- контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.
Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.
Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.
Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:
- наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
- комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;
- безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;
- стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;
- оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.
Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.
Фінансове планування включає:
- фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);
- поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);
- оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).
При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування :
Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.
Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.
Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.
Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.
Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.
Фінансові плани складають, як правило, усі суб'єкти господарювання. При цьому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи, до якої належить суб'єкт господарювання. [1]
Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення. Іншими словами, фінансовий контроль — цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.
Основна мета фінансового контролю:
- дотримання чинного фінансово-господарського законодавства у процесі здійснення фінансової діяльності та окремих фінансових операцій;
- реалізація стратегії фінансування, тобто передбачення змін умов фінансової діяльності і своєчасне пристосування до них.
Фінансовий контроль може проводитися як на рівні держави (макрорівень), так і на рівні суб'єктів господарювання (мікрорівень).
На макрорівні об'єктом фінансового контролю є фінансово-господарські операції, пов'язані з формуванням і використанням державних фінансових ресурсів на соціально-економічний розвиток, суб'єктами — державні органи влади і управління в особі постійних комісій Верховної Ради України, Національного банку України, органи податкової та контрольно-ревізійної служб, аудиторські фірми тощо.
Фінансовий контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних господарських структурах, повне та своєчасне виконання фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом.
На мікрорівні об'єктом фінансового контролю є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Суб'єктами — фінансові менеджери, керівники підприємств, засновники, незалежні аудиторські організації тощо.
Основні принципи фінансового контролю такі:
- незалежність (не враховуються матеріальна чи моральна зацікавленість перевіряючого);
- гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);
- превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);
- дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди вживаються певні заходи);
- регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);
- об'єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами чинного законодавства);
- всеохопний характер (якщо можливо, фінансовий контроль має охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).
Фінансовий контроль класифікується за певними ознаками . Залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, виділяють такі види.
Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави. Його проводять органи державної влади і управління.
Державний фінансовий контроль поділяють на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів України, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державний митний комітет та інші структури. Відомчий фінансовий контроль проводиться підрозділами міністерств і відомств, державних комітетів та інших органів і застосовується тільки до підвідомчих підприємств та організацій. Останніми роками у зв'язку з ліквідацією окремих міністерств, виникненням та розвитком нових форм власності, масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.
Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні і попередженні різних порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з ініціативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян. Його здійснюють: громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору), засоби масової інформації, окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних і фінансових відшкодувань.
Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевірку своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, правильності складання і ведення фінансової звітності тощо. Такий вид контролю здійснюють структурні підрозділи підприємств — бухгалтерія, фінансовий відділ, служба фінансового менеджера.
Аудит — незалежний зовнішній фінансовий контроль, що здійснюється на комерційних засадах. В Україні аудит як вид фінансового контролю функціонує з квітня 1993 р., коли був прийнятий Закон України "Про аудиторську діяльність", що визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.
Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.
Аудит здійснюється незалежними особами — аудиторами або аудиторськими фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників суб'єкта господарювання.
Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку та проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фірми — комерційні організації, і тому всі свої послуги надають за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.