Смекни!
smekni.com

Державне регулювання грошового обороту України (стр. 4 из 5)

- реальне прив’язування монетарної політики до попиту підприємств, тобто збільшення долі рефінансування банків під виробничі векселі;

- здійснення націоналізації активів проблемних банків. Для цього можна створити державну компанію з повернення активів;

- використання керованого плаваючого курсу з поступовим переходом до режиму вільного обмінного плаваючого курсу. Це сприятиме посиленню гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань;

- запровадження контролю над зовнішнім боргом приватного сектору (банківського та корпоративного) і зіставлення з можливостями його погашення.

Необхідною складовою стратегії подолання економічної кризи є реанімація фондового ринку в Україні. Для цього можливим є здійснення наступних заходів:

- консолідація всіх інститутів фондового ринку під контролем (можливо, за участі) держави, залишивши одну фондову біржу (за конкурсом) та єдиний центральний депозитарій (шляхом злиття існуючих депозитаріїв – МФС, Всеукраїнського центрального депозитарію, депозитарію Нацбанку та Національного депозитарію);

- створення інституту Центрального контрагента, що зможе забезпечити реальність цін на українські цінні папери;

- встановлення правил щодо обов’язкового здійснення розрахунків за операціями з цінними паперами через центральний депозитарій;

- здійснення всіма акціонерними товариствами емісії акцій в без документарній формі та знерухомлення їх у центральному депозитарії [22, с. 89].

В умовах економічної кризи і банки і держава, в особі уряду України, все частіше вдаються до фінансування від міжнародних фінансових організацій (МФО), таких, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку і Міжнародна фінансова корпорація. При цьому вимоги Міжнародного валютного фонду досить жорсткі, кредити надаються в основному для найшвидшого повернення корпоративними позичальниками своїх боргів іноземним кредиторам.

Для стабілізації грошово-кредитної системи України в цих умовах доцільно використовувати ряд методів і механізмів:

1. Поступово перетворювати короткострокові кредити в середньострокові та довгострокові.

2. Спрямовувати майбутні іноземні кредити на інвестиції в імпортозамінюючі й експорт орієнтовані виробництва (на даному етапі західні кредити використовувати на конкретні проекти розвитку підприємств або галузей, здійснення їх реструктуризації та підвищення конкурентоспроможності продукції з одночасним посиленням контролю за їх використанням і поверненням).

3. Досягати незв’язаного характеру іноземних кредитів, щоб вони слугували національному виробнику, а не експорту товарів з країн – позичальників кредитів. Подальше залучення зв’язаних товарних кредитів може здійснюватися лише на умовах визначення критеріїв і проведення ретельної оцінки ефективності залучення і використання кредитних ресурсів, забезпечення чіткої керованості процесом залучення, використання і повернення зовнішніх запозичень.

4. Брати зовнішні кредитні ресурси з метою фінансування платіжного балансу (своєчасного виконання зобов’язань з виплати зовнішнього боргу, підтримки національної валюти).

5. Для широкої громадськості істотно підвищити прозорість системи залучення і використання іноземних кредитів (які залучаються як державою, так і підприємствами під державні гарантії).

6. Поступово знижувати кількість зовнішніх кредитів.

7. Брати тільки такі кредити, які можливо обслужити.

8. Національному банку України слід встановити жорсткіші вимоги до формування банківських резервів на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій в іноземній валюті з фізичними і з юридичними особами, що не мають джерел валютних надходжень.

9. Відстежувати цільову спрямованість використання кредитних ресурсів і наявність у компанії реальних джерел для погашення боргів. Економічно обґрунтовано залучати такі кредити тільки для фінансування інвестиційних проектів.

10. Збільшити прозорість комерційних банків, зробити їх публічними, виявити реальних власників, вжити заходів щодо скорочення кількості кєптивних банків, що дозволить підвищити відповідальність за них безпосередніх власників.

11. Провести реструктуризацію фінансово-кредитних інститутів шляхом:

- скорочення числа відділень;

- створення ефективних регіональних центрів з флагманським відділенням у кожній області;

- консолідації фінансово-кредитних інститутів. Якщо таке укрупнення відбудеться, фінансові установи, що залишилися, цілком зможуть діяти з іноземними на рівних з погляду залучення ресурсів на зовнішньому ринку;

- зміни технологій роботи (наприклад, розвиток систем самообслуговування, зокрема шляхом електронних платежів, що стане альтернативою відкриттю нових банківських відділень).

12. Нормативно обмежити споживче кредитування, впровадити диференційовані ставки резервування залежно від структури кредитного портфеля, забезпечити позичальника інформацією про реальну ціну кредиту.

13. Підсилити контроль за рівнем «проблемних» кредитів, дотриманням банками показників фінансової стійкості.

Досить необхідним на даному етапі є спрямування зусиль управління грошовим обігом на подолання значних масштабів доларизації економіки України. Однак, при цьому необхідно усвідомлювати, що остаточно подолати таке явище, як доларизація в умовах наростання впливу глобалізацій них процесів на вітчизняну економіку навряд чи можливо. Тому потрібно мінімізувати його роль передусім у внутрішньому господарському житті країни та посилити заходи щодо стабілізації національної грошової системи. Важливим завданням у цьому контексті є проведення зваженої монетарної політики та надання процесам інтеграції у світовий економічний простір керованого характеру.

Адміністративна заборона на здійснення операцій з іноземною валютою населення і в банківському секторі навряд чи дасть позитивні результати (йдеться про заборону купівлі-продажу іноземної валюти, депонування валютних коштів на банківських рахунках і отримання валютних кредитів). Навпаки, примусові заходи із де доларизації можуть лише спричинити масштабну втечу капіталів та значне збільшення обсягів операцій на чорному валютному ринку.

Потрібно творити економічні підстави для всіх суб’єктів ринку, що визначали б доцільність відмов від використання іноземної валюти у внутрішньому грошовому обігу. Такими підставами можуть бути:

- підвищення довіри до вітчизняної банківської системи, зокрема шляхом збільшення сум гарантованого повернення вкладів громадян у національній валюті та жорсткого регулювання рівня ризиковості операцій, здійснюваних фінансовими інститутами;

- підвищення ефективності внутрішніх платіжних систем, заснованих на картковому обігу. Це сприятиме розвитку безготівкового платіжного обороту і скороченню готівкового, котрий значною мірою обслуговується валютними коштами;

- поступовий перехід до режиму повної конвертованості гривні, що в перспективі усуватиме стимули до нагромадження іноземної валюти і використання її у внутрішніх розрахунках;

- чітке визначення курсу монетарної політики НБУ на подолання інфляції і гарантування стабільності національних грошей. Це послабить передумови використання іноземної валюти як засобу збереження заощаджень та усуне необхідність вираження внутрішніх цін в «умовних одиницях»;

- розвиток ринку державних цінних паперів, номінованих у національній валюті, як альтернативного напряму інвестування коштів на противагу готівковій валюті та валютним депозитам у банках;

- ліквідація законодавчих та економічних засад функціонування сектору тіньової економіки, що обслуговується переважно іноземною валютою [30, с. 33].

Зазначені заходи можуть сприяти процесу дедоларизації економіки, на що, власне кажучи, і повинна бути спрямована не лише валютна політика Національного банку України, а й уся економічна політика держави. Ключову роль у цій політиці мають відігравати заходи, спрямовані на підвищення привабливості національної валюти порівняно з валютою іноземною, що об’єктивно потребує зниження ризиків і витрат, пов’язаних із використанням економічними агентами національних грошей, тобто забезпечення їхньої стабільності.

Використання Національним банком хоча б половини із запропонованих заходів дозволить значно підвищити ефективність управління монетарною політикою держави та покращити стан фінансового ринку України вже найближчим часом.


ВИСНОВОК

Виходячи з проведеного аналізу сучасного стану грошового обороту України, можемо зробити наступні висновки:

1. до 2008 р. спостерігалося стабільне зростання грошової маси України, однак в 2009 р. значно скоротилися показники М2 – на 27,2 млн. грн., що становить 5,42 % та М3 – на 28,4 млн. грн., тобто на 5,51 %;

2. протягом досліджуваного періоду в структурі грошового обороту України найбільш вагомими показником був агрегат М2 – строкові кошти в національній валюті та іноземна валюта. З одного боку, це свідчить про наявний потенціал інвестиційної активності, однак з іншого – відбувається відтікання коштів з реального сектору економіки;

3. 2008 – 2009 рр. відмічені значним нарощуванням державного боргу, зокрема зростання зовнішнього боргу держави становило 121 %, а сума зовнішніх запозичень банківського сектору зросла більше, ніж у 14 раз;

4. протягом аналізованого періоду відбувалося постійне зростання темпів рефінансування банків. Лише за останній квартал 2008 р. воно становило 105,4 млрд. грн. а за шість місяців 2009 р. обсяги рефінансування Національним банком України комерційних банків зросли ще на 55,7 млрд. грн.

Таким чином, світова фінансова криза відчутно позначилася на Українському грошовому ринку, однак дослідження державної монетарної політики довели, що багатьох наслідків можливо було б уникнути, якби Національним банком України проводилася виважена грошово-кредитна політика.