- подальше скорочення податкових пільг з метою досягнення їх повної відміни з одночасним наданням тимчасових знижок з діючих податкових ставок на товари та послуги, що мають пріоритетне значення для задоволення потреб держави;
- завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;
- забезпечення повного і своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього державного боргу та його обслуговування;
- досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв – високотехнологічного машинобудування та агропромислового комплексу;
- створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;
- вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в України грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;
- сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.
Як вже було сказано, бюджетна, грошово-кредитна, податкова і валютна системи мають органічно доповнювати одна одну в інтересах забезпечення довгострокового економічного зростання.
В України необхідно ввести в дію політику жорстокої економії у бюджетній сфері. Вона є об’єктивно неминучою. Зрозуміло, що режим бюджетної економії у соціальному плані болісно сприйматиметься населенням. Однак іншого виходу, коли ми хочемо віднайти додаткові фінансові ресурси для розвитку національного виробництва, просто немає. Якщо Уряд не здатний стимулювати економічне зростання, то він говорить лише про соціальну спрямованість бюджету; якщо ж Уряд спроможний задіяти бюджетні стимули для розвитку національного виробництва, то він відверто говорить суспільству про необхідність певних зречень сьогодні з гарантією поліпшення стану справ завтра [16].
В Україні слід створити Національний фонд реконструкцій та розвитку для здійснення в економіці операцій з надання державних кредитів на розвиток народного господарства, а також обслуговування державного боргу, що при цьому виникатиме. Аналітичні звіти про такі операції слід включати до бюджетної документації. Програму державного виробничого кредитування повинні показуватися окремою статтею видатків у бюджеті розвитку. Необхідним є прийняття окремого закону про виробничі програми державного кредитування. Державні позики завдяки своїй гнучкості є ефективною порівняно із звичайними бюджетними видатками складовою державних фінансів.
Розробка ефективних форм і методів зниження боргового навантаження має надзвичайно важливе значення для стабілізації загальноекономічної ситуації в Україні та удосконалення фінансової політики держави [10].
Для посилення стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток з використанням бюджетних механізмів та пом’якшення проблеми обслуговування зовнішнього боргу Уряд повинен відмовитися від обслуговування внутрішньої заборгованості Національному банкові на ринкових умовах і провести її довгострокову безпроцентну реструктуризацію.
Засобами розв’язання проблеми дефіциту валютних джерел для обслуговування зовнішніх боргів Уряду можуть стати:
- викуп Міністерством фінансів України іноземної валюти на ринку за рахунок коштів, заощаджених у результаті перегляду умов щодо обслуговування внутрішніх державних боргів Національному банкові;
- одержання безпроцентних кредитів в іноземній валюті від НБУ.
У майбутньому, для запобігання ускладненням з обслуговуванням зовнішніх державних боргів, Уряд має перейти до застосування інструментів активного управління державним боргом – викупу боргових зобов’язань України на вторинному ринку з дисконтом, сек’ютиризації боргу з дисконтом, прямого обміну боргових цінних паперів на корпоративні, конверсії боргу в майнові активи або в програми розвитку.
Поряд з тим важливе значення має контроль за процесом утворення зовнішнього боргу держави. Для зниження гостроти боргових проблем доцільно ввести законодавчу заборону на переведення у державний борг зовнішньої заборгованості підприємств і банків [10].
Структура власності на засоби виробництва є визначальною у розробці стратегії фінансової політики держави та її регіонів. Глибокий аналіз змін, що відбуваються у структурі власності на засоби виробництва в країні та її регіонах, дасть змогу правильно зрозуміти тенденції, що відбуваються в розвитку продуктивних сил, і сприятиме розробці заходів, спрямованих на подальший розвиток виробничих відносин.
Успішне проведення фінансової політики на державному і місцевому рівнях можливе тільки на основі найповнішого обліку потреб держави та регіонів, а також проведення глибокого аналізу економічного й соціального розвитку країни. Ігнорування такого підходу може призвести до відриву фінансової політики від економічних процесів і, як наслідок, до зниження темпів економічного й соціального розвитку держави в цілому і кожного регіону зокрема [31].
Мета, яку необхідно досягти в Україні на основі оптимізації фінансової політики має бути окреслена максимально чітко. Це – комплексний вплив всіх її складових на розвиток реального сектора національної економіки. Проведення ефективної та узгодженої грошово-кредитної і фіскальної політики має стати запорукою досягнення сталого економічного зростання в Україні [16].
Висновки
Отже, державна фінансова політика – система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом [13].
Головним завдання державної фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення. Залежно від тривалості періоду та характеру розв’язуваних завдань державна фінансова політика поділяється на:
- фінансову стратегію;
- фінансову тактику.
Перша визначає довготривалий курс держави у сфері фінансів і передбачає вирішення великомасштабних завдань, друга – розв’язання завдань конкретного етапу розвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових відносин.
Основними напрямами державної фінансової політики в Україні мають бути:
· сприяння розвиткові виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості;
· мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій;
· вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини;
· активізувати інвестиційну діяльність для перебудови, структурної побудови нового господарства;
· вдосконалити оподаткування і всі фінансові відносини з метою досягнення фінансової стабілізації, оздоровлення фінансів підприємств.
Фінансова політика держати має бути побудована таким чином, щоб її складові елементи – бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливість виконувати плани виробничого та науково-технічного розвитку, соціальні програми.
Науково обґрунтована фінансова політика держави, продумане використання податкових, інвестиційних і цінових механізмів для стимулювання розвитку продуктивних сил сприятиме прискореному виходу економіки з структурної кризи, стабільному нарощуванню виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, збільшенню дохідності підприємств і надходженню коштів до державного бюджету [14].
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України
2. Бюджетний кодекс України
3. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”
4. Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями бюджетної політики на 2004 рік”, від 19 червня 2003 року.
5. Рішення Ради Національного банку України № 21 від 17.09.2003 “Про основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік”
6. Бабич В.П., Сало И.В., Государственное управление финансами в рыночной экономике/К: - 1994, с – 49
7. Буковинський С.А., Фінансова стабілізація як основа фінансової політики // Фінанси України, № 4, 1997 р. – с. 3-19
8. Василик О.Д., Теорія фінансів: Підручник – К.: НІОС – 2000, с. 57-64
9. Ван Хорн Дж. К. Основы управления государственных финансов / М.,2001
10. Вахненко Т., Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України, 2002, № 5 – с. 16-24
11. Вахрин П.И., Немитой А.С., Финансы. Гл. 3 – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000 – с. 502
12. Діденко В.М., Прядко В.В., Курс лекцій “Фінанси” – Чернівці.: “Ратуша”, 1998 р. с. 53-58
13. Загородній А.Г., Вознюк, Смовженко Т.Г., Фінансовий словник – 4-те видання, випр. Та доп. – К.: Т-во “Знання” КОО; Л.: Вид-во “Львів” – с. 412
14. Іванух Р.А., Колобова Л.В., Фінансова політика держави на шляху стабілізації економіки // Фінанси України № 5, 1997. С. 36-41
15. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, Аналітична економія, принципи, проблеми і політика, Частина І, Макроекономія / Тринадцяте видання / Львів.: “Просвіта” – 1997 р. С. 290-312
16. Лагутіч В., Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України, 2002, № 7, с. 10-16
17. Лаптев С.В., Основы теории государственных финансов, М.: - 2001
18. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога, Державне регулювання економіки / За ред. Д-ра екон. Наук, проф. і акад. АН Вищої школи України І.Р. Михасюка / – Львівський національний університет ім. І. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999 р. С. 164-170