· Фонд нагромадження - це кошти, що відчисляються з чистого прибутку підприємства і направляються на розвиток виробництва. Природно, одного чистого прибутку не завжди вистачає для фінансування програми розвитку виробництва. У цьому випадку підприємство утворює інвестиційний фонд, що концентрує всі кошти, що направляються на розвиток виробництва, у тому числі чистий прибуток, і амортизаційний фонд, призначений для простого відтворення основних фондів, а також залучення і позикові джерела. В акціонерних товариствах існує поняття "акціонерний капітал", що означає суму активів суспільства за винятком його боргів. Таким чином, акціонерний капітал являє собою практично суму власних засобів акціонерного товариства, що містить у собі всі перераховані вище фонди (за винятком інвестиційного), а також деякі інші.
· Фонд споживання створюється за рахунок відрахувань від чистого прибутку і направляється на виплату дивідендів (в акціонерних товариствах), одноразових заохочень, матеріальної допомоги, на оплату додаткових відпусток, харчування, проїзду на транспорті й інші мети.
Крім цього на підприємстві формуються:
· валютний фонд (якщо підприємство одержує валютний виторг);
· фонд для виплати заробітної плати (двічі чи один раз на місяць);
· фонд для виплати акціонерам дивідендів за акціями ;
· фонд для платежів у бюджет різних податків .
Також формується ряд інших фондів коштів : для погашення кредитів банків, освоєння нової техніки, науково-дослідних робіт, відрахувань до вищої організації.
Фінансові відносини підприємств будуються на визначених принципах, зв'язаних з основами господарської діяльності: господарська самостійність, самофінансування, матеріальна зацікавленість, матеріальна відповідальність, забезпечення фінансовими резервами.
· Принцип господарської самостійності не може бути реалізований без самостійності в області фінансів. Його реалізація забезпечується тим, що господарюючі суб'єкти незалежно від форми власності самостійно визначають свої витрати, джерела фінансування, напрямки вкладень коштів з метою одержання прибутку. Розвиток ринкових відносин істотно розширило самостійність суб'єктів господарбвання, з'явилися нові можливості в інвестуванні коштів. Комерційні організації і підприємства з метою одержання додаткового прибутку можуть здійснювати фінансові інвестиції короткострокового і довгострокового характеру у формі придбання цінних паперів інших комерційних організацій, держави, участі у формуванні статутного капіталу іншого суб'єкта, що хазяює, збереження коштів на депозитних рахунках комерційних банків. Однак сказати про повну фінансову самостійність суб'єктів господарювання у процесі формування фінансових ресурсів і використання приналежних їм коштів не можна. Держава регламентує окремі сторони їхньої діяльності. Так, комерційні організації і підприємства усіх форм власності відповідно до законодавства сплачують необхідні податки відповідно до встановлених ставок, беруть участь у формуванні позабюджетних фондів. Нарахування амортизації також відбувається по нормах, установленим законодавчо.
· Принцип самофінансування. Реалізація цього принципу - однієї з основних умов підприємницької діяльності забезпечує конкурентноздатність суб'єкта господарювання. Самофінансування означає повну окупність витрат на виробництво і реалізацію продукції, інвестування в розвитку виробництва за рахунок власних коштів і, при необхідності, банківських і комерційних кредитів. В даний час не всі підприємства й організації здатні цілком реалізувати цей принцип. Підприємства різних галузей, випускаючи продукцію, необхідну споживачу, по об'єктивних причинах не можуть забезпечити її достатню рентабельність. До них відносяться окремі підприємства міського пасажирського транспорту, житлово-комунального господарства, сільського господарства, оборонної промисловості, підприємства добуваючих галузей. Такі підприємства одержують додаткові асигнування з бюджету на різних умовах.
· Принцип матеріальної зацікавленості - об'єктивна його необхідність диктується основною метою підприємницької діяльності - одержанням прибутку. Зацікавленість у результатах господарської діяльності в однаковій мірі притаманна колективам підприємств і організацій, окремим працівникам і державі в цілому. Реалізація цього принципу може бути забезпечена цілісною оплатою праці, оптимальною податковою політикою держави, дотриманням економічно обґрунтованих пропорцій у розподілі чистого прибутку на споживання і нагромадження.
· Принцип матеріальної відповідальності - означає наявність визначеної системи відповідальності за результати фінансово-господарської діяльності. Фінансові методи реалізації цього принципу різні для окремих суб'єктів господарювання, їхніх керівників і окремих працівників. У цілому для суб'єкта господарювання цей принцип реалізується через пені і неустойки, штрафи, стягнуті при порушенні договірних зобов'язань (терміни, якості продукції), несвоєчасності повернення короткострокових і довгострокових позичок та погашення векселів, порушенні податкового законодавства, а також у випадку неефективної діяльності шляхом застосування до даного суб'єкта господарювання процедури банкрутства. Для керівників комерційних організацій і підприємств принцип матеріальної відповідальності реалізується через систему штрафів у випадках порушення суб'єктомгосподарювання податкового законодавства.
До окремих працівників підприємств і організацій застосовується система штрафів, гасіння премій, звільнення з роботи у випадках порушення трудової дисципліни, допущеного браку.
· Принцип забезпечення фінансових резервів - необхідність формування фінансових резервів і інших аналогічних фондів зв'язана з підприємницькою діяльністю, що завжди сполучена з ризиком. В умовах ринкових відносин наслідки ризику лягають безпосередньо на підприємця, що добровільно і самостійно на свій страх і ризик реалізує розроблену їм програму. В економічній боротьбі за покупця підприємства змушені продавати свою продукцію в кредит з ризиком неповернення грошей у термін. При наявності тимчасово вільних коштів суб'єкт господарювання вправі розміщати їх у вигляді депозитних чи внесків цінних паперів з ризиком одержання недостатнього відсотка доходу в порівнянні з темпами інфляції чи новими, більш дохідними, сферами додатка коштів. Нарешті можуть мати місце прямі економічні помилки в розробці виробничої програми.
Усі принципи організації фінансових відносин підприємств знаходяться в розвитку і для їхньої реалізації в кожній конкретній економічній ситуації застосовуються свої форми і методи, що відповідають рівню розвитку виробничих сил і виробничих відносин.
У структурі фінансових взаємозв'язків народного господарства фінанси підприємств (організацій, установ) займають вихідне, визначальне положення, тому що обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні і нематеріальні блага і формується переважна маса фінансових ресурсів країни.
Фінанси підприємств - це не тільки складна, але і специфічна частина фінансів. Їм притаманні, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого боку - особливості, обумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах суспільного виробництва.
Усе суспільне виробництво, в залежності від характеру затрачуваної в ньому праці, підрозділяється на дві великі сфери: матеріальне виробництво і нематеріальне виробництво. Особливістю першої сфери є те, що тут виробляються товари, специфіка другої полягає в наданні різного роду послуг (побутових, комунальних, соціальних і ін.). Основу організаційної структури матеріального виробництва створюють підприємства, об'єднання, асоціації, у невиробничій сфері функціонують установи, організації й інші структури.
У галузях матеріального виробництва виникають різноманітні по характеру фінансові відносини. З огляду на специфіку формованих на їхній основі грошових фондів цільового призначення, у складі фінансових відносин можна виділити наступні групи щодо однорідних грошових відносин :
· зв'язаних з формуванням первинних доходів, утворенням і використанням у господарських підрозділах матеріального виробництва цільових фондів внутрішньогосподарського призначення - статутного фонду, фонду розвитку виробництва, заохочувальних фондів і ін. Одні з них використовуються на задоволення виробничих потреб, інші - споживчих;
· виникаючих між підприємствами, якщо ці відносини носять розподільний характер, а не обслуговують обмін. Рух фінансових ресурсів на основі цих грошових відносин здійснюється в не фондовій формі : сплата й одержання штрафів при порушенні договірних зобов'язань, внесення пайових внесків членами різних об’єднань, їхня участь у розподілі прибутку від кооперації виробничих процесів, інвестування засобів в акції й облігації інших підприємств, одержання по них дивідендів і відсотків і т.п.;,
· ті, що складаються у підприємств матеріального виробництва зі страховими організаціями в зв'язку з формуванням і використанням різного роду страхових фондів;
· що створюються у підприємств із банками в зв'язку з одержанням банківських позичок, їхнім погашенням, сплатою відсотків по них, а також наданням банкам у тимчасове користування вільних коштів за визначену плату;
· виникаючих у підприємств матеріального виробництва з державою з приводу утворення і використання бюджетних і позабюджетних фондів. Ця група фінансових відносин одержує форму платежів у бюджет, бюджетного фінансування, платежів у різні позабюджетні фонди й ін.;
· що складаються у підприємств із їх вищими управлінськими структурами. Це так звані "вертикальні" взаємозв'язки, що збереглися в межах внутрішньогалузевого перерозподілу фінансових ресурсів.