Смекни!
smekni.com

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення Дослідження фінансового (стр. 6 из 18)

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства є: коефіцієнт автономії (фінансової незалежності), коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансового левериджу.

Коефіцієнт автономії (Ка) - показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії Ка > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності (Кф.с.)- показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів.

Значення показника Кф.с. > 1 є нормативним . Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Квл.к.) - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів, тобто показує скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів.

Значення показника Квл.к. > 0,1 визначає достатній рівень забезпеченості підприємства власними коштами. Це свідчить про те, що наявні оборотні активи підприємства покриваються власними джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Коефіцієнт фінансового левериджу (Кф.л.) характеризується відношенням довгострокових зобов’язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов’язань припадає на одиницю джерел власних коштів. Нормативне значення показника: Кф.л. < 1. У цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої і комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан,а отже і його ліквідність та платоспроможність залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки доцільно здійснювати не тільки оцінку активів і пасивів балансу, а також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку.

Для встановлення платоспроможності підприємства перш за все вивчається структура балансу [32]. Вона може бути визнана незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо:

1) загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (1,5);

2) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,3).

Загальний коефіцієнт ліквідності розраховується за формулою:

, (1.1)

де:ПА - поточні активи;

Р - витрати майбутніх періодів;

ПП - поточні пасиви;

Д - доходи майбутніх періодів.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами розраховується за формулою:

(1.2)

У кожного підприємства для забезпечення нормального процессу виробництва має бути відповідна кількість оборотних активів. Розмір цих активів на певному підприємстві пов’язаний як з обсягом виробництва, так і зі швидкістю їх обороту. Розширення обсягів виробництва потребує збільшення обігових коштів. Прискорення ж оборотності оборотних активів, навпаки, призводить до зменшення їх кількості, що необхідна для забезпечення нормального процесу виробництва. В останньому випадку підвищується ефективність використання оборотних активів, які вкладаються у виробництво. Тому аналіз забезпеченості підприємства обіговими коштами і ефективності їх використання має суттєве значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Забезпеченість підприємства власними оборотними активами визначається порівнянням їх фактичної наявності, що визначається за балансом на відповідну звітну дату, зі встановленим нормативом (плановою потребою). При перевищенні фактичної наявності над встановленим нормативом у підприємства утворюється надлишок власних оборотних активів, а при перевищенні встановлених нормативів над фактичною наявністю оборотних активів, навпаки, утворюється їх нестача. Наявність як надлишку, так і нестачі оборотних активів негативно впливає на фінансову діяльність підприємства, його фінансовий стан. Тому чітка організація оборотних активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності встановленому нормативу сприяють стабілізації фінансового стану підприємства.

1.4 Фінансова стійкість підприємства та методика її оцінки

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану будь-якого підприємства є його фінансова стійкість. Вона пов’язана із ступенем залежності від кредиторів і інвесторів та характеризується співвідношенням власних і позикових коштів, тобто під фінансовою стійкістю підприємства розуміють забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування.

Фінансова стійкість підприємства - це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування [48, с. 283].

Отже, на нашу думку, фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов’язань, тобто підприємство платоспроможне.

Фінансова стійкість передбачає здатність підприємства зберігати заданий режим функціонування за найважливішими фінансово-економічними показниками. Вона може розглядатися як результативна категорія, що характеризує рівень стійкості роботи підприємства, його здатність забезпечити стабільні техніко-економічні показники й ефективно адаптуватися до змін у зовнішньому оточенні та внутрішньому середовищі. Рівень фінансової стійкості впливає і на можливості підприємства. Визначення меж фінансової стійкості належить до найбільш важливих економічних проблем, тому що недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства й відсутності засобів для розвитку виробництва, а надлишкова буде перешкоджати розвитку, формуючи на підприємстві зайві запаси і резерви.

Фінансова стійкість має характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який відповідає вимогам ринку, а їхній розподіл і використання мають забезпечувати розвиток підприємства на основі зростання прибутку й капіталу при збереженні платоспроможності в умовах допустимого рівня ризику. Зміна ж стану ресурсів у фінансово стійкого підприємства не повинно призвести до зміни обраної ним стратегії.

Із ефективністю виробничо-господарської діяльності підприємства пов’язана його фінансова стійкість. Однак необхідно зазначити, що стійкість того чи іншого підприємства не завжди є наслідком недостатньої ефективності його діяльності. У хиткому стані може опинитися й ефективно функціонуюче підприємство. Криза може бути результатом недостатньо високого рівня менеджменту, прояву впливу яких-небудь несприятливих факторів (наприклад, неплатоспроможність замовника). Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

У свою чергу, зовнішню щодо суб’єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Іншими словами, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами. Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства.