почалася з азійського регіону і поширилася на країни пострадянського простору, у тому числі Україну, було локалізовано в досить стислі терміни. Безумовно, будь-яка криза має декілька причин, але завжди можна виділити ключовий чинник її продукування. Так, у нашій країні головною причиною кризи була необґрунтована боргова політика держави, зумовлена дефіцитом державного бюджету, рівень якого у 1992 році становив 13,8 %, у 1994-му — 8,9 % до ВВП. При цьому до 1996 року переважало його емісійне фінансування, що стало одним із чинників гіперінфляції. З метою стабілізації національної грошової одиниці, починаючи з 1996 року, було здійснено перехід до боргового фінансування бюджетного дефіциту за рахунок як зовнішніх, так і внутрішніх державних позик. Хоча у структурі державного боргу України протягом усієї історії його формування зовнішня складова становить дві третини, у 1997 році внутрішні державні позики, що дорівнювали 4,95 млрд. грн.., більше ніж утричі перевищили зовнішні — 1,5 млрд. грн.

Запозичення на внутрішньому ринку мали явні ознаки так званої фінансової піраміди, а на зовнішніх ринках — певною мірою авральний характер. Позичаючи гроші, по суті, у всіх, хто їх давав, українська держава вочевидь не розрахувала свої фінансові можливості й у 1998 році опинилася на грані дефолту. Проблему вдалося розв'язати лише шляхом реструктуризації зовнішнього боргу перед Лондонським і Паризьким клубами кредиторів і перед позичальниками на внутрішньому фінансовому ринку. Внаслідок цього багато українських банків, які були основними кредиторами держави на внутрішньому ринку (при цьому держава їх усіляко заохочувала засобами податкової й регуляторної політики), опинилися у скрутному становищі, а деякі навіть збанкрутували.

Сьогодні є всі підстави стверджувати, що уроки згаданої фінансової кризи певною мірою пішли на користь державі, яка наразі здійснює досить зважену політику дефіцитного фінансування: починаючи з 1998 року й дотепер, бюджетний дефіцит перебуває у припустимих межах, не перевищуючи 2—3 % ВВП. Значно зменшилася частка вкладень у державні цінні папери у структурі активів комерційних банків. Якщо на кінець 1998 року співвідношення вкладень у державні цінні папери і кредитів, наданих в економіку, становило 14,5 %, то на кінець 2000-го — лише 3,0 %. Причому основним кредитором уряду став, як це й має бути, Ощадний банк України. Саме активне кредитування економіки в кінці 90-х років минулого століття стало одним із чинників макроекономічної й макрофінансової стабілізації та виходу на траєкторію економічного зростання. Це, у свою чергу, сприяло оздоровленню ситуації у сфері державних фінансів.