Смекни!
smekni.com

Податкова політика (стр. 3 из 5)

Податкова політика повинна бути стабільною тільки протягом певного податкового періоду. На жаль, догматичність норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття, і тому неврахування певних соціально-економічних змін, пов’язаних із розвитком суспільства, може призвести до не передбачуваних наслідків. Здійснюючи податкову політику, слід враховувати критерій гнучкості. Він передбачає необхідність зміни прийомів при певних соціально-економічних змінах у суспільстві, методів та форм державного регулювання економіки, зокрема і в сфері податків.

Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Останній пов’язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певній проміжок часу, тоді як критерій гнучкості — то вже податкова стратегія. Оптимальне врахування цих критеріїв забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників податків і держави.

Основні принципи формування податкової політики держави.

Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання.

Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані Адамом Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувалися економісти, зводяться до чотирьох понять:

- всеобщність;

- справедливість;

- визначеність;

- зручність.

Для того, щоб більш поглиблено зазирнути в сутність податкових платежів, важливо визначити основні принципи оподаткування.

«Якості, з економічної точки зору, бажані в будь-якій системі оподаткування, - зазначав Дж. Міль, - сформовані А. Смітом у формі чотирьох положень, чотирьох основоположних, можна сказати, що стали класичними, принципів, з якими, як правило, погоджувались наступні автори, й навряд чи можна розпочати наші роздуми краще, ніж процитувати ці положення». У викладі вченого А. Буковецького ці принципи сформульовані так:

1. Піддані держави повинні брати участь у покритті витрат уряду, кожний по можливості, залежно від доходу, яким він користується під охороною уряду. Дотримання цього положення або нехтування ним веде до так званої рівності або нерівності в оподаткуванні;

2. Податок, який повинен сплачувати кожний, повинен бути точно визначений ... Розмір податку, час та спосіб його сплати повинні бути ясними і відомими ... самому платникові, так і всякому іншому;

3. Кожен податок повинен стягуватись у такий час і таким чином, які найбільш зручні для платника;

4. Кожен податок повинен бути так побудований, щоб він забезпечував стягнення коштів з платника якомога менше від того, що надходить до каси держави.

Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті і зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Вагнера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікував в 4 групи:

1. Фінансові принципи оподаткування:

- достатність обкладання податками;

- еластичність – здатність адаптуватися до державних потреб;

2. Народногосподарські принципи:

- правильний вибір об’єкта оподаткування;

- вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання;

3. Етичні принципи:

- все загальність оподаткування;

- рівномірність;

4. Принципи податкового управління:

- визначеність;

- зручність сплати податку;

- максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

На практиці проявом податкової політики, що здійснюється в тій чи інший державі і формується відповідними державними структурами, виступає податкова система Країни. Побудову і функціонування оптимальних податкових систем слід розглядати під кутом зору відповідності таким принципам.

Принцип вигоди та адміністративної зручності.Даний принцип наголошує на тому, щоб втрати добробуту в результаті сплати податків були адекватні тим вигодам, які платники отримують за рахунок фінансованих із податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в максимальній зручності податкової системи для платників податків і державних структур з точки зору змісту податкової роботи і податкового законодавства, механізму збирання податків та контролю над податковими процесами. Причому на організацію справляння податків необхідно витрачати якнайменшу суму податкових надходжень.

З першого принципу випливає, що державна діяльність у формі забезпечування державною службою послуг і суспільних благ має певну ціну, яка на буває форм податку. Такі ”податкові” ціни одержали назву ”ціни Ліндалем” (на ймення шведського економіста Еріка Ліндаля, який вперше теоретизував це положення). Подібно до будь-якого ринку рівновага при обміні ”податки — блага” виникає тоді, коли податкові витрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів здійснюються з граничною вигодою для кожного споживача державних благ, платника податків.

Принцип платоспроможності. Даний принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятися згідно з платоспроможністю платників податку (розмірами доходів, обсягами споживання, вартістю майна тощо). З принципом платоспроможності пов’язані питання горизонтальної і вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає сплату однакових сум податків протягом певного періоду платниками податків з однаковою платоспроможністю і податковою базою з доходів чи майна. Вертикальна рівність досягається тоді, коли платники податків з різною платоспроможністю сплачують неоднакові за розміром суми податків, що диференціюються у відповідності з певними етичними принципами соціальної справедливості.

Питання планування податкових надходжень.

При формальній рівнозначності принципів вигоди і платоспроможності добре помітно, що принцип вигоди має більш суб’єктивний характер. Справа в тому, що поняття вигоди і справедливості в оподаткуванні є відносним: те, що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і не може існувати податкові системи, котра б задовольняла усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Суб’єктивний фактор — дуже важливий компонент теорії оподаткування. Навколо суб’єктивної мотивації явищ і процесів державних фінансів розвинувся навіть окремий напрямок фінансового знання — фіскальна соціологія.

У бюджетному плануванні, і зокрема при плануванні податкових надходжень, повинна прослідкуватися чітка послідовність:

прогнозована величина видатків зведеного бюджету

запланована величина доходів

планова величина видатків

Якщо уважно проаналізувати норму оподаткування, наприклад, у скандинавських країнах і в Сполучених Штатах Америки, то можна дійти висновку, що норма оподаткування в скандинавських країнах майже удвічі перевищує даний показник у США. Проте суттєвого впливу на економічний прогрес і середньорічні величини приросту валового внутрішнього продукту (приріст ВВП у Швеції, як і в США, коливається від 3 до 6% щорічно) норма оподаткування не справляє. Політика соціального захисту у скандинавських країнах спонукає до підвищення норми оподаткування. Але таке підвищення базується на граничній користі обов’язкових платежів, і втрата соціального добробуту конкретного громадянина – платника податків при обміні ”податки-блага” зводиться до мінімуму.

На величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухиляння від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заразом і до скорочення податкової бази.

Приміром відкриття Ліфтера полягає в тому, що в міру зростання податків, тобто норми оподаткування, податкова база стає еластичною, що якраз і зумовлює, починаючи з певного рівня висоти оподаткування, не збільшення, а зменшення податкових надходжень до бюджету за рахунок скорочення податкової бази і ухиляння від сплати податків.

Із сказаного вище можна зробити висновок про необхідність чіткого розмежування об’єктивного існування податків із притаманними їм функціями і процесу їхнього використання при здійсненні державою податкової політики. Прояв податків та їхніх функцій в дії — об’єктивний процес, який виражає відносини базису. Податкова ж політика, що будується державою на конкретній податковій системі, — це відносини надбудови. Даний висновок дає змогу краще зрозуміти об’єктивність категорії податок і суб’єктивність дій держави.

Податкова політика в Україні.

Економічна реформа в Україні, головна мета якої полягає в побудові соціально-орієнтованої економіки ринкового типу, передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених заходів, головними з яких є: використання різних форм власності, розвиток товарно-грошових відносин, формування ринкового середовища, активне застосування фінансово-кредитних важелів як засобів підвищення ефективності економіки. Однією з найсуттєвіших і водночас складних проблем у процесі реформи є вдосконалення фінансових взаємовідносин, насамперед податкових, між суб’єктами підприємницької діяльності та бюджетною системою.

Мета здійснення реформ податкової системи та оптимізації податкової політики полягає у збільшенні державних доходів та зменшенні пов’язаних із збором податків витрат, а також задіяні сприяючої економічному зростанню функції податків.