Внутрішні чинники економічного розвитку України (стр. 2 из 3)

Слід наголосити на тому, що квітень 2005 року може значною мірою розглядатися як переламний етап для економічного розвитку:

· до цього часу практично вичерпалася інерція зростання, отримана торік;

· з іншого боку, вичерпався негативний ефект політичної кризи кінця 2004 року;

· починає даватися взнаки первинний ефект різкої ревальвації гривні;

· з 1 квітня вступає в дію низка нововведень в тарифній і податковій сферах;

· даються взнаки впливи адміністративних обмежень у ціновій сфері.

Між тим, квітень-травень 2005 року характеризувалися суттєвим погіршенням низки ключових макроекономічних показників. Так, за цей період:

Приріст ВВП в травні порівняно з травнем 2004 року склав лише 3,6 %.

Промислове виробництво в квітні знизилося у порівнянні з березнем на 3,8 %, у травні порівняно з квітнем – на 4,3 %.

Відтак сумарний спад за два місяці склав 7,9 %. Найтривожнішим є спад в машинобудуванні (на 7,1 % у квітні та 6,9 % у травні), яке було лідером економічного зростання не лише в 2004, але й у першому кварталі 2005 року. Цей спад безпосередньо пов’язується нами з різким скороченням експорту машинобудівної продукції: у квітні в порівнянні з березнем продукції галузі експортовано на 4,6 % менше, а транспортних засобів – на 12 % менше. У травні скорочення обсягів виробництва було відзначене у переважній більшості галузей промисловості.

Нульове зростання зафіксоване навіть у харчовій промисловості. Утім, слід зважати на те, що порівняння з квітнем є не зовсім коректним через значну кількість вихідних днів, які припадають на травень.

Те, що промисловий спад не є наслідком зависокої минулорічної бази порівняння, доводить співставлення динаміки 2004 та 2005 років (рис. 1). Як видно з наведеної діаграми, у квітні-травні 2004 р. вже позначився вихід на “плато”, з якого почалося сповільнення темпів промислового зростання. Це робить спад нинішнього року ще більш відчутним.

2004

2005

Рис. 1. Співставлення темпів зростання промислового виробництва у 2004 та 2005 рр. (% до аналогічного періоду попереднього року, в дужках подано частку галузі в реалізованій продукції промисловості)

Різкі негативні зміни відбулися в сфері зовнішньої торгівлі. У той час як обсяг імпорту товарів у квітні приблизно дорівнював березневому, експорт скоротився на 570 млн. доларів США або на 18,2 %, у результаті чого за квітень сальдо торгівлі товарами стало негативним – 340 млн. доларів США, що знизило сумарне сальдо зовнішньої торгівлі до 760 млн. доларів США. Скорочення відбулося по більшості товарних груп, насамперед – хімічної промисловості, експорту мінеральних продуктів, транспортному машинобудуванню, продукції рослинництва і готової харчової продукції.

Зменшення ролі експорту як чинника економічного зростання потребує переорієнтації на внутрішні чинники розвитку – зростання обсягів споживчого та інвестиційного попиту, а також створення відповідних умов реакції на це зростання з боку пропозиції. Як буде показано далі, становлення цих чинників відбувається в Україні досить повільно.

Хотілося б звернути увагу на деякі узальнюючі моменти, які стосуються складових структури та моделі інноваційної економіки.

В чому все ж-таки полягає об'єктивна необхідність саме інноваційної моделі розвитку економіки України на сучасному етапі? Зовнішні чинники відомі. Це, в першу чергу, глобалізаційні процеси, які сьогодні відбуваються в світі. Україна є складовою світової економіки, постіндустріальна епоха диктує свої вимоги. Це інтеграційні процеси, в яких бере активну участь Україна: євроінтеграційні процеси, Єдиний економічний простір, членство у Світовій організації торгівлі тощо. Це й відкритість економіки України як складової світової економіки та посилення конкурентного тиску на зовнішніх ринках.

Які внутрішні чинники існують сьогодні?

· По-перше, це забезпечення економічної безпеки держави як складової національної безпеки. Воно відбувається шляхом зміцнення конкурентоспроможності нашої національної економіки і всіх складових.

· Наступне - забезпечення випереджаючого соціально-економічного розвитку. Маються на увазі високі темпи економічного зростання. 6-7 % зростання на рік нам потрібні для того, щоби ми до 2015 року нарешті досягли рівня, який ми мали у 1990 році.

· І останній внутрішній чинник - це формування і реалізація інтелектуального капіталу, в Україні, який сьогодні є, проте потребує подальшого вдосконалення й ефективного використання.

В чому сутність інноваційної моделі розвитку України? Не претендую на якісь абсолютні визначення, але, разом з тим, даю таке авторське визначення - це система пріоритетів, стратегій, механізмів та інструментів, які безпосередньо спрямовані на формування інноваційного типу розширеного відтворення економіки країни. Тут чомусь усі ставлять крапку.

А щодо регіонів та суб'єктів господарювання? Ми повинні починати процес від зворотного, створювати умови для інноваційної моделі розвитку кожного суб'єкта, кожного регіону, і країни, або економіки в цілому. Це перший момент.

Другий момент. Потрібно звернути увагу на два аспекти. Інноваційну економіку, по-перше, слід розглядати як самостійний сектор економіки, а, по-друге, що не менш важливо, як передумову підвищення конкурентоспроможності України, її регіонів і суб'єктів господарювання.

Структура інноваційної моделі може складатися з наступних п'яти складових елементів: системи генерування інновацій - ми сьогодні для цього повинні створити умови; системи формування інтелектуального капіталу; системи комерціалізації інновацій - в нас чимало є інновацій, але немає умов для їхньої комерціалізації і реалізації; системи використання або безпосереднього впровадження інновацій, не лише вітчизняних, а в першу чергу - вітчизняних; і, оскільки ми сьогодні говоримо про державну політику інноваційного розвитку, повинна бути п'ята складова інноваційної моделі - система регулювання інноваційного розвитку економіки.

Одним із важливих аспектів є створення умов для інноваційної моделі розвитку суб'єктів підприємницької діяльності. Які сьогодні існують проблеми у інноваційного підприємництва в Україні?

По-перше, це ускладнений доступ до традиційних джерел економічних ресурсів, куди включаються не лише фінансово-кредитні, а й організаційно-технічні, інформаційні, кадрові тощо.

По-друге, це високий рівень ризику та нестабільності підприємницької діяльності, зокрема, інноваційної підприєм-ницької діяльності.

По-третє, це відсутність інституційних інструментів вирішення проблем ресурсного забезпечення інноваційного підприємництва.

Учетверте, це відсутність сформованого прошарку інноваційно-орієнтованих суб'єктів малого і середнього підприємництва. Ми багато говоримо про середній клас, але мало створюємо умов для його створення.

І п'ята проблема, це несформованість та бездіяльність мережі об'єктів інфраструктури забезпечення реалізації інноваційних проектів. Чи це є гарна динаміка?! Скільки у нас сьогодні бізнес-інкубаторів, кількість яких збільшилася в 2,5 разу? В 2004 році ми мали 73 бізнес-інкубатори, бізнес-центрів - 300, регіональних фондів підтримки - 149, і навіть 17 технопарків. Але скільки з них діють? В кращому випадку, половина. З організаційної точки зору, з точки зору реєстрування, вони рахуються, а діють, по справжньому, лише одиниці. Чому? Основна причина - не створені відповідні умови.

Які сьогодні можуть бути головні завдання державної стратегії сприяння розвиткові інноваційного підприємництва? Це упорядкування і вдосконалення нормативно-правової бази, яка регламентує безпосередню діяльність інноваційного підприємництва.

Це удосконалення податкової політики стосовно інноваційної діяльності підприємницьких структур. Це формування різних механізмів фінансового забезпечення інноваційної діяльності. Це стимулювання масового створення об'єктів нефінансової структури інноваційної діяльності. Сприяння і вирішення проблеми кадрового забезпечення, стосовно безпосередньо інноваційної діяльності. Не можна сьогодні обійтись і без механізму запуску саморозвитку інноваційного підприємництва.

Тому сьогодні без створення самоорганізаційних інститутів, об'єднань, асоціацій, які б сприяли розвиткові взагалі й інноваційному безпосередньо, ускладнюється і сам розвиток структури інноваційної діяльності.

І на завершення хочу назвати деякі основні чинники, внутрішні і зовнішні, підвищення інноваційного потенціалу економіки України.

Внутрішніх чинників підвищення інноваційного потенціалу України, на нашу думку, повинно бути поки що 10.

· В першу чергу, це вдосконалення інституційно-правового забезпечення інноваційного розвитку.

· Друге, це переорієнтація існуючої державної економічної політики на зміну ставлення до науки, статусу науковця в суспільстві. На жаль, статус науковця - не на першому плані.

· Третє, це зростання обсягів і ефективності державного фінансування науки. Те, що наука мало фінансується, це один бік справи, інший - що неефективно використовуються й кошти, які сьогодні відраховуються з бюджету.

· Четверте, це коригування складу програм, що фінансуються безпосередньо з бюджету, за пріоритетними напрямами розвитку.

· П'яте, це сприяння інноваційному розвиткові регіонів. Ми забуваємо про мезорівень. Це стосується і галузевого підходу до інноваційного розвитку.