Смекни!
smekni.com

Місцеві фінанси (стр. 3 из 7)

– запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення;

– створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;

– посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, дотримання фінансової дисципліни;

– оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв'язків;

– удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності [8].

Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина.

2. Місцеві бюджети – фінансова основа органів місцевого самоврядування

2.1 Поняття самостійності місцевого бюджету

фінанси податок самоврядування комунальний

Із 1990 року в Україні розпочався процес становлення системи самостійних місцевих бюджетів, здійснення на новій основі їхніх видатків, запровадження нових способів формування доходів.

У фінансовій теорії в Україні почали пробивати собі дорогу нові підходи до визначення змісту такого поняття, як бюджетна система.

Слід розрізняти поняття система місцевих бюджетів і бюджетна система. Поняття бюджетна система сформувалося наприкінці 20-х – 30-х роках у колишньому СРСР, коли в основному завершився процес створення бюджетів різноманітних територіальних утворень, включаючи сільські та селищні бюджети. Проблемам формування місцевих бюджетів присвячено ряд публікацій. Особливо ґрунтовні з них належать М.В. Васильєвій, Н.А. Ширкевич, Г.Б. Поляку та іншим авторам [14, 117].

З кінця 30-х років під бюджетною системою в колишньому СРСР почали розуміти сукупність державного (союзного), республіканських (союзних республік) та місцевих бюджетів, яка утворює єдине ціле. Основним принципом побудови цієї системи став так званий принцип єдності. Згідно з ним бюджети нижчих територіальних рівнів були складовою бюджетів вищих територіальних рівнів. А всі разом вони входили до складу союзного бюджету. Остаточне об'єднання місцевих бюджетів з державним бюджетом СРСР завершилось у 1938 році, після чого місцевих фінансів не стало.

Процес становлення інституту самостійних місцевих бюджетів в Україні в 90-х роках розвивається з великими труднощами. Незважаючи на декларацію принципу самостійності місцевих бюджетів, термін бюджетна система було покладено в основу назви двох редакцій основних бюджетних законодавчих актів у 1990 і 1995 роках. Термін бюджетна система України, використовується і в тексті нової Конституції України.

Враховуючи принцип самостійності бюджетів усіх рівнів, доцільніше було б уживати термін система бюджетів України. Термін бюджетна система фактично не використовується в бюджетному законодавстві розвинутих зарубіжних країн. Не використовувався він і в колишній царській Росії та в радянську епоху періоду НЕПу.

Термін, система місцевих бюджетів, відображає сукупність самостійних місцевих бюджетів, які не включаються до складу державного бюджету і один до одного. Система місцевих бюджетів включає два види бюджетів. Це бюджети територіальних громад та інших органів місцевого самоврядування, а також бюджети державних утворень, які є суб'єктами федерацій. Наприклад, бюджети земель у ФРН, штатів у СІЛА, суб'єктів федерацій у Російській Федерації і т. ін.

В унітарних країнах поняття місцеві бюджети збігається з поняттям бюджети місцевого самоврядування. У федеративних державах використовується два види місцевих бюджетів. Україна є унітарною країною. Тому тут місцевими бюджетами слід вважати бюджети органів місцевого самоврядування.

Конституція України не визначила характеру республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів. Але їх, безумовно, слід вважати місцевими, оскільки у правовій унітарній державі може бути лише один державний бюджет – бюджет центрального уряду [14, 119].

Місцевий бюджет може розглядатися в трьох аспектах. По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів. По-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування. По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним атрибутом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Нині в Україні місцеві бюджети перебувають у стадії еволюції. У 1990 році вперше виникло таке поняття як бюджети місцевого самоврядування. У тому ж році, після утворення Автономної Республіки Крим, постало поняття республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Система місцевих бюджетів в Україні тепер включає республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські бюджети міст Києва і Севастополя, міські бюджети міст обласного значення, районні (районів у містах), міські бюджети міст районного значення, сільські та селищні бюджети.

Крім цих бюджетів, в Україні є ще й система так званих зведених бюджетів. Вони використовуються в процесі бюджетного планування та бюджетного регулювання. До місцевих зведених бюджетів в Україні відносять бюджет Автономної Республіки Крим, бюджет області, бюджет міста з районним поділом, бюджет району.

Відповідно до Закону «Про бюджетну систему України» [3] бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет автономії та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цієї автономії. Бюджет області складається з обласного бюджету та бюджетів районів і міст обласного підпорядкування [14, 120].

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, бюджети селищних і сільських рад. Бюджет міста з районним поділом об'єднує міський бюджет та бюджети районів у місті. Законом встановлено, що бюджет міста, на території якого перебувають адміністративне підпорядковані йому інші міста, села та селища, об'єднує бюджети цих адміністративних одиниць. Аналогічно їх об'єднує бюджет району в місті, на території якого розміщено подібні адміністративні одиниці.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу державного та місцевих бюджетів, є зведеним (консолідованим) бюджетом України.

Принципово важливе питання – організація бюджету низової територіальної одиниці. Закон України «Про місцеві ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування» [4] надав усім міським, сільським і селищним радам право створювати власні бюджети. Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [8] від 21 травня 1997 р. право на утворення місцевих бюджетів належить усім територіальним громадам. Це право передбачає і Конституція України. Таким чином, потенційно кількість місцевих бюджетів в країні може бути збільшено з 12 тис. до більш ніж 30 тис.

У той же час чинний поки що Закон «Про бюджетну систему України» визначає інший порядок вирішення цього питання. Згідно із ст. 2 цього Закону, «селищні і сільські бюджети створюються за рішеннями районних, міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази» [3].

Це положення суперечить законодавству України про місцеве самоврядування, нормам Конституції України.

Як уже зазначалося, реалізація цього конституційного положення може призвести до значного зростання чисельності низових бюджетів, що не має виправдання з погляду доцільності та ефективності. Перш ніж це робити, слід визначити перелік територіальних громад та їхні раціональні параметри.

Враховуючи конституційне закріплення статусу територіальної громади і суперечності в законодавстві, доцільно розробити окремий законодавчий акт, який врегулює систему місцевих бюджетів. Цей закон має базуватися на новому законодавстві про територіальний устрій держави.

Нині у складі системи місцевих бюджетів України функціонують такі бюджети: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя, 442 бюджети міст обласного і районного значення, 488 районних бюджетів, 104 районних бюджети (районів у містах), 787 бюджетів селищних рад, а також понад 10,1 тисячі бюджетів сільських рад [14, 121].

Система місцевих бюджетів України нині остаточно ще не сформована. Завершення цього процесу буде важливим кроком у сфері будівництва місцевих фінансів, їхньої інституціалізації.

Наявність системи самостійних місцевих бюджетів є закономірністю функціонування місцевих фінансів, необхідним елементом їхньої інституціональної структури. Ось чому без остаточного утвердження інституту самостійних місцевих бюджетів Україна не зможе організувати місцеві фінанси згідно з міжнародними стандартами.

2.2 Особливості формування доходів місцевих бюджетів за рахунок податків і зборів в умовах незалежності України

Світовий досвід визначення ролі держави та її територіальних утворень у розподільчих процесах переконує, що державний і місцеві бюджети є одним із найдосконаліших інструментів регулювання соціально-економічних процесів. На сьогодні у більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється до 50% ВВП. Проблемою лишається визначення оптимальних форм і методів такого перерозподілу, збалансування державних і територіальних інтересів у бюджетному процесі, їхнє фінансове забезпечення. На сучасному етапі для України – це одне з найважливіших завдань, підтвердженням чого є ратифікація нашою країною Європейської хартії про місцеве самоврядування у 1996 році [34, 55–57].