Ці контракти можуть вільно купуватися і продаватися. Наприклад, компанія, яка купила контракт, що дає їй право і зобов'язання купити валюту на визначену суму у встановлений термін у майбутньому по обмінному курсі, зафіксованому в даний момент, може згодом закрити свою позицію за контрактом, продавши його. Необхідною умовою функціонування валютних ф'ючерсних ринків є їхня ліквідність, яка полегшує здійснення угод. Фінансові ф'ючерсні контракти відрізняє високий ступінь стандартизації. Достатнє число контрактів кожного виду створює передумови для ліквідності ринків. Контракти, якими торгують на Лондонській міжнародній біржі фінансових ф'ючерсів (LIFFE), мають всього 4 терміни виконання щороку, а саме, березень, червень, вересень і грудень. Сума контракту також стандартна, наприклад, 25 000 ф. ст. для контрактів по фунтах стерлінгів. Стандартизація обмежує розмаїтість наявних контрактів, але збільшує обсяг торгівлі кожним контрактом.
Клієнту необхідно відкрити ф'ючерсний рахунок розрахунків у члена LIFFE. Вибір члена біржі для виконання брокерських функцій дуже важливий. Брокерські фірми значно відрізняються одна від одної за своїми фінансовими умовами і обсягом наданих послуг. Клієнт розміщує наказ у зареєстрованого представника фірми - члена біржі. Після перевірки цією фірмою прийнятності наказу клієнт одержує усне підтвердження прийняття наказу Згодом наказ підтверджується у письмовому виді, звичайно з оцінкою про час його реєстрації Як тільки наказ був прийнятий і підтверджена його прийнятність, він передається в кабіну фірми-брокера в залі біржі. Деталі наказу записуються на стандартному бланку наказу, на якому проставляеться час. Копія бланку наказу передається ділеру в біржовій ямі, де і здійснюється його виконання. При виконанні наказу деталі угоди записуються на бланку, який потім відсилається назад в кабіну. Потім заповнюється біржовий розрахунковий бланк, який відбиває всі подробиці угоди. Одночасно деталі угоди передаються члену біржі, який повідомляє про неї клієнту.
Роль валютних опціонів у хеджуванні ризику. Валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди двох сторін — продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання [ 9 ].
Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від нього залежно від того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу.
Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операцію за курсом обміну (ціною виконання), встановленим за опціонною угодою, та забезпечити власникові опціону виконання умов угоди до завершення встановленого терміну. Якщо угоду здійснено, то вживають терміни «опціон здійснено» або «опціон виконано».
Залежно від місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові [8]. Біржові опціони (traded option) продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовими інститутами, що стали невід'ємною складовою фінансового ринку економічно розвинених країн. Найвідоміші з них — Лондонська фондова біржа. Європейська опціонна біржа в Амстердамі (з 1978 p.), Філадельфійська, Чиказька, Монреальська та інші біржі. В табл. 6 наведено перелік цих бірж та валют, за якими укладаються опціонні угоди.
Біржові опціони можуть знаходитися в обігу на вторинному ринку, вільно купуватися і продаватися третіми особами до завершення терміну використання. Ці опціони стандартизовані за певними видами валют, сумами й термінами виконання.
Стандартна специфікація валютного опціону містить такі реквізити:
— найменування валюти опціону;
— назву операції (купівля або продаж);
— суму валюти;
— курс обміну;
— дату завершення дії опціонного періоду;
— умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період).
Позабіржові опціони (over-the-counter option, ОТС option) можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються і купуються покупцем і банком, як правило, за індивідуальною угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. Переважно на ринку позабіржових опціонів банки працюють із великими корпораціями. Порівняльна характеристика біржових і позабіржових опціонів, наведена в табл., дає змогу наочно побачити їхні спільні риси та відмінності.
Таблиця 2.2
Порівняльна характеристика біржових та позабіржових опціонів
| Біржові опціони | Позабіржові опціони |
| Продаються через біржу | Продаються банками |
| Вибір валют фіксований Для кожної біржі | Вільний вибір валюти |
| Значні обсяги торгівлі | Незначні обсяги торгівлі |
| Сума одного опціону Фіксована | Сума опціону не фіксується |
| Стандартні терміни за Вершення опціону | Терміни завершення визначають продавець і власник опціону за домовленістю |
| Ціни виконання фіксовані | Ціна виконання визначається за домовленістю |
| Вартість нижча | Вартість вища |
| Стандартні | Організуються для конкретного клієнта |
| Перепродаються | Не можуть бути перепродані |
| Переважно купують банки | Перевагу віддають великі корпорації |
У світовій практиці залежно від характеру валютообмінної операції розрізняють опціон «кол» (call) і опціон «пут» (put). Опціон «кол» дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціон «пут» дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Наприклад, якщо підприємство, купивши «пут» за гривні, одержує право продати відповідну суму в американських доларах в обмін на гривню, то це буде доларовий «пут».
Таблиця 2.3
Використання „кол” або „пут” опціонів
| Опціони «кол» використовують переважно: | До використання опціонів «пут» переважно вдаються: |
| — з метою хеджування короткої валютної позиції; — в разі, коли валютний курс має стійку тенденцію до підвищення; — для перепродажу з метою одержання прибутку. | — з метою хеджування довгої валютної позиції; — тоді, коли валютний курс має стійку тенденцію до зниження; — з метою хеджування очікуваних надходжень і продажу валюти. |
Якщо опціон виконано, то продавець опціону «кол» повинен продати валюту власникові опціону, а продавець опціону «пут» мусить купити валюту у власника опціону. Це є обов'язковою умовою виконання опціону (здійснення опціонної угоди).
Під юридичним кутом зору учасники опціонної угоди завжди рівноправні, але під економічним у вигіднішому становищі знаходиться покупець опціону, оскільки остаточне рішення про купівлю чи продаж валюти з настанням терміну (дати) здійснення опціону виносить саме він, сплачуючи за це опціонну премію.
2.3 Страхування ризику за допомогою угод „своп” та валютний арбітраж
"Своп" - операція, яка сполучає наявну купівлю-продаж з одночасним укладанням контругоди на певний строк [11]. Існує декілька типів операцій "своп": валютні, процентні, боргові, з золотом і їхні різноманітні сполучення.
Валютна операція "своп" являє собою покупку іноземної валюти на умовах "спот" в обмін на вітчизняну валюту з наступним викупом. Наприклад, німецький банк, маючи тимчасово зайві долари США, продає їх на марки американському банку й одночасно купує долари на термін із постачанням через 1 місяць.
Операція "своп" може бути використана для хеджування. У цьому прикладі з експортером із Німеччини банк експортера потерпів збитки від форвардної покупки валюти у свого клієнта, тому що премія, сплачена продавцем валюти виявилася менше збитків від підвищення курсу марки. Щоб застрахувати цю операцію, банк міг вдатися до угоди "своп": очікуючи підвищення курсу марки, продати долари другому банку за марки, і одночасно купити долари з поставкою через місяць. У результаті цієї операції через падіння курсу долара стосовно марки, банк експортера одержав би прибуток, який покрив би його збитки від форвардної угоди зі своїм клієнтом. Освоївши грамотне проведення подібних операцій, банк експортера міг би надавати своєму клієнту послуги по форвардній покупці його валюти за вигідним для клієнта курсу і надалі ( у тому випадку, якщо це важливий для банку клієнт).
Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної позиції - обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті збігаються. Цілями "своп" бувають:
- придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків
- здійснення політики диверсифікації валютних резервів
- підтримка визначених залишків на поточних рахунках
- задоволення потреб клієнта в іноземній валюті й ін.
До угод "своп" особливо активно прибігають центральні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведення валютних інтервенцій.
До операцій "своп" на фінансових ринках близькі за змістом так звані операції "репо". Операції "репо" засновані на згоді учасників угоди про зворотній викуп цінних паперів. Угода передбачає, що одна сторона продає іншій пакет цінних паперів певного розміру з зобов'язанням викупити його по заздалегідь обговореній ціні [19]. Іншими словами одна сторона кредитує іншу під заставу цінних паперів. Операції "репо" бувають декількох видів. "Репо з фіксованою датою" передбачає, що позичальник зобов'язується викупити цінні папери до заздалегідь обговореної дати. Операції "відкриті репо" припускають, що викуп цінних паперів може бути здійснений у будь-який час або в будь-який час після визначеної дати. За допомогою операцій "репо" власники крупних пакетів цінних паперів одержують можливість більш ефективно розпоряджатися своїми активами, а банки й інші фінансові інститути одержують ще один інструмент управління ліквідністю.