Податкова політика України (стр. 2 из 16)

Теорія колективних потреб суттєво змінює погляди на сутність податку. Так, за Ф. Нітті, податок "є та частина багатства, яку громадяни дають державі і місцевим органам для задоволення колективних потреб". Серед російських вчених цієї теорії дотримувались А. Буковецький, А. Соколов та П. Мікеладзе. Слід відзначити, що саме ця теорія використовується як основа визначення податку в сучасний період.

"Податки – породження держави, необхідна умова здійснення нею своїх функцій. У податках втілено економічно відображене існування держави", – справедливо підкреслював К. Маркс. При цьому слід зважати на необхідність широкого поняття податків, які "включають усі види доходів, що акумулюються державою на регулярній основі за допомогою належного їй права примусовості". Адам Сміт у своїй класичній праці "Дослідження природи та причин багатства народів" вважав податки об’єктивною необхідністю, оскільки вони зумовлені потребами поступального розвитку суспільства. "Держава, точніше уряд, нічого не може зробити для громадян, якщо громадяни нічого не роблять для держави", – стверджував основоположник російської фінансової науки М.І. Тургенєв. Тобто податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій, що має форму відрахування частини вартості валового національного продукту на загальносуспільні потреби.

С.В. Барулін, вважає, що "податок є своєрідною ціною монополістичної купівлі-продажу послуг державою при виконанні своїх функцій". Неординарним слід вважати визначення, яке дають К.Р. Макконелл та С.Л. Брю: "Податок – це примусова сплата уряду господарством або фірмою грошових коштів (чи передача послуг і товарів), в обмін на які господарства чи фірма безпосередньо не отримують товари чи послуги, при цьому така сплата не є штрафом, що накладений судом за незаконні дії".

О.В. Турчинов вважає, що "податок становить собою сукупність оформлених чинним законодавством відносин між державою в особі центральних та місцевих органів влади, з одного боку, і платниками податку в особі юридичних та фізичних осіб, з іншого боку, з приводу примусового відчуження і присвоєння державою частки матеріальних цінностей платників податків (грошей, товарів, послуг) для формування дохідних частин державного та місцевого бюджетів і позабюджетних фондів цільового призначення". Тобто в останніх визначеннях цілком обґрунтовано підкреслюється необхідність податків для забезпечення виконання державою її функцій та вирішення інших соціально-економічних завдань [45].

Наведені визначення з більшою чи меншою повнотою відображають найбільш характерні ознаки податків, вказують на їх історично найдавнішу функцію: шляхом перерозподілу доходів окремих платників забезпечувати фінансовими ресурсами потреби суспільства в цілому. Однак не можна визнати обґрунтованою відсутність у цих визначеннях відображення особливої розподільчої ролі податків у соціально-економічних процесах, яка є продуктом періоду розвиненої ринкової економіки, особливо в ХХ столітті, а також способом ефективного задоволення суспільних потреб у всі часи.

З огляду на викладене, на наш погляд, економічний зміст податків найбільш повно можна відобразити, характеризуючи їх як законодавчо оформлену, примусову форму отримання державою частки вартості валового внутрішнього продукту, фінансовий гарант ефективного виконання державою, перш за все, її суспільних функцій та інструмент регулювання економічного розвитку. У такому випадку підкреслюється також єдина природа податків, що має вирішальне значення для пояснення можливості взаємозаміни багатьох з них.

Еволюція податкових відносин знайшла своє відображення в існуванні різноманітних форм податків. Для з’ясування місця та ролі кожного з них в суспільному виробництві важливою є класифікація, здатна сприяти досконалому відображенню специфічних особливостей їх окремих груп [14].

Існує декілька підходів до класифікації податків. Основні критерії – це форма оподаткування, економічний зміст об’єкта оподаткування, рівень державних структур, які встановлюють податки, та спосіб стягнення.

Класифікація за формою оподаткування

За цією класифікацією податки поділяються на два види: прямі і непрямі. Наведемо деякі характеристики прямих і непрямих податків. Прямі податки:

– платить і несе на собі одна особа;

– включаються в ціну на стадії виробництва у виробників;

– стягуються за декларацією і за кадастрами

– стягуються з виробництва цінностей: доходу і майна.

З цього випливає, що прямі податки – це податки, які стягуються внаслідок придбання і накопичення матеріальних благ та залежать від масштабів об’єкта оподаткування. Вони розподіляють податковий тягар так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше.

Непрямі податки:

– сплачує одна особа, а несе інша;

– включаються у ціну тільки на стадії реалізації як надбавка до ціни товару;

– стягуються за тарифами;

– стягуються зі споживання цінностей: витрат і користування речами.

Отже, непрямі податки – це податки, які не залежать від доходів або майна окремого платника, а визначаються розміром споживання. Непрямі податки включаються в ціни як надбавка, і їх сплачує кінцевий споживач. Більшою мірою їх сплачують платники, які більше споживають, тобто ті, які мають більші доходи [48].

Класифікація за економічним змістом об’єкта оподаткування

Згідно з класифікацією за економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три види: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з сукупного доходу фізичних та юридичних осіб, а їх безпосереднім об’єктом є заробітна плата громадян, їх доходи та прибуток чи валовий дохід підприємств. Податки на споживання стягуються при використанні доходу. Податки на майно встановлюються щодо рухомого або нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Класифікація за рівнем державних структур, які встановлюють податки

За цим критерієм виділяють два види податків: державні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади (іноді – вищі органи управління). Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві органи влади не мають права (якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами) скасовувати ці податки або змінювати їх ставки. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний характер, наперед встановлений законодавчими актами, а може відбуватися у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів проводяться за щорічними диференційованими нормативами, залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету [47].

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління, при цьому можливі різні варіанти. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи влади відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосовуватись як єдині, так і диференційовані ставки, що встановлюються кожним місцевим органом влади чи управління окремо. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Характер встановлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування, від того, який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи – єдності чи автономності (повної чи обмеженої). Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим повніша автономність місцевих бюджетів і самофінансування регіонів.

Класифікація за способом стягнення

За способом стягнення податки поділяються на розкладні та окладні. Перші спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак, і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах встановлює відповідну ставку (рис. 1.1.). Але стягнення спочатку йде від платника, від розміру об’єкта оподаткування.

Рисунок 1.1. Поділ податків на прямі та непрямі

Найбільший інтерес викликає класифікація податків за критерієм форми оподаткування. Вона вміщує всю їх сукупність, і на її основі найкраще розкриваються сутність та зміст цієї економічної категорії (Рис 2). Напевно тому такий поділ свого часу застосовувався на практиці при законодавчому затвердженні доходів від прямих та непрямих податків з подальшим їх розподілом на доходи від кожного податку, що входить в ту чи іншу групу. Це було основою для оперативного реагування на фінансові труднощі в особливих ситуаціях для забезпечення фіскальних потреб держави. У сучасній бюджетній практиці цей поділ не використовується. Він зберігся в науковій та навчальній літературі. Об’єктивні труднощі при визначенні критеріїв такого поділу стримують масштаби його практичного використання.