Смекни!
smekni.com

Пенсійний фонд України, його формування та використання (стр. 6 из 10)


Розділ 3. Управління Пенсійним фондом та шляхи його удосконалення

3.1 Управління Пенсійним фондом

Відповідно доПоложення "Про Пенсійний фонд України" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. N 1261 керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Фонду, чисельність і персональний склад якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Голова правління Фонду та його заступники призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, підготовленим за пропозицією Міністра праці та соціальної політики.

Правління Пенсійного фонду України:

1) визначає поточні та перспективні завдання Фонду;

2) приймає у межах своїх повноважень постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Фонду;

3) заслуховує звіти керівників головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі про результати їх діяльності, розглядає результати перевірок їх роботи;

4) затверджує положення про головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, управлінь в районах, містах і районах у містах;

5) призначає на посаду та звільняє з посади начальників головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі у порядку, встановленому відповідно до законодавства Міністром праці та соціальної політики;

6) затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Фонду, контролює додержання їх вимог;

7) приймає рішення з інших питань діяльності Фонду [4].

Засідання правління Фонду скликаються в міру потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.

Правління правомочне приймати рішення за наявності на засіданні не менш як дві третини його членів.

Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

Голова правління Пенсійного фонду України:

1) забезпечує виконання рішень правління Фонду;

2) розпоряджається в межах своїх повноважень коштами Фонду;

3) підписує документи від імені Фонду;

4) представляє Фонд в органах державної влади, об'єднаннях громадян, іноземних і міжнародних організаціях;

5) несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Фонд завдань;

6) здійснює розподіл обов'язків між заступниками Голови правління, керівниками структурних підрозділів центрального апарату Фонду та визначає ступінь їх відповідальності;

7) призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку працівників центрального апарату Фонду, заступників начальників головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі;

8) затверджує відповідно до бюджету Фонду штатні розписи та кошториси видатків з утримання головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі;

9) видає накази з питань, що не належать до компетенції правління Фонду [4].

Для розгляду пропозицій щодо реалізації основних завдань, обговорення найважливіших питань діяльності у Пенсійному фонді України можуть утворюватися наукова, методологічна, експертна ради, інші дорадчі та консультативні органи. Склад таких органів і положення про них затверджує Голова правління Фонду.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Граничну чисельність працівників Пенсійного фонду України затверджує Кабінет Міністрів України.

Структуру центрального апарату Фонду затверджує Міністр праці та соціальної політики.

Штатний розпис і кошторис Фонду затверджує Голова правління Фонду за погодженням з Мінфіном.

Положення про структурні підрозділи центрального апарату Фонду затверджує Голова правління [4].

Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в уповноваженому банку, який визначається Кабінетом Міністрів України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

3.2. Пріоритети діяльності Пенсійного фонду України щодо реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення, своєчасних перерахунків пенсій та сталого їх фінансування у 2008 році

Основним пріоритетом роботи Пенсійного фонду України у 2008 році є реалізація положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків", зокрема [29]:

– забезпечення сталого і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій;

– посилення контролю за раціональним використанням коштів, призначених для пенсійного забезпечення, зокрема, підприємствами поштового зв'язку та банками, через які здійснюється виплата пенсій;

– удосконалення роботи із підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які мають прострочену заборгованість із обов'язкових платежів до Пенсійного фонду, насамперед, боржниками, які підпадають під дію Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

– підвищення якості та оперативності обслуговування пенсіонерів, інших громадян в органах Пенсійного фонду України;

– розвиток сучасних інформаційних технологій в роботі Пенсійного фонду України, зокрема, спрощення доступу громадян до відомостей про розміри їх пенсій, сплату страхових внесків та інших персональних даних, розширення з цією метою мережі інформаційних кіосків, поступове впровадження централізації призначення і виплати пенсій;

– забезпечення відкритості у роботі органів Пенсійного фонду України, покращення якості інформування населення про їх діяльність;

– розроблення та подання у встановленому порядку пропозицій щодо поглиблення диференціації розмірів пенсій, у тому числі у залежності від тривалості страхового стажу, уніфікації пенсійного законодавства, запровадження єдиних правил призначення і перерахунку пенсій;

– забезпечення підвищення пенсій у зв'язку із збільшенням вартості одного року страхового стажу;

– внесення пропозицій щодо запровадження та розвитку накопичувальної пенсійної системи шляхом нормативно-методичного забезпечення переходу до паралельних систем загальнообов'язкового та добровільного пенсійного страхування на основі персоніфікованих рахунків;

– створення необхідних організаційно-технічних передумов для впровадження єдиного соціального внеску, обов'язкової накопичувальної пенсійної системи;

– співпраця із соціальними партнерами щодо забезпечення прав застрахованих осіб, захисту інтересів найманих працівників, пов'язаних із формуванням та реалізацією їх пенсійних прав.

3.3 Короткий огляд сучасних систем пенсійного страхування в зарубіжних країнах

пенсійний фонд кошти

Існує багато різних спроб класифікувати пенсійні системи з використанням притаманним їм загальних рис. Їх можна розділити по галузевій придатності, способу організації, ступеню заміщення втраченого доходу та іншим критеріям, з яких можна виділити такі основні ознаки як:

– способи фінансування

– типи справляння внесків та розрахунку виплат

– обов'язковість або добровільність участі в них робітників [29].

У світовій практиці прийнято розрізняти два способи фінансування: розподільчий та накопичувальний.

В розподільчій системі, яка як правило є державною формою пенсійного забезпечення, пенсійні виплати фінансуються за рахунок поточних доходів, які складаються з внесків робітників та роботодавців. Внески робітників акумулюються на спеціальному виділеному рахунку та після цього розподіляються у виді виплат на користь пенсіонерів. Тому в зарубіжних засобах друку такий механізм розподілення коштів прийнято називати PAY-AS-YOU-GO (PAYG) – системою "поточних платежів".

В накопичувальних пенсійних системах внески робітників акумулюються в пенсійних фондах, інвестуються з метою отримання додаткового прибутку. Пільги в накопичувальних системах, як правило, відсутні, а пенсійні виплати повинні бути профінансовані роботодавцем, робітником або державою.

Наступним критерієм класифікації пенсійної системи є обов'язковість або добровільність участі в ній робітників.

Обов'язковість участі робітників в пенсійній системі означає наявність відповідальності держави перед особою, яке законодавче зобов'язує учасників схем сплачувати внески. Обов'язковість участі призводить до максимізації обхвату, а відтак до збільшення доходної частини системи [29].

Добровільність участі робітників означає можливість вибору з метою отримання ними додаткових доходів за рахунок додаткових заощаджень.

В практиці пенсійного забезпечення використовується класифікація пенсійної системи по типу розрахунку виплат. У відповідності з даним критерієм програми соціального страхування поділяються на плани з фіксованим розміром пенсії (ФП), в яких встановлено розміри внесків та виплат, та плани з установленими розмірами внесків (УВ), але не установленим розміром виплат.

В розподільчих системах переважно застосовуються плани з ФП, при настанні терміну виплат вони фінансуються відповідно з принципом солідарності поколінь.

В накопичувальних системах використовуються переважно плани з УВ, в яких розмір виплат пов'язаний з розміром акумульованої суми та нарахованих дивідендів.

Реформа пенсійного забезпечення в багатьох країнах світу на сучасному етапі виходить з єдиної проблеми фінансового дефіциту, дисбалансу національних пенсійних програм, що обумовлено двома головними факторами: