Смекни!
smekni.com

Управління активами та пасивами підприємства (стр. 4 из 17)

Поточний запас(Тпот) залежить від частоти і рівномірності обсягів поставок виробничих запасів. Його тривалість приймають у розмірі 50% від середньої (фактичного або планового) інтервалу між окремими поставками виробничих запасів, за їх видами. Середню тривалість інтервалу між поставками розраховують методом середньозваженої величини з врахуванням обсягів поставок.

Гарантійний (страховий) запас (Тг) – це запас для запобігання перебоїв у постачанні виробничих запасів. Гарантійний запас (Тг) приймають у розмірі 50% від поточного запасу виробничих запасів.

Норму виробничих запасів визначають за формулою

Твз = Ттв + Ттех +Тпот +Тг (1.3)

Норматив обігових коштів для тари обчислюють як добуток норми вартості тари на 1000 грн. товарної продукції, вираженої в гривнях на плановий обсяг товарної продукції за гуртовими цінами.

Норматив обігових коштів у запасні частини для ремонтів машин і обладнання визначають множенням норми вартості запасних частин на 1000 грн. діючого обладнання на загальну вартість діючих машин і обладнання підприємства у плановому періоді.

Нормування обігових коштів у незавершеному виробництві.

Норматив обігових коштів для фінансування витрат у незавершеному виробництві розраховують за показниками одноденних витрат у незавершеному виробництві, тривалості виробничого циклу та коефіцієнта наростання витрат у незавершеному виробництві за формулою:


Ннв = Онв х Твц х Кзв, (1.4)

де Онв – одноденні витрати у незавершеному виробництві за планом, грн.;

Твц – тривалість виробничого циклу в днях;

Кзв – коефіцієнт зростання витрат у незавершеному виробництві.

Планові одноденні витрати у незавершеному виробництві Онв обчислюють діленням виробничої собівартості валової продукції підприємства (Св) у четвертому кварталі планового року на 90.

Онв = Св/90 . (1.5)

Тривалість виробничого циклу (Твц) визначають на основі аналізу технологічних карт на виконання виробничих процесів, необхідних для виготовлення продукції. Тривалість виробничого циклу включає тривалість обробки деталей, їх транспортування, перерв між окремими операціями, передачі готової продукції на склад. Часто середньозважений показник тривалості виробничого циклу обчислюють за певною кількістю однорідних виробів.

Коефіцієнт зростання витрат (Кнв) характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві. При рівномірному розподілі витрат Кз розраховують за формулою:

Кзв = (В1 + 0,5В2)/ (В1 + В2), (1.6)

де, В1 – одноразові витрати на початку виробничого циклу, грн.;

В2 – наступні витрати у незавершеному виробництві, які включають у собівартість продукції, грн.

Нормування обігових коштів у витратах майбутніх періодів.

Норматив обігових коштів у витратах майбутніх періодів (Нмп) обчислюють як алгебраїчну суму витрат майбутніх періодів на початок планового періоду, витрат майбутніх періодів у плановому році та витрат майбутніх періодів, які будуть включені у собівартість продукції планового року, за формулою:

Нмп = Вп + Вк – Вс, (1.7)

де Вп – сума коштів, які вкладені у витрати майбутніх періодів на початок планового року, грн.;

Вк – витрати майбутніх періодів, передбачені кошторисом у плановому році, грн.;

Вс – витрати майбутніх періодів, які згідно кошторису будуть включені у собівартість продукції у плановому році, , грн.

Нормування обігових коштів для створення запасів готової продукції.

Норматив обігових коштів для створення запасів готової продукції (Нгп) обчислюють за формулою:

Нгп = Огп х Тгп, (1.8)

де Огп – одноденний випуск товарної продукції у IV кварталі планового року за виробничою собівартістю, грн.;

Тгп – норма запасу обігових коштів для готової продукції у днях.

Норма запасу обігових коштів для готової продукції (Тгп) рівна сумі витрат часу на комплектування готової продукції для поставки (Тк), часу на упакування продукції (Ту), часу на оформлення і здавання платіжних документів у банк (Тс).


Тгп = Тк + Ту +Тс. (1.9)

Сукупний норматив обігових коштів підприємства (Тс) на плановий рік визначається підсумовуванням нормативів за кожною статтею нормованих обігових коштів. Порівнюючи сукупний плановий норматив обігових коштів з фактичною їх наявністю на початок планового періоду обчислюють обсяг приросту (зменшення) суми обігових коштів підприємства у плановому періоді. Ці дані використовуються для складання фінансового плану. У фінансовому плані визначають джерела фінансування приросту нормативу обігових коштів підприємства.

Розрахунок нормативів обігових коштів прямим методом вимагає значних витрат коштів і часу. Тому часто їх використовують на підприємстві протягом ряду планових періодів. Однак, щорічно обчислені прямим методом нормативи обігових коштів коригують відповідно до змін виробничої програми підприємства, швидкості обертання його обігових коштів тощо. Для коригування нормативів використовують економічний метод.

Визначення нормативу обігових коштів економічним методом здійснюється у такій послідовності:

1) нормативи обігових коштів, обчислені методом прямого розрахунку розподіляють на дві частини. До першої частини відносять нормативи обігових коштів за статтями, розмір яких пропорційно залежить від обсягу виробництва. До них належать нормативи обігових коштів у запасах сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, готової продукції. Суму нормативів обігових коштів за цими статтями називають виробничим нормативом. До другої частини належать нормативи обігових коштів за статтями, розмір яких прямо не залежить від обсягу виробництва, суму нормативів за цими статтями нормованих обігових коштів називають невиробничим нормативом. До невиробничих належать нормативи обігових коштів у запасні частини для ремонту обладнання, нормативи малоцінних та швидкозношуваних предметів, витрат майбутніх періодів тощо;

2) на плановий рік виробничий норматив збільшують пропорційно до темпів зростання виробничої програми, а невиробничий норматив – лише на 50%;

3) отримана загальна сума обігових коштів зменшується на суму коштів, що вивільняються унаслідок прискорення їх обертання у плановому періоді порівняно зі звітним.

Економічний метод розрахунку нормативу обігових коштів підприємства є простим, не вимагає значних витрат праці, однак його можна застосувати лише на вже діючих підприємствах.

1.2 Класифікація та основні форми пасивів підприємства

Пасиви підприємства - це сукупність його боргів і зобов'язань, що складаються з позикових і привернутих засобів, включаючи кредиторську заборгованість [17]. До пасивів не відносяться дотації, субвенції, власні засоби.

Власний капітал засновників (учасників) поділяється на дві частини: 1) реєстрований; 2) нереєстрований. Перший — це статутний, або пайовий, капітал. Другий — додатковий — резервний, страховий, капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Статутний капітал утворюється за рахунок вкладів (внесків) засновників або учасників. Вкладами можуть бути гроші, будинки, споруди, обладнання, цінні папери, права на користування землею, водою, будинками. Статутний капітал комерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку.

Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві. Пайовий капітал складається із сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок, а також паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, одержаних внаслідок розподілу на паї колективної власності.

Додатковий капітал складається з емісійного доходу від розміщення акцій власної емісії за цінами, що перевищують номінальну вартість, дооцінки активів, безоплатно одержаних необоротних активів, іншого додаткового капіталу.

Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються згідно з установчими документами — у випадку нестачі прибутку покриваються витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації підприємства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

Нерозподілені прибутки — це прибутки, одержані в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, зменшені на суму прибутків, використаних у звітному році, у тому числі нарахування податку на прибуток. Якщо є збитки, то сума збитку зменшує суму власного капіталу.

Неоплачений капітал призначений для обліку розрахунків із засновниками підприємства за вкладами до статутного капіталу підприємства.

П(С)БО 11 "Зобов'язання" визначає порядок формування та відображення у звітності інформації про зобов'язання. Цим стандартом усі зобов'язання класифікуються на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов'язання.

До довгострокових зобов'язань належать:

• довгострокові кредити банків;

• інші довгострокові фінансові зобов'язання;

• відстрочені податкові зобов'язання;

• інші довгострокові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як довгострокове, якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо:

• позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника;

• не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.