На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладено функції оборони, управління народним господарством, здійснення зовнішніх зв'язків держави, охорони кордонів, пошти, зв'язку, залізниці, грошового обігу та ін. Зростає роль державного бюджету у розвитку освіти, охорони довкілля, соціального забезпечення, перерозподілі національного доходу тощо.
Місцеві бюджети виконують функції розвитку комунального господарства, будівництва певних об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвитку охорони здоров'я (частково), утримання поліції та ін.
До бюджетної системи федеральних держав входить ще третя (середня) ланка – бюджети членів федерації: у США – бюджети штатів, у Німеччині – земель, у Швейцарії – кантонів, у колишньому СРСР – республік. Після проголошення незалежності в Україні її бюджетна система стала змішаною. Наявність Автономної Республіки Крим, уряд якої складає і затверджує свій бюджет через власні виборчі органи, робить бюджетну систему України частково триступеневою. Усі інші ланки бюджетної системи двоступеневі.
Державний бюджет – система відносин економічної власності між різними гілками влади та іншими економічними суб'єктами з приводу вилучення частки виробленого необхідного {додаткового продукту та його витратна виконувані державою цілі.
У найпростішому вигляді державні бюджети – це заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом кошторис усіх щорічних доходів і витрат держави.
Сутність бюджету кожної країни визначають соціально-економічний устрій суспільства, рівень розвитку продуктивних сил, природа типів і форм економічної власності, виконувані державою функції та інші фактори.
Державний бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі основні функції:
• перерозподіл національного доходу:
• державне регулювання і стимулювання економіки:
• фінансове забезпечення соціальної політики;
• контроль над утворенням та використанням централізованого фонду коштів.
Джерелом державних (центральних) бюджетів є такі види податків: подохідний, податок на прибуток компаній, акцизи, митні збори, доходи від випущених центральним урядом державних позик та об'єктів державної власності. Доходи місцевих бюджетів формують за рахунок окремих податків (здебільшого помайнового), муніципальної власності (наприклад, ренти від будинків), окремих акцизів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.). Доходи бюджетів членів федерації (у США – штатів, Німеччині – земель) також формуються за рахунок податків (у США – непрямих, Німеччині – прямих), випуску позик.
У цілому суб'єктами бюджетних відносин виступають, з одного боку, держава, з іншого – юридичні і фізичні особи; об'єктом – ВВП і національне багатство. Отже, бюджетними відносинами охоплюються всі юридичні особи, кожен громадянин держави і кожна державна структура, при цьому відносини можуть мати двосторонній або односторонній характер. Характер і масштаби участі держави у розподільних процесах залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві.
Призначення бюджету – забезпечити фінансовими ресурсами потреби економічного й соціального розвитку на основі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в державі. Таке забезпечення має свої особливості. Фінансові ресурси, сконцентровані в бюджеті, не є основним джерелом розвитку економіки і соціальної сфери. На зазначені цілі спрямовуються насамперед власні ресурси й накопичення підприємницьких структур і населення. Кошти, сконцентровані в бюджеті, виступають як елемент регулювання, стимулювання і гарантії фінансової системи держави. Держава впливає на розвиток економіки шляхом прямої участі чи завдяки посередницькому регулюванню. Основними формами прямої участі є бюджетне фінансування конкретних загальнодержавних інвестиційних програм і кредитування за рахунок коштів бюджету.
Сутність бюджету держави можна визначити наступним чином:
1. За сутністю економічної категорії державний бюджет – це грошові відносини, які виникають між державою з одного боку, підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами – з іншого боку, з приводу утворення фонду грошових засобів і його використання на розширене відтворення.
2. За матеріальним змістом державний бюджет – це централізований фонд грошових коштів держави, які перебувають у постійному русі.
3. За формою державний бюджет – це основний фінансовий план держави.
4. За організаційною структурою державний бюджет – це центральна ланка фінансової державної системи, яка зумовлює розподіл і перерозподіл ВВП між галузями матеріального виробництва, виробничою та невиробничою сферами, окремими ланками бюджетної системи та окремими категоріями населення.
5. За характером державний бюджет – це обов’язковий документ.
Функціональна збалансованість бюджетної політики має надзвичайну вагу. Зосередження уваги переважно на фіскальних функціях бюджету при нехтуванні його стратегічними функціями веде до втрати стратегічних орієнтирів та руйнування потенціалу довгострокового економічного зростання. Акцент на завданнях антициклічного та структурного регулювання без врахування необхідності стимулювання економічної активності вестиме до економічної стагнації. Між тим, і неврахування власне фіскальної функції бюджетної політики на тлі амбіційних стратегічних орієнтирів містить у собі загрозу суттєвої макроекономічної дестабілізації.
Активізація фіскального тиску та посилення вилучення ліквідних ресурсів у підприємств та населення веде до зменшення децентралізованого інвестиційного потенціалу. Зазначені кошти, які потенційно могли б бути спрямовані на інвестування, перерозподіляються на поточне споживання. Водночас, зменшення розміру наявного доходу зменшує схильність населення до заощадження та підприємств до інвестування. Відтак жорстка фіскальна політика суттєво посилює відповідальність держави за використання вилучених ресурсів у спосіб, який максимально стимулюватиме економічний розвиток та інвестиційні процеси.
Найбільш загальне визначення бюджетного дефіциту передбачає зіставлення величини доходів і видатків бюджету. Зведення державного бюджету з дефіцитом має місце тоді, коли обсяги видатків перевищують суму доходів. У таких випадках для забезпечення балансу застосовується додаткове фінансування на суму нестачі доходів порівняно з видатками. Згідно з Бюджетним кодексом України (ст. 2) фінансування бюджету – це «надходження та витрати у зв'язку зі зміною обсягу боргу, а також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету». Законом про державний бюджет на поточний рік визначається граничний обсяг дефіциту державного бюджету. Така вимога установлена Бюджетним кодексом України, оскільки бюджетний дефіцит може як позитивно, так і негативно впливати на розвиток країни.
3. Фінансова система України
3.1 Сутність фінансової системи України
В Україні перша фінансова система була сформована за часів Київської Русі. Казна князя називалася скотницею, а казначей – скотником. Для ведення фінансових операцій використовувались гривні. За гетьманування Б. Хмельницького була організована державна скарбниця, запроваджено податкову систему. Основну масу податків сплачували селяни, ремісники і купці, частково і рядові козаки. Доходи української шляхти, козацької старшини і православного духовенства не оподатковувались. Крім того, джерелами фінансових надходжень були земельний фонд гетьманського управління, промисли, винокурні, шинки і млини, що здавалися в оренду, мито за право торгівлі, яке сплачували міщани, митні збори від зовнішньої торгівлі та ін. Організатором казни та її управителем був Б. Хмельницький, безпосередньо казною відав підскарбій, у якого був помічник, що відповідав за оренду. Полковники і сотники управляли місцевими фінансами відповідних адміністративно-територіальних одиниць і військових підрозділів. Заохочувалися ввезення в країну золота і обмеження його вивозу, експорт товарів, встановлювались захисні ввізні та вивізні мита, що відповідало вимогам політики меркантилізму. За царювання Петра І скарбницю в Україні було ліквідовано, почався відплив фінансових ресурсів у Росію. Остаточно українську фінансову систему було ліквідовано за правління Катерини П.
Фінансова система України як адміністративно-територіальної складової СРСР існувала символічно, оскільки податкова система, бюджет та інші її елементи затверджувалися і управлялися урядом СРСР. З України продовжувався відплив фінансових ресурсів, який значною мірою компенсувався сприятливими для неї цінами на енергоносії, капіталовкладеннями та ін.
Після розпаду СРСР Україна почала формувати свою фінансову систему, її основними недоліками виявились переважання непрямих податків у структурі доходів державного бюджету (до 70%), надмірний централізм (у 1996 р. через державний бюджет перерозподілялося понад 80% національного доходу), несвоєчасне затвердження і недосконала методика формування бюджету, відсутність чітких пріоритетів при розподілі акумульованих коштів, низька питома вага місцевих бюджетів, розбіжності між статтями затверджуваних бюджетів та їх виконанням тощо.
Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.