Оренда – це фінансово-комерційна операція з надання однією стороною-власником майна (орендодавачем) іншій стороні (орендарю) у тимчасове володіння та користування або у виключне користування на встановлений строк майна за певну винагороду (орендну плату) на основі орендної угоди.
Принципова відмінність орендної угоди від договору купівлі-продажу полягає у тому, що оренда зберігає за орендодавцем право власності на здане в найми майно, орендар отримує лише право на тимчасове його володіння та використання.
Вигоди використання оренди для орендодавця та виробника:
- виробники товарів отримують додаткову можливість збуту своєї продукції, розширюють коло можливих партнерів;
- виробники товарів прискорюють процес збуту своєї продукції;
- сума орендних платежів перевищує вартість майна, яке здається в оренду;
- легко контролювати та обліковувати фінансові операції завдяки періодичності платежів;
- для орендодавця орендна угода менш ризикована з точки зору платоспроможності орендаря, ніж договір купівлі-продажу для продавця. Орендодавець у разі погіршення фінансового стану орендаря може заявити про намір розірвати угоду і за рішенням арбітражу повернути у своє володіння предмет оренди, потім здати його іншому орендарю.
Вигоди використання оренди для орендаря:
- збільшуються можливості самофінансування; орендар може розпочати підприємницьку діяльність з меншим капіталом, оскільки орендна угода може передбачати виплату орендних платежів у міру реалізації продукції, виробленої за допомогою орендованого майна, та отримання прибутку;
- знижуються масштаби мобілізації фінансових коштів для швидкої модернізації виробничої бази (орендованого обладнання), наприклад, на базі використання форм „збутового лізингу”, який передбачає періодичну модернізацію або заміну обладнання;
- оренда об'єкта, яка передує його придбанню, дозволяє оцінити об'єкт у процесі експлуатації та вирішити питання про його купівлю;
- не обмежуються можливості для одержання інших кредитів з інших джерел;
- зберігаються кошти орендаря для інших цілей;
- споживачі не завжди прагнуть придбати майно назавжди, через те що, по-перше, це майно після завершення певної роботи вже їм буде не потрібне, і тому вигідно взяти його на строк в оренду за частину ціни (у разі купівлі його довелось би продавати за безцінь), по-друге, це майно може швидко морально старіти, і тоді споживачі можуть відмовитись від старої моделі після закінчення строку оренди та укласти угоду на нову модель.
Орендодавці здають своє майно в оренду за вищу ціну, ніж та, за якою вони купили або виготовили його. Ця різниця є доходом орендодавців, причому його розмір регулюється ступенем конкуренції орендодавців на ринку. Споживачі беруть майно в оренду, а не купують його у кредит, оскільки вони знають, що продавці товарів у кредит закладають у ціну свій прибуток та збільшують її на ризик можливої неплатоспроможності покупця.
У світовій практиці залежно від тривалості розрізняють три види оренди:
рентінг – короткострокова орендарка укладається на строк від декількох годин до одного року без передачі права власності на майно орендарю; об'єктами рейтингу можуть бути спортінвентар, комп'ютери, теле-, аудіо-, відеотехніка, автомобілі, туристичне майно, комбайни та інші товари короткострокового користування;
хайринг – середньострокова оренда, яка передбачає укладання орендної угоди строком від одного до 2-3 років без передачі права власності на майно орендарю; об'єктами хайрингу є комп'ютери, світлокопіювальна техніка, теле-, аудіо-, відеотехніка, засоби зв'язку, шляхобудівельні машини, транспортні засоби, монтажне обладнання, сільськогосподарська техніка; договори на оренду транспортних засобів можуть бути з екіпажем та водієм (тайм-чартер) або без екіпажу та без водія (бербоут-чартер);
лізинг – довгострокова оренда, яка передбачає здачу майна в оренду на 3-5 років і більше; об'єктами лізингу можуть бути конторське, будівельно-монтажне, технологічне, медичне та інше обладнання, авіаційні двигуни, контейнери, далекорейсові автопоїзди, літаки, судна, споруди, будівлі, цехи, підприємства, склади, причали, земля, нафтові та газові свердловини, зокрема бурові платформи, вишки та інше дороге обладнання тривалого користування.
Лізинг, який, по суті, є чимось середнім між орендою та кредитом, - найбільш поширений у міжнародній комерційній практиці вид оренди. Лізинг – це специфічна форма фінансування капітальних вкладень, він є альтернативою традиційному банківському кредитуванню та використанню власних фінансових ресурсів, при якій лізингова компанія купує для свого клієнта право власності на майно і передає йому в оренду на тривалий строк. Отже, лізингова компанія кредитує орендаря шляхом надання йому права користування об'єктом.
Економічні мотиви застосування лізингу порівняно із закупівлею у кредит:
- лізингоотримувач швидко оновлює виробництво, використовуючи сучасне дороге обладнання, отримує прибуток від його роботи, запобігаючи мобілізації коштів на придбання обладнання на умовах кредиту;
- лізингодавець передає обладнання лізингоотримувачу у тимчасове використання, залишаючись його власником і у несприятливому випадку завжди може його продати, у той час як гроші від неплатоспроможного отримати набагато складніше;
- сторони мають більш гнучку форму оплати, ніж виплата боргів та процентів по кредиту, тому що ставки лізингових платежів можуть бути як фіксованими, так і гнучко змінюваними за взаємною згодою;
- лізингоотримувач не платить податок на майно, тому що обладнання не числиться на його балансі;
- лізингодавець має право використати прискорену норму амортизації та врахувати це у сумі орендних платежів, які надходять;
- лізингоотримувач відносить лізингові платежі на собівартість, знижуючи відповідно прибуток, який оподатковується;
- постачальник обладнання отримує додаткову можливість експорту своєї продукції та освоєння нового ринку.
Згідно з Оттавською конвенцією 1988р. до міжнародного фінансового лізингу належать ті операції, в яких орендодавець та орендар є резидентами різних країн.
Сучасні види міжнародного лізингу класифікуються за різними ознаками таким чином:
1. Залежно від каналу отримання об'єкта лізингу:
- прямий закордонний лізинг, тобто лізингові угоди між юридичними особами різних країн;
- непрямий закордонний лізинг, в якому орендар та орендодавець є юридичними особами однієї країни, але капітал орендодавця частково належить іноземним фірмам - банкам та лізинговим компаніям.
2. Залежно від ролі орендодавця (лізингової компанії) в угоді:
- експортний лізинг – це лізингові угоди, при яких лізингова компанія купує обладнання у національної фірми і потім надає його закордонному орендарю; у цьому разі постачальник-виробник та лізингова компанія є резидентами однієї країни, а орендар – іншої;
- імпортний лізинг – це лізингові угоди, при яких іноземна лізингова компанія купує обладнання за кордоном і потім надає його вітчизняному орендарю; у цьому разі орендар та лізингова компанія є резидентами однієї країни, а постачальник-виробник – іншої;
- транзитний лізинг – це лізингова угода, при якій лізингова компанія, яка є резидентом однієї країни, купує обладнання у постачальника - резидента другої країни та надає його в оренду орендарю - резиденту третьої країни.
3. Залежно від стану об’єкту лізингу
- лізинг нового обладнання;
- лізинг старого обладнання широко використовується у відносинах із фірмами СРК. Лізингові платежі розраховуються із залишкової вартості майна та розподіляються на строк від одного до чотирьох років. Ця форма має переваги порівняно з купівлею-продажем обладнання, тому що гарантією адекватної та безперебійної роботи орендованої техніки є те, що вона є власністю фірми-орендодавця. Це є важливим особливо стосовно машин та обладнання, які були у використанні, оскільки на цю категорію товарів фірми зазвичай не дають післяпродажних гарантій.
4. Залежно від методу здійснення лізингу або залежно від економічного значення:
- фінансовий лізинг, який передбачає виплату орендарем протягом періоду дії угоди суми, що покриває повну вартість амортизації майна або більшу її частину, а також прибуток орендодавця. Після закінчення строку дії договору орендар може:
- повернути об'єкт оренди орендодавцю;
- продовжити або укласти нову лізингову угоду; причому у цьому випадку лізингові платежі розраховуються із залишкової вартості;
- викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю; у цьому випадку фінансовий лізинг відрізняється від довгострокового кредитування моментом переходу права власності на об'єкт оренди орендарю.
Довгострокову оренду (лізинг) називають фінансовою орендою, оскільки у такій угоді беруть участь три сторони, одна із яких – лізингова компанія – спочатку фінансує купівлю майна у виробника чи торговця-посередника, а потім передає його і у тимчасове користування лізингоотримувачу.
Різновидом фінансового лізингу є зворотний лізинг (ліз-бек), який передбачає продаж власником, наприклад, промисловим підприємством, частини власного майна лізинговій компанії з одночасним укладанням фінансової лізингової угоди; жодного фізичного переміщення майна у такому випадку не відбувається. В результаті угода є взаємовигідною, оскільки лізингова компанія отримує лізингові платежі, лізингоотримувач може відносити ці платежі на собівартість, а виручкою від продажу обладнання поповнити основний та оборотний капітал. Рентабельність угод зворотного лізингу зв'язана із розміром перевищення доходу від нових капітальних вкладень над вартістю та лізингових платежів. Угода укладається у такій послідовності: 1) укладається лізингова угода між орендодавцем та орендарем; 2) лізингова компанія купує обладнання в орендаря - власника обладнання; 3) орендар регулярно сплачує орендні платежі згідно з умовами ліцензійної угоди. Важливі переваги ліз-бек: використання обладнання, що вже експлуатується, як джерела фінансування будівництва нових об'єктів з випливаючою із цього можливістю використовувати інвестиційні податкові пільги та знижки, які є в багатьох закордонних країнах; він є найбільш ефективним та відносно дешевим способом поліпшення фінансового стану підприємства, зокрема стосовно отримання додаткових коштів у ВКВ.