Законами України визначено три оевовжх ввдаї підприємств: державне, колективне та індивідуальне. При цьому остання група має можливість створевам іидіивідуального (заснованого на особистій праці власника), сімейного та приватного (з правом наймання робочої сили) підприємства.
Державні підприємства поділяються на два вида: державне комунальне, засноване ва власності адміністративно-територіальних одиниць, і республікамське, засноване на державній власності, а також інших тяшв підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.
Для підприємств усіх форм власності затверджено загальні умови їх утворення та функціонування. Кожне підприємство повинно пройти державну реєстрацію.
Оцінкою діяльності приватних, колективних і державних яідприємств може бути лише їх висока економічна ефективність, а також постійно зростаючий добробут працюючих.
Орендні та колективні підприємства. Оренда підприємства або його окремих підрозділів виступає сьогодні механізмом роздержавлення, засобом утворення і примноження колективної власності. Оформляється оренда підприємства договором, як правило, на 10—15 років, яким закріплюється вся система взаємовідносин сторін, чітко формулюються їх взаємні обов'язки, права і відповідальність. Згідно з договором держава передає за плату у тимчасове володіння і користування трудовому колективу підприємства основні виробничі та невиробничі фонди, а також оборотні кошти. Колектив підприємства зобов'язується використовувати надані йому у тимчасове володіння засоби виробництва з максимальною ефективністю, керуючись колективними і народногосподарськими інтересами.
При створенні орендного підприємства засновником стає трудовий колектив, який реєструється як організація орендарів — самостійна юридична особа.
Оренда є одним з різновидів госпрозрахунку, при якому підрядні відносини можуть бути зведені до таких принципів: традиційний (або директивний, бездоговірний) тип госпрозрахункових відносин з використанням систем стимулювання та відповідальності за часткові результати роботи; підрядний тип госпрозрахункових відносин із встановленням відповідальності та зацікавленості у раціональному використанні лише трудових ресурсів; підрядний тип госпрозрахункових відносин із встановленням відповідальності та зацікавленості у раціональному використанні трудових, матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів;
орендиий тип госпрозрахункових відносин з визначенням оплати за використання виробничих фондів; кооперативні форми госпрозрахункових відносин з володінням засобами _ виробництва на правах власності.
Діяльність орендних підприємств відрізняється від діяльності інших підприємств. По-перше, орендне підприємство має право самостійно розподілити госпрозрахунковий доход, спрямовуючи на свій розсуд кошти на розвиток виробництва, соціальні потреби й оплату праці: Нормативи розподілу госпрозрахункового доходу державою не встановлюються, лише замінюються орендною платою. Підприємства переходять на безиормативну основу розподілу доходу всередині підприємства або шідрозподілу, господарська самостійність регламентується умовами орендного договору. По-друге, орендним підприємствам на основі діючих тарифних ставок і окладів надано право самостійно визначати системи і розміри оплати праці, включаючи всі види премій, надбавок, доплат, винагород без обмежень, передбачених законодавством. Отже, орендний підряд сприяє широкому залученню працівників до управління виробництвом і розвитку принципів демократичного самоуправління на виробництві. Підрядний колектив, орендуючи на тривалий час приміщення, обладнання, техніку й інші засоби виробництва, стає практично їх господарем і набуває певну самостійність в організації праці та виробництва. Орендна плата — фіксована величина иа певний період, тому, щоб отримати більшай госпрозрахунковий доход, необхідно поліпшувати і розвивати виробництво. Працюючи за умов оренди, виробничий колектив має більше самостійності порівняно із звичайним державним підприємством, тому збиткові підприємства після переходу на орендний підряд різко поліпшують свої виробничі показники, що позначається на матеріальному добробуті працівників.
Розвиток орендних відносин показав, що ця форма господарювання завдяки тому, що орендні підприємства мають право самостійно розподіляти госпрозрахунковий доход, визначати форми, системи і розміри оплати праці, має певний соціально-економічний ефект: підвищується Продуктивність праці, збільшуються рентабельність виробництва, обсяг продукції, зростає заробітна плата, а чисельність працюючих зменшується.
Орендні відносини реально розширили права трудового колективу у визначенні ролі кожного працівника в отри» манні доходу підприємства і в розноділі коштів госпрозрахункового доходу.
Надання самостійності орендному колективу передбачає його повну відповідальність за результати господарської діяльності. Тому кожен колектив сам регулює кількість зайнятих робітників, вирішує, як використати заробт лені кошти. Заробітна плата кожного робітника залежить за умов оренди від кінцевого результату роботи цеху (дільниці). Це сприяє створенню умов для скорочення обсягів незавершеного виробництва. Крім того, госпрозрахункові орендні відносини забезпечують зацікавленість кожного робітника в одержанні підприємством доходу шляхом зниження всіх видів затрат. Орендні підприємства мають право запроваджувати власну систему оплати праці, при цьому тарифна система застосовується як комплекс науково-методичних рекомендацій для розробки оригінальних систем оплати. Оскільки через тарифну систему реалізуються права працівника, передбачені Кодексом законів про працю, то розроблювані на орендних підприємствах системи оплати повинні також гарантувати працівникові • його права. На ряді підприємств промисловості, які перейшли на оренду, значні суми грошей витрачаються на оздоровлення працівників, поліпшення матеріального становища малозабезпечених сімей, а також ветеранів праці, які відпрацювали на виробництві ЗО і більше років. На деяких підприємствах, де є виробництва із шкідливими умовами праці, збільшується тривалість відпусток робітникам.
Удосконалення організації стимулювання трудової активності працівників на основі поширення та розвитку колективного й орендного підряду передбачає адекватну перебудову господарського механізму у масштабах всієї економіки України, дальший розвиток внутрівиробничого госпрозрахунку, що дає змогу повніше забезпечити необхідні умови для істотного зростання матеріальної зацікавленості виробничих колективів, реалізувати принципи ефективної організації праці і її оплати, розширити сферу кооперації, яка є кроком до ринкової економіки.
Акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження акціонерної власності. Акціонерна власність у колишньому Радянському Союзі практично була повністю ліквідована ^іаприкінці 20-х років, оскільки вона не вписувалася у бюрократичне централізовану «соціалістичну» економіку. За умов планомірно-ринкової економіки постала потреба використати її прогресивні риси.
Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії, збережем! техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.
Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.
До негативних рис розвитку акціонерної власності й акціонерного підприємництва належать: по-перше, можливість за допомогою акцій нейтралізувати трудові заощадження і тим .посилювати економічний контроль над значною кількістю населення. Так у США 1 % найбільш заможних сімей володіють понад 50 % усіх акцій корпора цій, а у ФРН 0,9 % сімей належить 90 % усіх акцій. З іншого боку, у 500 наймогутніших моиоиолі стичних об'єднаннях США частка акціонерного капіталу становила у середньому понад 45 %. Якщо виходити з того, що обсяг особистого майна у США на одну сім'ю становив у другій половині 80-х років 32,7 тис. дол., а у щорічних доходах сім'ї проценти від вкладів і дивіденди дорівнювали приблизно 7 %, то у складі акціонерного капіталу певна частка належить централізованим заощадженням населення, вилученим через механізм широкого розповсюдження акцій.
Друга негативна сторона у розвитку і функціонуванні акціонерного підприємництва полягає в тому, що мільйони дрібних акціонерів терплять банкрутство, тобто позбавляються своїх заощаджень під час економічних криз. Наприклад, у США під час кризи 1974—1975 рр. кількість дрібних акціонерів скоротилася майже на 7 млн.
По-третє, шляхом закупівлі контрольного накету акцій іВ за сучасних умов для цього необхідно зосередити в одних руках менше 5 % їх загальної кількості) гігантські корпорації встановлюють контроль над дрібшнявяи компаніями, а через «систему участі», тобто багатоступінчасту систему залежності та контролю, контролюють капітал інших фірм, які у декілька разів перевищують їх власні активи.