8) охорону здоров´я:
9) соціальний захист та соціальне забезпечення:
10) культуру і мистецтво:
11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;
12) фізичну культуру і спорт:
13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
14) програми реставрації пам´яток архітектури державного значення;
15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікації та інформатики;
16) державні інвестиційні проекти;
17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської ката строфи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
18) створення та поповнення державних запасів і резервів;
19) обслуговування державного боргу;
20) проведення виборів та референдумів;
21) інші програми, які мають виключно державне значення. Різноманітність конкретних видів бюджетних витрат зумовлюється багатьма факторами. Це, зокрема, природа і функції держави, рівень соціально-економічного розвитку суспільства, розгалуженість зв´язків бюджету з народним господарством, рівень розвитку економічних відносин, форми надання бюджетних коштів тощо. Поєднання усіх факторів безпосередньо впливає на формування такої системи видатків бюджету, яка у найбільшій мірі відповідає завданням соціально-економічного розвитку суспільства.
Основним завданням політики бюджетних видатків має стати по дальше поєднання соціальної спрямованості з одночасним посиленням структурного оновлення економіки на базі науково-технологічних інновацій. Саме науково-технологічні інновації виступають одним з найважливіших засобів суттєвого збільшення обсягів виробництва продукції та їх споживання.
1.2 Бюджетний дефіцит. Державний борг
Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх на явну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.
У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.
1. Наочно-реальний. При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі.
2. Структурний.
Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними дохо дами: витратами при діючій фіскальній політиці та базовому рівні безробіття.
3. Циклічний.
Існує і така класифікація видів бюджетного дефіциту:
1.Заформою прояву:
а) відкритий бюджетний дефіцит - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік.
б) прихований бюджетний дефіцитвиникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.
2. За причинами виникнення
а) вимушений бюджетний дефіцитє наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни.
б) свідомий бюджетний дефіцитвиникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.
3. За напрямом дефіцитного фінансування
а) активний бюджетний дефіцитхарактеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.
б) пасивний бюджетний дефіцитхарактеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків.
Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:
- позики держави (не інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту);
- грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).
Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування врегульовані Бюджетним кодексом. У ст. 2 подано визначення державного боргу.
Державний борг - це сукупність дефіцитів державного бюджету за певний період часу. Це економічне визначення державного боргу. У Бюджетному кодексі дане юридичне визначення цього поняття як боргових зобов'язань перед юридичними й фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права.
Основними причинами утвору державного боргу є дефіцит державного бюджету й наявність вільних коштів у фізичних і юридичних осіб.
Державні боргові зобов'язання можуть існувати в різних формах:
· кредитні угоди й договори із кредитними організаціями, іноземними державами й міжнародними фінансовими організаціями на користь зазначених кредитів;
· державні цінні папери, випущені від імені;
· договори про надання державних гарантій, договорів поручництва по забезпеченню зобов'язань третіми особами;
· переоформлення боргових зобов'язань третіх осіб у державний борг на основі федеральних законів;
· угоди й договори про пролонгацію й реструктуризації боргових зобов'язань минулих років.
Державний борг можна класифікувати за різними критеріями. За валютним критерієм він ділиться на внутрішній і зовнішній: карбованцеві борги ставляться до внутрішнього боргу, а валютні - до зовнішнього. У міжнародній практиці є й інше визначення зовнішнього боргу: сукупний борг нерезидентам, а внутрішнього боргу - як сукупного боргу резидентам.
Державний борг ділиться:
1. Капітальний борг - це сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи відсотки.
2. Поточний борг - це видатки по виплаті доходів і погашенню зобов'язань.
По строках державні боргові зобов'язання можуть бути короткостроковими ( до 1 року), середньостроковими ( від 1 року до 5 років), довгостроковими ( від 5 до 30 років). Боргові зобов'язання не можуть перевищувати строк в 30 років.
За рівнем керування державний борг ділиться на державний борг, державний борг суб'єкта й муніципальний державний борг. Україна не несе відповідальності щодо боргових зобов'язань суб'єктів.
Розміри й структура державного внутрішнього боргу наведені в Програмі державних внутрішніх запозичень, суб'єктів і муніципальних утворів. Програма входить до числа документів, надаваних одночасно із проектом бюджету на черговий фінансовий рік.
Граничні обсяги внутрішнього боргу затверджуються законом про бюджет на відповідний фінансовий рік (федеральним законом, законом суб'єкта або місцевого органа влади). Граничний обсяг може бути перевищений Урядом, якщо це знижує видатки по обслуговуванню державного боргу. У законі про бюджет затверджується також граничний обсяг позикових коштів, що направляються, суб'єктами або муніципальними утворами на фінансування дефіциту бюджету відповідного рівня. Для суб'єкта ця межа не повинен перевищувати 30% доходів бюджету на поточний фінансовий рік без обліку фінансової допомоги з федерального бюджету й позикових коштів, притягнутих цього року. Для муніципальних утворів він не повинен перевищувати 15% доходів місцевого бюджету без обліку фінансової допомоги з федерального бюджету й бюджету суб'єкта, притягнутих цього року позикових коштів. Граничний розмір видатків на обслуговування державного боргу суб'єкта або муніципального боргу не повинен перевищувати 15% обсягу видатків бюджету відповідного рівня. Якщо ці видатки більше 15%, то можуть бути застосовані наступні санкції:
· ревізія бюджету суб'єкта;
· передача виконання бюджету суб'єкта під контроль Міністерства фінансів або місцевого бюджету під контроль органа, що виконує бюджет суб'єкта;
· інші заходи.
Швидкий ріст державного внутрішнього боргу привів до того, що видатки по обслуговуванню боргу стали перевищувати доходи від розміщення державних цінних паперів.
Класифікація державних внутрішніх боргів і суб'єктів - це угруповання боргових зобов'язань Уряду й органів виконавчої влади суб'єктів.
Класифікація видів державного зовнішнього боргу - це угруповання державних зовнішніх боргових зобов'язань, здійснюваних Урядом відповідно до законодавства.
1.3Основні напрями подолання дефіциту бюджету України
Бюджетний дефіцит сам по собі не може бути надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Усе залежить від причин його виникнення і напрямів використання коштів.
Виходячи із визначення дефіциту бюджету, очевидно, що для більшого збалансування бюджету необхідно певним чином збільшити дохідну частину бюджету або дещо зменшити видаткову, але в тих межах, які б не загрожували розвитку виробництва та не знижували б життєвий рівень населення та якість життя.
Зростання дохідної частини бюджету може відбуватись за умов проведення ефективної та оптимальної податкової політики. Також для збільшення дохідної частини бюджету слід провести реформи, пов’язані із збільшенням прибутків основної частини населення (наприклад, реформу заробітної плати).
Слідуючи напрям зменшення дефіциту бюджету – скорочення видаткової частини бюджету. До цього напряму слід віднести скорочення видатків на народне господарство, зменшення участі держави у виробничих інвестиціях. Доцільно перекласти фінансування розвитку виробництва, проведення інноваційної політики перекласти на самі підприємства, які можуть використовувати як джерело формування інвестиційних ресурсів і нерозподілений прибуток, і амортизаційні відрахування, і резервні фонди. Також напрямами скорочення видаткової частини бюджету є зменшення видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових та військової техніки та зменшення дотацій, субвенцій.